Каньйон: колиска і доля

Ганна КІВІЛЬША, завідувач відділом НІАЗ “Кам’янець”.
“Місто”, травень 2002 р. №1

У зв’язку з підготовкою матеріалів для включення культурного пейзажу Кам’янця-Подільського до Списку світової культурної спадщини ЮНЕСКО здійснимо подорож по каньйону.

Розпочнемо її з Карвасар, які з давніх часів були наче передпокоєм при в’їзді в Кам’янець. Тут зупинялися купці зі сходу і заходу, яким, за розпорядженням кам’янецького старости під страхом тюремного ув’язнення не дозволялось жити в місті більше, ніж три дні. “Караван-сараями” називали постоялі торговельні двори для караванів. Від того, можливо, і виникла назва Карвасари.

У XVII ст. під час захоплення міста турками на Карвасарах оселилися татари-липки. Поруч з православною церквою знаходились єврейські молитовні будинки, є згадки навіть про мечеть. З давніх будівель на Карвасарах залишилося декілька глинобитних будинків і Хрестовоздвиженська церква, побудована в 1799 році на місці більш ранньої.

До будівництва гідроелектростанції біля Замкового мосту по обидва боки від каналу стояли два старовинних млини. Сам Замковий міст є однією з найцікавіших пам’яток міста. З ним пов’язані важливі історичні події, легенди, цікаві наукові гіпотези.

З покоління в покоління серед кам’янчан передається легенда про скарб турецького султана, що начебто знаходиться під мостом. У 1685 році на мості за наказом турецького намісника було страчено молодшого сина великого Богдана – Юрія Хмельницького. Та перш за все Замковий міст є пам’яткою архітектури, досконалою оборонною спорудою. З обох боків міст був укріплений оборонними мурами з бійницями, які, проходячи повз міську браму, знаходили продовження в міських мурах і тягнулися по кромці каньйону далі на південь і схід.

У XVI-XVII ст. забудова між Замковим мостом і Руською брамою з міркувань безпеки була відсутня. Комплекс споруд Руської брами був в одночас, досконалим гідротехнічним укріпленням, що охороняло в’їзд в місто з південного боку. Вона складалася з 8 веж і 100 м мурів з бастіонами, укріплення були забезпечені з боку річки шлюзовою системою, що перетинала русло. Вулиця, що піднімається нагору від брами до міста, називається Руською. Поруч з Руською брамою в будинку Лянскоронських знаходився монастир домініканок і костел.

Під час загарбання міста турками (1672-1699 p.p.) вони влаштували тут стайні, комори, казарми. Століттям пізніше, за наказом кам’янецького коменданта і архітектора Яна де Вітте, на цьому місці побудована споруда казарм, яка наче зрослася зі скелею, така ж сіра і неприступна.

У цій частині завжди існував міст через Смотрич до міського передмістя Руських фільварків. У 1893 році дерев’яний міст було замінено на кам’яний, а замість стежки вимуровані кам’яні сходи.

На повороті річки існувала давня вірменська церква, позначена на гравюрах і планах XVII ст. Але в кінці XVIII ст. цієї церкви вже не було. У 1771 р. граф Йозеф де Вітте, зайнявши після смерті батька посаду коменданта фортеці, придбав у Катерини ГЖИБОВСЬКОЇ мальовничу ділянку і побудував тут садибу, на якій знаходився літній палац, оточений садом. Як видно з архівних креслень, палац був побудований біля самої води, а сад мав чітко сплановані алеї, що тягнулися вздовж двох берегів річки, між якими був перекинутий місток. На мілині, посередині річки, була влаштована альтанка, до якої добиралися на човнах.

У цій частині до річки вели штучно влаштовані в скелях ходи для безпечного проходу. Для захисту міста протягом XV-XVIII ст. по кромці каньйону були побудовані вежі Різницька, Кравецька і Гончарна. Вежі будувалися на кошти ремісничих цехів, які жили в цій же частині. Поруч з Гончарною знаходилось дві єврейські синагоги. Зараз одна з них (Реміснича) перебудована в ресторан. Раніше від цієї синагоги вимощений бруківкою спуск вів до єврейської лазні (до теперішнього часу не збереглася), що знаходилась біля самої річки.

В районі Новопланівського мосту, на місці, де знаходиться один з його наскельних пілонів, стояла Спасо-Преображенська церква. На протилежному березі, якраз в тому місці, де по скелі струменить стрічка водоспаду, з 1593 року існувала церква Святого Онуфрія. Трохи вище за течією в давні часи знаходились міські млини: руський і вірменський, а далі, за кам’яним мостом, – млин польський.

Частина каньйону від Старопоштового спуску до Польської брами була найбільш густо заселеною. Тут знаходились заїжджі двори, шинки, будинки розпусти. Семінаристи, які винаймали тут квартири, назвали цей куток “Палестиною”. З давніх споруд до нашого часу зберігся Пороховий погріб, побудований в кінці XVIII ст. на місці більш давнього. Наприкінці XIX ст., неподалік від порохового погребу, баронесою Евеліною ЮНІЙ був побудований пивзавод. Від Польської брами, що захищала в’їзд в місто з північного боку, до нашого часу збереглося лише дві вежі на правому березі і одна – на лівому. За описом 1564 p.p. Польська брама складалася з 5 веж і 180 м мурів. Укріплення займали майже всю прибережну смугу. Арковий міст над річкою з’єднував згадані вежі. У нижній частині мосту, під водою, були влаштовані шлюзи, які в разі небезпеки зачинялися, і тоді вода затоплювала весь каньйон, перетворюючись в нездоланну перешкоду для ворогів.

В систему Польської брами входить вежа, що побудована просто на скелі, якраз в тому місці, де русло річки розширюється, утворюючи брід. Місцерозташування визначило і назву цієї вежі – “Вежа на броді”. У другій половині XIX ст. в цьому місці над скалою був влаштований бульвар.

Далі за греблею смуга землі попід замком носить назву Видрівка. Ця земля була подарована російською царицею Катериною II козаку Видрі. У XIX ст. тут був побудований млин – єдиний з кам’янецьких млинів, що зберігся до нашого часу.

Врешті-решт саме природа була чи не найголовнішим чинником при заснуванні міста. Співавтором створення Старого міста стала людина.

Територія каньйону річки Смотрич є одночасно пам’яткою природи і містобудування. Одним з першочергових завдань регенерації національного історико-архітектурного заповідника є розробка програми з відродження каньйону. Завдання кам’янчан – не лише зберегти цю унікальну пам’ятку, а й наповнити долину Смотрича новим життям, створити умови для відпочинку і розвитку туризму.