16. Староруське городище

Староруське городище належало слов’янському населенню і входило до складу Галицько-Волинського князівства. Городище являло собою торгівельний пункт Галицького Пониззя і було одним з міст-фортець Подністров’я, в яких знаходились князівські гарнізони, що боронили Південно-Західну Русь від нападів печенігів і половців. Причина запустіння городища не з’ясована.

Городище досліджувалось в 1963 р. ленінградським вченим-археологом П.О. Раппопортом. Підйомний матеріал, звіти, щоденники розвідкових розкопок зберігаються в Інституті Археології АН УРСР.

Городище являє собою типове мисове укріплення. Його майданчик має трикутну форму. Вал збудовано з крупнозернистого супіску. В ньому зустрічаються прошарки золи і обвуглене дерево. Насип валу в деяких місцях має сліди дії вогню. На тильній стороні його зустрічається каміння. Слабкі ознаки валів є на бокових сторонах городища. На схід майданчик городища понижується. Довжина майданчика 60 м, найбільша ширина 35 м. Культурний шар залягає на глибині 0,3-0,6 м. При розвідкових роботах знайдено фрагменти кераміки ХІІ-ХІІІ ст., кістки тварин, скляні браслети.

Згідно розпорядження Виконкому Хмельницької обласної Ради від 5.05.1974 року №143 установлено границю охоронної зони в радіусі 50 м. Вона являє собою площадку, з усіх сторін оточену валом, з північної сторони – валом і ровом.