Вiрменський колодязь (мур.), 1638-1760 рр. Охоронний №739
м. Кам’янець-Подільський, Польський Ринок
После 1638 г. закрыт, так как вода оказалась соленой. В 60-е годы XVIII в. архит. Я. де Витте над колодцем возведен каменный восьмигранный павильон. В конце XIX в. во время пожара его завершение сгорело. Восстановленное в виде шатровой крыши, оно вновь сгорело в годы Великой Отечественной войны.
Сооружение одноярусное высотой 6 м. В плане квадратное со срезанными углами; длинные стороны равны 6,6-7,4 м, короткие 2,9-3 м. Толщина каменных стен 0,9 м. В центре под цементным полом – бетонная плита, перекрывающая шахту колодца диаметром 3 м. Фасады решены в барочных формах. На широких сторонах они расчленены двумя пилястрами, на узких – одной в центре. На трех фасадах между пилястрами расположены круглые окна с белокаменными наружными четвертями; на восточном фасаде – дверной проем с лучковой перемычкой. Фасады оштукатурены. Сооружение завершает шатровая крыша с гонтовым покрытием, увенчанная шпилем.
В 1959-1960 гг. проведены реставрационные работы.
Памятник является своеобразным градостроительным акцентом площади.
Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР; (Ил. справ.-каталог): В 4-х т./ Гл. редкол.: Н.Л. Жариков (гл. ред.) и др. – К.: Будівельник, 1983-1986.
Вірменська криниця
На Центральній площі Старого міста, біля Ратуші, розташована невелика споруда, то нагадує башту середньовічного замку. В ній знаходиться так звана Вірменська криниця. Башта чотирикутна, із зрізаними кутами. Стіни прикрашені пілястрами, два круглих вікна обрамовані кам’яними наличниками, ґонтова покрівля завершується невеликим шпилем. Споруда цікава не тільки архітектурою, але й своєю історією.
За легендою, на початку XVII століття багатий вірменський купець Нерсес пожертвував велику суму грошей на будівництво водопроводу в Кам’янці. Ці гроші зникли, і питання про водопровід не було вирішено.
У 1638 році польський король Владислав розпорядився, щоб мешканці міста збудували криницю. Її видовбали в суцільній скелі, глибина шахти була майже 40 метрів, але докладені зусилля виявились марними – вода була солона, зовсім непридатна для споживання. Криницю закрили, а в башті зробили міський склад.
Проблема водопостачання взагалі завжди гостро стояла в Кам’янці.
Воду доставляли з так званої Гунської криниці, що знаходилась в 3 верстах від міста, та ще по об’їзній дорозі через Польські фільварки, а. часто – з навколишніх сіл.
Діжка води коштувала 25-35 копійок сріблом. Найбідніша частина населення змушена була користуватись каламутною, брудною водою із Смотрича. Внаслідок цього в місті не згасали масові епідемії тифу, холери та дизентерії.
Становище дещо покращилось після того, як у 1874 році береги Смотрича з’єднав Новопланівський міст. Тепер воду з Гунської криниці мешканці міста брали, переходячи через міст. Але все ж води не вистачало. І місцева влада згадала про Вірменську криницю. Комісія по Забезпеченню міста водою висловила припущення, що саме ця криниця буде найкращим і найдешевшим засобом водопостачання міста.
Нещодавно в місцевому архіві працівниками заповідника знайдені цікаві матеріали про дослідження колодязя. Виявилося, що в березні 1889 року були розпочаті роботи по очищенню колодязя. Вони проводились під наглядом міського архітектора Баллога. Роботи тривали 12 днів. Коли вибрали мул та бруд, на самому дні колодязя знайшли майже сотню старих бомб. Після повного очищення колодязя виявилось, що його дно являє собою суцільну гладку плиту без будь-яких отворів. Зате в стінках колодязя знаходилось багато маленьких, майже непомітних щілин, через які сочилася вода. Прибування її було незначне – близько 300 відер в день… Найбільший інтерес становлять для нас результати хімічного аналізу води, що був тоді зроблений. На вигляд вода була досить чистою і прозорою, на смак – солонувато-гіркою. Якщо ж порівняти хімічний склад води Вірменської і Гунської криниць, то у воді Вірменської твердих решток в 15 разів, хлористих солей в 35 разів, сірчанокислих солей в 5 разів та фосфорнокислих солей в 4,5 рази більше, ніж у воді Гунської криниці. Використовувати цю воду для пиття було неможливо. Тому криницю знову закрили, а надбудову залишили як своєрідну пам’ятку історії та архітектури.
У роки фашистської окупації башта була зруйнована. Протягом 1956 року її реставровано фахівцями з Київських республіканських спеціальних науково-реставраційних виробничих майстерень.
Г. ОСЕТРОВА,
старший науковий працівник історико-архітектурного заповідника.
“Прапор Жовтня”, 23 жовтня 1982 р.
Ой, чий то колодязь стоїть?..
Просто, скромно, але зі смаком. Саме так можна сказати про цю архітектурну пам’ятку в самісінькому серці Старого міста – на майдані Польський ринок. Маленький шедевр Яна де ВІТТЕ – знаменитого архітектора XVIII століття. Або, як зазначають архітектурні довідники, своєрідний містобудівний акцент центрального міського майдану.
Як, напевно, здогадався читач, мова йде про Вірменську криницю, що не загубилася в тіні своєї високоповажної сусідки – міської Ратуші. І, справді, невелика одноярусна споруда заввишки в 6 метрів має свої архітектурні принади. У плані вона восьмикутна – має форму квадрата зі зрізаними кутами. А окрасою виконаних у бароковому стилі фасадів є пілястри (схожі на колони виступи на поверхні стін): на широких сторонах восьмигранника їх по два, на вузьких – по одному. Невеличких аксесуарів – білокам’яного обрамлення круглих віконечок, лучкової перемички дверного прорізу – виявилося досить, щоб у поєднанні з пілястрами надати будівлі небуденного вигляду. Врешті, шатровий дах зі шпилем гарно завершує конструкцію архітектурної пам’ятки.
До речі, під час останньої реставрації фахівці надали даху дещо складнішої – двох’ярусної – форми. Як то, очевидно, було в давні часи. Варто зазначити, що дах – це, образно кажучи, ахіллесова п’ята будівлі: його двічі знищував вогонь. Уперше – наприкінці XIX століття, вдруге – в роки Другої світової війни.
За пам’яткою закріпилася назва Вірменська криниця. Саме так її поіменовано в усіх путівниках по місту, в солідних довідкових виданнях. Хоча, як резонно зазначає дослідник топографії Кам’янця-Подільського Микола ПЕТРОВ, достатніх підстав називати пам’ятку Вірменською криницею немає. Єдина ниточка (чи, навіть точніше, легенда), на якій тримається ця назва, це розповідь про багатого вірменського купця Нарсеса (чи Нарзеса), який на початку XVII століття пожертвував значну суму на будівництво в Кам’янці водогону, але гроші невідомо куди зникли, а водогін у місті так і не з’явився…
І тоді 1638 року польський король Владислав IV Ваза розпорядився, щоб мешканці Кам’янця-Подільського збудували криницю. її видовбали в суцільній скелі. Яка то була довга та каторжна робота, можна судити з того, що глибина криниці сягає 40 метрів, а діаметр її шахти становить 3 метри. Тобто, довелося в умовах технічно примітивного XVІІ століття видлубати близько 190 кубометрів каменю. І що ж у підсумку? Майже повне розчарування, бо вода в колодязі виявилася солоною та гіркуватою, не зовсім придатною для пиття. Ось як передала цей драматичний момент відома українська поетеса Наталя КАЩУК у вірші, що так і називається -“Вірменська криниця”:
Гірка вода в криниці, ой, гірка!
А мріялось ж – місто напоїти.
І много літ каменяра рука
Завзято кайлувала
скельні плити
На площі коло ратуші. Ріка
В глибинному каньйоні жебоніла.
І паморозі сивина витка
На скроні майстру
упадала біло…
І все ж, як засвідчили архівні дослідження, проведені Галиною ОСЕТРОВОЮ, воду з криниці тривалий час використовували. Як зазначає дослідниця, вода ставала занадто солоною та гіркою лише тоді, коли колодязь довго не чистили. Після очищення ж вода була прозорою, злегка солонуватою. Трж колодязь час від часу очищали. Замінювали й деякі частини механізму, яким піднімали воду – горизонтальний вал, колесо, канат тощо.
У місцевому архіві працівники історико-архітектурного заповідника знайшли цікаві матеріали про дослідження колодязя в березні 1889 р. під наглядом міського архітектора Мойсея Йосиповича БАЛЛОГА. Роботи з очищення криниці тривали 12 днів. Коли вибрали мул і бруд, то на дні знайшли майже сотню старих бомб. Після повного очищення колодязя виявилося, що його дно – це суцільна гладка плита без жодних отворів. Зате в стінах було багато маленьких, майже непомітних щілин, через які сочилася вода. Її прибувало небагато – близько 300 відер за день…
Вода була досить чистою та прозорою, але солонувато-гіркою на смак. Зроблений тоді ж хімічний аналіз виявив, що у воді криниці біля Ратуші твердих решток у 15 разів, хлористих солей – у 35 разів, сірчанокислих солей – у 5 разів, фосфорнокислих солей у 4,5 раза більше, ніж у воді знаменитих Гунських криниць на Новому плані.
Отож, спроба реанімувати староміську криницю не увінчалася успіхом. Павільйон над самим колодязем (його ще в 60-х роках XVIII століття звів Ян де Вітте) використовували, як засвідчує Олександр ПРУСЕВИЧ в історичному нарисі “Кам’янець-Подільський” (1915 p.), під міський склад. Наш час тільки осучаснив речі, які тут зберігалися. Так, у 60-ті роки XX століття у пам’ятці був склад кінопрокату…
То як же називати пам’ятку? Микола Петров пропонує варіант – Міська криниця, посилаючись на традицію європейських міст XII-XV століть. Та й, скажімо, на плані Кам’янця-Подільського 1773 року саме так – Міська криниця (Studnia Miejska) – названо цей об’єкт. І все ж досить часто, якщо не завжди, традиційна назва виявляється живучішою за будь-які науково обґрунтовані наймення. Тож, напевно, ще довго ми говоритимемо про пам’ятку біля Ратуші саме як про Вірменську криницю. А ще, можливо, це вшанування пам’яті щедрого вірменського купця Нарзеса, який-то гроші на будівництво криниці виділив – і не його вина, що гроші не туди пішли…
Олег Будзей
“Подолянин”, 4 липня 2003 р.
НЕХАЙ ДЖЕРЕЛО ЗАСТРУМУЄ
Вірменська криниця так і не стала для міста джерелом питної води і наразі продовжує стояти без усякої користі у самому центрі Старого міста, обростаючи різними домислами та легендами. Втім, їх також не більше, ніж води в криниці. Коли ж зайшлося про перетворення Кам’янця на туристичний центр, і багатьом давнім будівлям стало знаходитися відповідне застосування, було порушено питання і про Вірменську криницю.
Найкращий можливий спосіб її використання було нещодавно визначено за допомогою конкурсу, в результаті якого кращою було визнано пропозицію директора ПП “Аргішт” (власника кафе “Ратуша”) Артура ГАСПАРЯНА. Його ідея полягає в тому, щоб перетворити Вірменську криницю на культурно-історичний центр, в якому б зосереджувалась різнопланова інформація про туристичний Кам’янець та Поділля.
– Всередині будівлі буде встановлено проекційне обладнання та екран заввишки 4 м, на якому у вигляді слайдів буде показуватись Кам’янець та все Поділля, – розповідає Артур Суренович. – Турист, зайшовши до криниці, зможе в одному місці отримати всю історичну інформацію, яка його зацікавить. Це свого роду гібрид між планетарієм та звичайним залом для перегляду слайдів. Буде застосовано стереозображення, використовуватимуться спеціальні окуляри. Сучасні технології дають можливість відтворити й показати навіть ті вулиці й будинки, яких уже не існує.
– А хто займається розробкою матеріалу?
– Над ним працюють у Києві, в Асоціації планетаристів, на основі місцевої інформації та праць науковців. Гадаю, вже до осені все буде готово. Хочу принагідно подякувати міському голові Олександру МАЗУРЧАКУ, його заступнику Дмитру ВАСИЛЬЯНОВУ та секретарю міськради Сергію БАБІЮ, котрі підтримали цю ідею й довірили мені відроджувати Вірменську криницю.
27 червня було укладено договір між ПП “Аргішт”, НВПП “Арс планетаріум” та директором станції юних техніків Олександром ЛУДАННИМ (у нього на зберіганні знаходиться обладнання колишнього планетарію), в якому обумовлюється їхня участь у втіленні проекту.
– Використання Вірменської криниці в якості експозиційного об’єкта буде більш доречним, ніж, наприклад, в якості сувенірної крамниці, – вважає директор НіАЗу Василь ФЕНЦУР. – В ідеї Артура Гаспаряна нас привабив саме неординарний підхід: використання старого, незаслужено забутого досвіду для втілення абсолютно нової ідеї, яка поки що ніде не використовується. При цьому його задум – цілком реальний і не змінить зовнішнього вигляду історичного об’єкта.
Одним із перших кроків з боку Артура Гаспаряна стало запрошення спелеологів для дослідження криниці. 27 червня в шахту криниці за допомогою спеціального спорядження спустилося четверо людей: Андрій ГЕОНЯ, Володимир ЯВОРСЬКИЙ, Сергій ОСАДЧУК та Ігор ГРОМІК. За їхніми замірами, у верхній, квадратній, частині ширина криниці становить близько 4 м, внизу її діаметр – 3 м. Глибина до рівня води складає 32 м, товщина води – приблизно 4,5 м. Криниця майже повністю видовбана у скелі. Всередині вона нічим не примітна, жодних підземних ходів у ній не виявлено. Повітря внизу дуже загазоване: сірника запалити неможливо, важко дихати. Спелеологи взяли у криниці проби води для дослідження, однак уже зразу могли сказати, що, всупереч поширеній думці, вода не пахне сірководнем – вона лише застояна й злегка каламутна, як у копанці, і має трохи солонуватий присмак.
– Це “мертва” криниця, – ділиться враженнями Володимир Яворський. – Приплив води в ній дуже слабенький. У звичайних, побутових криницях вода зі стін лиється дуже інтенсивно, там і повітря завжди свіже. А тут вода просто скапує з каміння…
Напевно, символічно те, що Вірменську криницю береться “оживити” саме представник вірменського народу, патріот нашого краю. Під час Фестивалю національних культур місцева вірменська діаспора, серед гостей якої був і священик, провела обряд освячення криниці, оскільки, за вірменськими звичаями, вода з неосвяченої криниці не може принести користі. І хоча ми знаємо, що Вірменська криниця не може бути джерелом води, та вона може принаймні стати джерелом знань і корисним для міста культурно-історичним осередком.
Наталія СЕМЕНОВА, “ПОДОЛЯНИН”
Нове призначення Вірменського колодязя
Днями на туристичному маршруті по стародавньому Кам’янці-Подільському з’явився ще один непересічний об’єкт – Вірменський колодязь, пам’ятка архітектури XVII століття. “У фотографіях, архівних документах, спроектованих на великий екран, тут “оживає” вся історія міста. Ця демонстрація кадрів з озвученими коментарями справляє сильні враження на публіку. Встановлений тут-таки маятник Фуко, вперше продемонстрований французьким фізиком-експериментатором 1851 року у Пантеоні, дає поживу для роздумів про те, що як Земля обертається довкола своєї осі, так і все на світі йде по колу, не минає безслідно”, – говорить для “Дня” завідувач організаційно-контрольного відділу міськвиконкому Валерій Клименко. Досі, здавалося б, забутий і занапащений Вірменський колодязь узяв в оренду місцевий підприємець Артур Гаспарян. Він і дав оцій пам’ятці “друге життя”, спланувавши для неї отаке, інформаційне призначення. Кажуть, що підприємець почув “голос крові”. За переказами, у далекому 1638 році вірменський купець Нарсес дав гроші для будівництва колодязя біля Ратуші. Тяжка робота велася довгі роки, одначе, на жаль, не дала сподіваного результату. На 55-метровій глибині води не виявилося. Волога потроху скрапувала зі скелястих стін колодязя і була гірка як полин. Як потім встановили лабораторним шляхом хіміки, вміст хлору і різних солей у ній перевищує усі допустимі норми. Отож колодязь не виправдав надій на вгамування спраги городян. Одначе це скрапування, що справляє враження дощу, 1672 року надихнуло архітектора Яна де Вітте на будівництво 8-гранного павільйону у бароковому стилі над Вірменським колодязем, що востаннє ремонтувався у 50-х роках минулого століття. Нарешті нащадок Нарсеса привів його у порядок і, застосувавши новітні інформаційні технології, вгамовує “голод на знання про далеку минувшину”. Крім того, забезпечив електричне освітлення колодязя на всій 55-метровій глибині. Є на що подивитися, повідомляє Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ, “День”.
Михайло ВАСИЛЕВСЬКИЙ
“День”, 28 травня 2004 р.