Замок, XV-XVII ст. Охоронний №761
с. Жванець, Кам’янець-Подільський район
Поява перших оборонних споруд у Жванці сягає дуже давніх часів. Очевидно, на той час вони були земляними укріпленнями мисового однобічного типу: вал і рів перетинали впоперек мис між улоговиною Вільшанки і заплавою Дністра. Фрагмент цього укріплення зображений на плані другої половини XIX століття і якоюсь мірою ототожнюється з відтинком дороги, що пролягаєвздовж західного фасаду Вірменського костелу.
За даними наших попередніх досліджень, будівництву в кінці XIV – на початку XV століття баштового замку передували два будівельні періоди мурованого укріплення. Воно охопило підвищену частину мису і сформувалося на полігональному плані, зумовленому рельєфом. На прикладі північної збереженої башти замку, у якій виявлено давнє ядро – тристінну вежу*, можна дійти висновку, що на зламах периметральних мурів замку було поставлено тристінні, відкриті зсередини вежі, які частково виступали за лице мурів. Розміщення таких веж на рогах периметральних мурів мало одну своєрідну рису: всі три стіни були різної довжини (в північній вежі – 5,3 м, 9,9 м та 10,5 м) і сполучалися під прямим кутом. Стосовно до оборонних мурів суміжні з ними боки веж утворювали довільні кути залежно від конфігурації плану замку (зокрема, в північній вежі один кут був прямий, другий – тупий). Висота веж і оборонних мурів, що їх з’єднували, на двох перших будівельних етапах залишалася однаковою – до 9 м. Стіни веж першого етапу мали зовні позитивний ухил (тобто потовщувалися до основи); товщина їх у верхній частині дорівнювала 2,0-2,1 м.
Певні комплікації пов’язані з датуванням цього давнього укріплення, яке можна вважати стіновим з огляду на специфічну відкриту форму веж. Спираючись на регіональне близький аналог – Кам’янець-Подільський замок, де первісні укріплення подібної ламаної в плані конфігурації датовано за даними останніх досліджень початком І тисячоліття нашої ери, стінові фортифікації першого будівельного етапу Жванецького замку можна гіпотетичне залічувати до того самого часу.
На другому будівельному етапі збільшення висоти стінових укріплень та їхня дальша трансформація спричинилися до формування наприкінці XIV – у третій чверті XV століття баштового замку з відмітними для того часу елементами фланкованої оборони. Основою цього замку стала наріжна північна частина давнього укріплення з тристінною вежею і відтинками периметральних мурів, що прилягали до неї і мали довжину близько 70 м. З півдня до цього укріплення прилягав п’ятикутний полігон площею близько 1,0 га, по периметру якого було зведено кам’яні мури (південно-західний завдовжки 80 м, південний -60 м, південно-східний – 80 м), що сполучили п’ять наріжних і шосту надбрамну башти, внаслідок чого утворився регулярний замок. Окрім північного боку, повернутого до стрімкого скелястого берега Жванчика, він був оточений по периметру глибоким ровом. Під’їзд до замку було організовано вздовж південних мурів, під захистом двох наріжних башт, а в’їзд на територію – через надбрамну башту, що стояла по осі південно-західного оборонного муру. Обсягово-розпланувальна структура башт на рогах п’ятикутного укріплення не була однаковою. Дві новозбудовані башти на кінцях південного оборонного муру репрезентували тип пунтонів (протобастіонних башт), дві інші наріжні башти були тристінні, відкриті зсередини. Північна, давня вежа зазнала істотної трансформації: з тристінної вона перетворилася на чотиристінну, протобастіонного типу з фланковими боками завдовжки 5 м та 6 м. Башту перебудували, розібравши північно-західну стіну й замінивши її двома стінами, що стояли під прямим кутом. Внаслідок цього вхідний кут, що утворився між фасовими і фланковими боками башт, став дорівнювати 120°, що абсолютно нехарактерне навіть для ранніх споруд протобастіонного типу, де він не перевищує 90°. Водночас було надбудовано оборонні мури, що, як і на попередньому етапі, завершувалися зубцями.
Як п’ятибаштовий замок сформувався не пізніше від третьої чверті XV століття. Наступну перебудову його, що збіглася з повсюдною модернізацією замків в Україні, здійснили XVI століття нові власники Жванця Срочинські. Вони реконструювали всі замкові башти, зокрема найдавнішу північну, в якій надбудували новий ярус зі стрільницями та зубцями.
Найбільших змін зазнав Жванецький замок наприкінці XVI – на початку XVII століття, коли його власником став Валентій-Олександр Калиновський, відомий “герой шляхетського духу”, кам’янецький староста і генерал Подільських земель. У цей період в Україні поширювався новий тип бастіонних укріплень, і Калинова-кий модернізував замок з орієнтацією на новітні досягнення військового мистецтва. Між баштами, рівнобіжне до давніх мурів, споруджено ескарпові стіни (західну, південну, східну) над контрескарпами ровів. Було також повністю перероблено з напільного боку дві наріжні протобастіонні башти: їх засипано зсередини, обличковано ззовні на взір бастіонів, з фланками завдовжки 8 – 9 м та фасами 18 – 20 м. Частково реконструйовано “північно-західну й північно-східну башти. До них, щоб подовжити фланки, прибудовано одноярусні обсяги. Давню північну башту доповнено ще одним, четвертим ярусом зі стрільницями й замкнуто з боку двору п’ятою стіною.
Роботи, що їх виконав Калиновський, дуже змінили вигляд давнього укріплення. Тому сучасники здебільш сприймали їх не як реконструкцію, а як нове будівництво. На встановленій тоді ж на головному фасаді надбрамної башти пам’ятній плиті, а також у записках Якова Собеського (1621 р.) йдеться не про ремонт і модернізацію, а про власне будівництво нового замку. Саме тому в краєзнавчій і науковій літературі помилково усталилася думка про початок будівельної історії замку саме з 1621 року. Ця хибна версія спричинилася ще й до того, що історики стали ототожнювати Жванецький замок з бастіонним укріпленням, яке Калиновський збудував того ж таки 1621 року за 1 км на південний схід від Жванця.
Жванецький замок було трохи пошкоджено під час Хотинської війни. Відбудував його Станіслав Лянцкоронський, власник Жванця з 1626 року.
Більшої руйнації зазнав замок 1653 року за польсько-козацьких воєн, а також у період турецького загарбання Поділля (1672-1699 рр.). Під час здобуття замку Яном Собеським (1673 та 1684 рр.) його зруйновано і спалено.
Після визволення від турків 1699 року Жванець утратив своє військово-стратегічне значення і на початку XVIII століття Лянцкоронські пристосували його під житло. Турецько-татарський напад 1768 року та захоплення Жванця барськими конфедератами 1769 року спричинилися до нової руйнації споруди.
На початку XIX століття власниками замку стали Скоповські, за ними – Йордани, 1830 року – Комари, а в них 1844 року замок викурив російський уряд з огляду на тактичну вигоду місцевості. На основі наявних укріплень військові інженери планували збудувати величезну фортецю, але цей проект не був реалізований, і давній замок покинули.
Вигляд споруди в 50-х і 70-х роках XIX століття зафіксовано на кількох малюнках та світлинах: на той час замок ще зберігав регулярну розпланувальну структуру: були цілі його башти, один бастіон та оборонні мури, а також вали. Уявлення про архітектуру надбрамної башти дають давні світлини. Своєрідною рисою її був широкий проїзд у першому ярусі, перекритий коробовим склепінням. З боку головного фасаду він містився в глибокій ніші з арковою перемичкою, абрис якої – низька й одночасно стрілчаста крива – характерний для вірменських споруд Поділля.
Нині замок зовсім утратив свою розпланувальну структуру. Збереглася тільки північна частина укріплення з північною баштою, а також рештками надбрамної та південно-східної башт. У найкращому стані п’ятикутна чотириярусна північна башта, що стоїть над стрімким схилом пагорба. Внаслідок перепаду рельєфу перший ярус її – напівпідвальний, зі склепінням. Цей ярус має стрільниці з розширеними назовні щоками: в інтер’єрі ширина бойового отвору дорівнює 30 см, іззовні – 118 (123 см). Стіна башти завтовшки 1,7-2,1м.
Під час попередніх досліджень башти виявлено фрагменти давнього ядра її, що належить до стінового укріплення першого будівельного етапу: східну й північно-східну стінгі на висоту двох ярусів; сліди від розібраної в XV столітті північно-західної стіни; замуровані в тому ж столітті стрільниці на рівні першого ярусу, трохи нижче від наявних (рівень давньої підлоги був значно нижчий від сучасного), З боку інтер’єру отвори їх були завширшки 30 – 35 см. Збереглися також стрільниці XV століття, частково перероблені у XVIII столітті на вікна; сліди стрільниць чи зубців, що завершували стіни в XVI, а також 12 стрільниць початку XVII століття, обладнаних водночас із спорудженням п’ятої, внутрішньої стіни башти.
Від надбрамної башти донині залишився напівзасипаний землею перший ярус зі склепінчастим проїздом і одним північним бічним приміщенням. Стан башти дає змогу скласти тільки загальне уявлення про габарити та архітектурні особливості її. Ширина прямокутного в плані обсягу – 14, 8 м, довжина – близько 20,0 м. Судячи з перев’язей стін і розміщення стрільниць обабіч брами, ; первісне надбрамна башта не і мала склепінчастого перекриття й бічних приміщень, а стіни її були завтовшки 1,27 -1,3 м.
Розпланувальна структура напівзасипаної північно-східноі башти, зруйнованої на рівні першого поверху, не простежується, окрім склепінчастого коридору завширшки 3,5 м, що | проходить з внутрішнього боку І північної і східної стін.
Жванецький замок досі не став об’єктом ґрунтовного наукового дослідження, а воно може дати, висновуючи з попередніх спостережень, багатонадійні висліди.
Пламеницька Є.
Малодослідженні фортифікації містечка Жванця на Поділлі
// Пам’ятки України. Історія та культура. – 1997. – №3.
Археологические иследования свидетельствуют о том , что Жванец принадлежит к дрвнейшим поселениям Подолья, хотя в исторических документах он впервые упоминается в 1431 г. Удобное геостратегическое положение на переправе через Днестр, сплсобствовало его процветнию.
В конце XVI ст. Жванец стал собственностью Калиновских, крупных Подольских землевладельцев. В первой четвверти XVII ст. Валентий Калиновскй, староста Каменецкий построил в Жвнце замок (про что упоминает в своих записках Яков Собеский, участник Хотинского похода 1621 г.) Во время Хотинской войны в замке, некоторое время розмещался штаб козацкого гетмна Сагайдачного. В том же году поселение было розграблено польской армией. После разрушения Жванца, его собственик Станислав Лянцкоронский (женатый на сестре Валентия Калиновского) востаовил замок, а на его просьбу, король Владислав, даровал Жванцу привелегию на магдебургское право, утвердил ярмарки и торги , дал печатку и герб. Но дарованые льготы не смогли способствовать расцвету поселения, Жванец снова оказлся в зоне боевых действий, во время национльно-освободительной войны под руководством Б.Хмельницкого.
В конце 1653 г. тут произошла битва армии Б. Хмельницкого с польской армией. С 1672 г. Жванец, как и всё Подолье находился под Турецкой властью. Через 27 лет турки оставили Подолье. В 1768 г. турки и татары напали на Жванец и захватили замок, но конфедератов оттуда вытеснила русская армия, которая помогала тогда Польше, ликвидировать востания. Это была последняя ваенная операция что затрагивала Жванец. Когда Подолье было присоеденео к Росии замок уже не имел военного значения.
Замок, XV-XVII вв.(общая площадь около 1 га.) Первые оборонительные сооружения на месте замка заложены в XV в. В течении XVI в. укрепления были перестроены в пятиугольный в плане замок. (Фигура пятиугольника не совсем равносторонна, но каждый бок имет около 85 м.) В начале XVII в. они модернизируются с достройкой каменно-земляных валов вдоль стен со стороны двора. Под валом устраиваются каменные казематные помещения.
В настоящее время от замка сохранилась северная половина его территории с руинами трёх башен. В наилучшей сохранности северная, пятигранная башня. Её четыре стороны, длиной каждая 9 м, стоят на крутом склоне, пятая, длиной 7.5 м, выходит на площадку двора. Толщина стен в первом ярусе 2 м. Перекрыт каменным коробовым сводом с распалубками. Верхние перекрытия плоские по деревянным балкам ( не сохранились ). Каждый ярус имел свои входы. Проёмы с белокаменными порталами. Бойницы двух нижних ярусов – с прямоугольными световыми отверстиями и расширяющимися в обе стороны щеками. Они перекрыты каменными перемычками трехцентрового очертания. Бойницы верхнего яруса – с архитравными перемычками. Окна были обрамлены белокаменными наличниками. В юго-западном углу камин. Башня носит следы крупных строительных работ, существенно изменивших её первоначальный вид.
Надвратная башня расположена посредине юго-западной стороны замка. В её первом ярусе-проезд, перекрытый сводом.
Восточная башня-угловая. По периметру её северной и восточной сторон сохранился сводчатый коридор шириной 3.5 м.
Памятник относится к типу башенных регулярных, сформировавшихся на основе более ранних, укреплений. На его надвратной башне был применен характерный только для оборонительных сооружений XVI в. декоративно-символический приём-вставленные в стены каменные ядра.
Література:
1. Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР 4 том. – Киев Будівельник 1986.
2. Ю. Сецинский. Оборонні замки західнього Поділля…-К.,1928.
3. Гуменюк С.К. Історичні і пам’ятні місця Хмельниччини. Від Дністра до Південного Бугу. – Хмельницький., 1979.
ЗАМОК У ЖВАНЦІ
Замок у Жванці побудовано у першій чверті XVII ст. на місці більш ранніх укріплень. За цю справу старосту кам’янецького Валентія КАЛИНОВСЬКОГО сучасники назвали “богатирем високого духу”.
Так сталося, що зразу ж після завершення будівництва замку до Жванця майже впродовж двох століть було прикуто погляди коронованих осіб, політиків і військових начальників Європи та Османської імперії. Це пояснювалося тим, що замок стояв майже посередині військового шляху між Хотинською і Кам’янецькою фортецями. А врешті-решт, як би це пишномовно не звучало, на межі мусульманського та християнського світів.
Замок було побудовано з урахуванням новітніх досягнень фортифікаційного мистецтва. Перші випробування він витримав під час польсько-турецької війни 1621 р. Саме ж селище під час цієї кампанії було майже повністю зруйновано внаслідок провокації, що виникла серед польського війська. Того ж 1621 р., повертаючись з хотинського походу, в замку деякий час перебував королевич Владислав разом з козацьким гетьманом Петром САГАЙДАЧНИМ. Відвідини Жванця королевичем мали позитивні наслідки для містечка, якому 1641 р. надали магдебурзьке право. Вже до середини XVII ст. замок було полагоджено новим власником Жванця – Станіславом ЛЯНЦКОРОНСЬКИМ. Замок мав у плані форму п’ятикутника, в кожному з кутків стояла башта, мури було підкріплено валами з боку подвір’я.
Під час визвольної війни українського народу під проводом Богдана ХМЕЛЬНИЦЬКОГО в Жванецькому замку перебував штаб польського війська, яким керував король Ян Казимир. Два холодні осінні місяці 1653 р. простояло польське військо за мурами замку в оточенні козаків. Лише підкупивши татар на зраду, король уникнув полону, а його військо – розгрому.
Через кілька років замок знову опинився у вирі світових подій. 1672 р. до Жванця підійшли війська турецького султана Магомета IV і зайняли його без значного опору гарнізону. 27-річне турецьке загарбання двічі переривалося – 1673 і 1684 р. Воєнні дії супроводжувалися пожежами, руйнуванням укріплень і самого містечка.
Турецько-татарські напади на Жванець не припинялися і після Карловицької мирної угоди 1699 р. Ще спустошливішим виявилося перебування барських конфедератів, які захопили замок, а будівлі навколо спалили. У постанові Польського сейму 1775 р. говориться, що від укріпленого Жванецького замку та багатого поселення залишилися тільки руїни, що мають сумний вигляд. Незважаючи на те, що з роками укріплення все більше занепадали, слава замку, здобута в минулі часи, і далі привертала до нього увагу мандрівників і любителів старовини. 1781 р. руїни оглянув польський король Станіслав ПОНЯТОВСЬКИЙ.
Інтерес до пам’ятки не згас і в XIX ст. 1873 р. зображення замку з’явилося в “Альбомі історичних міст Польщі, який видав автор літографії – польський художник Наполеон ОРДА.
Замок описано в історичній і краєзнавчій літературі XIX ст. Автори згадують не тільки історичні факти, а й легенди, якими здавна було оповито жванецькі укріплення. Зокрема, є переказ про підземні ходи, якими Кам’янецький і Жванецький замки з’єднувалися з печерами в с.Кривчі. Священик Михайло ОРЛОВСЬКИЙ, що займався історією Жванця, пише, що польські генерали Мартин КОНТСЬКИЙ і Ян КОПЕНГАУЗ відвідували ці ходи І виявили там безконечний лабіринт з різноманітним обсягом кімнат. Ця легенда досі популярна серед кам’янецьких і жванецьких обивателів, хоча вже наприкінці XIX ст. неможливо було знайти навіть сліди цього проходу. Автори згадують також і про мідні труби давнього водогону, знайдені біля селища.
Сьогодні від Жванецького замку збереглося лише три башти: Надбрамна в західній частині, Північна та Північно-східна. Найкраще збереглася Північна вежа. Кам’яні ядра, вмонтовані в стіни Надбрамної вежі, нагадують про героїчні сторінки з історії замку.
Постановою уряду України від 24 серпня 1963 р. замок у Жванці оголошено пам’яткою архітектури, що перебуває під охороною держави.
Ганна КІВІЛЬША,
завідувач наукового відділу НІАЗ “Кам’янець”
“Подолянин”, 14.03.2003 р.