Легенда про сон-траву

Записав Король П.В., НПП “Подільські Товтри”

На товтрах Чемеровеччини росте дуже красива і рідкісна рослина сон великий, а на Івахновецький товтрах ще є сон чорніючий та широколистий. Назва походить від латинського слова “пуль зоре”, що означає “приводити у рух” або дзвонити”. Та й справді, квіти сону ніби світло-фіолетові дзвони, розхитуються під поривами вітру. Здається коли придивитися, бринять вони тихенько і нагадують мелодію про давню легенду про цю загадкову квітку.

Молода дівчина пішла до весняного лісу збирати проліски. Все далі і далі йшла, найкращі квіти збирала в запашний букет. І все далі заглиблювалася, знаючи, що то лісовик сподобав її і заманює в лісові нетра.

Завів лісовий чарівник дівчину на глуху галявину, яка оточена велетенськими соснами, глибокими урвищами і височезною скелею, а з того боку, звідки прийшла дівчина, раптом виросли густі колючі терни, пройти через які годі було думати.

Стала дівчина посеред галявини, оглянулася навкруги і дуже злякалася. А лісовик тим часом, перевтілившись у молодого красеня, вийшов з-за стовбура старої сосни і став перед дівчиною, посміхаючись, сказав:

– Не бійся мене, дівчино красна. Я тобі зла не вчиню. Лише одне ти мусиш зробити: стати моєю, бо в цьому лісі я цар і повелитель, якому підвладне все.

– Ніколи в світі, – скрикнула дівчина, шукаючи очима дорогу до відступу. Але ж дороги не було. Вона вступила в боротьбу з лісовиком, який перевтілився у кощавого діда. Підскочило це страховисько до дівчини, вхопило її руками. З переляку й огиди вона щосили вдарила лісовика. Почувся тріск, ніби зламалася суха гілка, і потворний лісовий дух випустив дівчину, вхопившись руками за обличчя. Впав на землю і почав корчитися.

А тим часом дівчина поривалася бігти, але не могла зробити ні кроку: якась невідома сила тримала її на місці, ніби згортала в тенета млосної втоми. То лісовик, який вже знову звівся на ноги, напустив на дівчину змору. Руки її опустилися, ноги підкосилися і вона впала, заколисана дивним сном. Вона, мов біла хмаринка, покрилася голубизною весняного неба, танула на очах, а відтак і зовсім зникла. На тім місці, де вона лежала, пробилася з-під землі гарна фіолетова квітка, підставивши свою оксамитну чашечку теплому промінню сонця.

Так розповідає легенда. Тому і сон-травою називають цю квітку. А що свіже листя її отруйне, то це від гіркоти й огиди до злосливого лісовика. А ліки цілющі, якими багате висушене листя сон-трави, – то від щедрого і доброго дівочого серця.