Костьол Святого Миколая (вiрм. руїни), XІV-XVIII ст. Охоронний №750
м. Кам’янець-Подільський, вул. Вiрменська, 1
Залишки Вірменської церкви (костелу) св. Миколая (надалі – Миколаївської) розташовані у південній частині Старого міста, поблизу вірменського ринку. Назва її бере свій початок від кам’янецьких вірмен, що мешкали у ХІV-ХVІІІ ст. у цій частині міста. Щодо будівництва храму, у істориків не має однієї версії. Так, наприклад, М.Вашикян (1777-1851) стверджує, що церква збудована майстрами Киремом і Хачиком. Доронович вказує на дату будівництва 1495 p.,стверджуючи, що церква не є збудована на місці дерев’яного храму, а зовсім на іншому. При цьому він посилається на настоятеля кам’янецького вірмено-католицького костьолу О.Демковича, що знав достовірні письмові документи. До речі, попередній храм, говориться був великим і викладений з каменю.
У XVII ст. церква стає уніатською. Дна церква відрізняється від решти Вірменських храмів красою і величчю. Храм був оточений з трьох боків галереєю, що підтримувалась тесаними колонами з каменю.
Вірменський дослідник З.Григорян пише, що після пожежі 1632 p. церква реконструювалась: був розшираний бабинець, зроблено кам’яним мур навколо церкви. В інформації про пожежу йде мова і про спорудження дзвіниці, але не вказано дати. Дослідник схиляється до думки, що дзвіницю споруджено до 1555 р., а в 1633 р. там була влаштована церква.
Під час облоги Кам’янця турками (1672 р.) храм був поруйнований і перебував у такому стані до 1730 р. З цієї дати храм реставрувався, аж до 1757 p., a з 1791 р. став функціонувати як уніатський. У візитних описах 1797р. згадується, що до зруйнування турками храм був невеликий, з каменю. І лише в 1787р. завдяки зусиллям місцевих священників на зібрану суму від кам’янецьких вірмен і вірменського населення інших міст, храм був розширений і посвячений 27 червня 1791 року.
Е.Сіцінський (Січинський) залишив короткий зовнішній опис культової споруди наприкінці ХІХ ст. Зокрема, він писав, що Миколаївська церква (костел) – візантійської архітектури, її увінчував восьмигранний купол. Головним вівтар був на сході, східний бік з західного боку був оформлений греко-римським фронтоном. Споруда була оточена накритою галереєю. Окремо була розташована дзвіниця Миколаївської церкви (костелу).
В середині 30-х років за Радянської влади церква була знищена. Часткове дослідження на руїнах Вірменської церкви проводилось у 1972 p. під керівництвом Є. Пламеницької, у 1973р. за участю вірменського дослідника Г.Григоряна.
Н.Б. Петров. “Отчет об археологических иследованиях армянского Николаевского храма XV-XVIII вв. в г.Каменце-Пoдольском”. фонди ДІАЗУ
Церква знаходиться на Вірменській вулиці, правильніше – в стороні від неї, якби в провулці і з вулиці незначна своїми розмірами – вона майже непомітна так як закрита будинком вірменського костелу і сусідніми домами. Будинок цієї церкви вважається досить давнім. Деякі вважають, що воно споруджене ще вірменами, які вперше поселились на Поділлі в ХІ-ХІІ ст., так як при князях Коріатовичах вірмени, як відомо, не були вже новими поселенцями в Кам’янці. Існують різні думки щодо побудови цієї церкви: Й.Й. Роллє та інші вважали, що церква існувала ще до заснування Кам’янця князями Коріатовичами; протоієрей М.З. Доронович вказував на те, що церква Св. Миколая споруджена вірменином Синаном Котлубеєм в 1398 році, а коли в 1495 році була побудована нова кам’яна церква в честь Св. Миколая, то стара була перетворена в каплицю Благовіщення пресвятої Діви Марії, поки знову в 1811 році не була перетворена на церкву і посвячена імені Св. Миколая.
Однак, вперше в історії міста звістка про будинок теперішньої Св. Миколаївської церкви з’являється в документах XVII ст., де ця церква стає відомою під іменем вірменського храма на честь Благовіщення пресвятої Діви Марії. Під час панування турків на Поділлі приміщення храму мало-по-малу почало руйнуватись. В 1700 році вірменин Богдан Лятинович за свій рахунок реставрував церкву. Приводом для відбудови храму стало повернення на Поділля чудотворної ікони Божої Матері, що знаходилась у Львові, яка знаходилась у відреставрованому храмі аж до 1767 року. В цьому ж році був освячений головний храм вірмено-католиків Св. Миколая і ікона була розміщена в цьому ж храмі.
В 1811 році вірмени-уніати випросили для здійснення свої обрядів у вірмен-католиків дозвіл обратити Благовіщенську каплицю в уніатську церкву, яку посвятили в честь Св. Миколая. Уніатською ця церква була до 1840 року і цьому ж році при настоятелі – священику Віктору Лабейковському була приєднана до православ’я. В теперішній Свято Миколаївській церкві знаходиться ікона святителя Миколая, писана на полотні (2 ? Х 1 ?). Ікона була принесена сюди уніатами. Крім того, в середній частині церкви зроблений з каменя горельєф – лежача фігура спасителя в митрі, майже в натуральну величину. Цей горельєф не що інше як надгробний пам’ятник Ечміадзінського патріарха Мельхіседека, пізніше Львовського вірменського єпископа, який помер в Кам’янці 27 березня 1627 року і похованого в цій церкві.
Форма будинку – еліптична і з фронтової сторони воно являє собою вертикальний зріз. Вікон в церкві – 4, по одному с кожної сторони; вікна маленькі, круглі і прорізані в стінах високо, маже під самим дахом. Всередині храм дуже малий і тісний – може вмістити в собі не більше ста чоловік.
Гульдман В.К. Памятники старины в Подолии. – Каменец-Подольский: Типография Подольского уездного правления, 1901. – С.342-344.
Знахідки з розкопів вірменського Миколаївського костелу в Кам’янці-Подільському
Поряд з Вірменською дзвіницею стояла колись дивовижна споруда, яка вражала мандрівників, що бували в Кам’янці-Подільському, вишуканістю форм і багатством інтер’єру. Свого часу Вірменський Миколаївський собор мав рідкісну книгозбірню й коштовне начиння. На думку істориків, його споруджено до 1495 року. Храм дуже потерпів від пожежі 1602 року і був відбудований у 1613 році. Під час штурму міста 1672 року обернувся в руїну. Відтоді минуло майже століття, перш ніж у 1767 році коштом місцевих вірменів його почали підіймати з руїн. Урочисте освячення нововідбудованого храму відбулося 27 червня 1791 року. Протягом XV- першої половини XVII століття службу у Вірменській Миколаївській церкві правили за вірмено-григоріанським обрядом, а від жовтня 1666 року – вже як у костелі, за вірмено-католицьким обрядом.
Зовні Вірменський Миколаївський костел являв собою вишукану споруду, збудовану у візантійському стилі закритою галереєю з трьох боків. Фасад прикрашала золочена мідяна статуя пресвятої Діви Марії, з лілеєю в руці, а під ногами в неї була куля, обвита змією.
Такий вигляд мав храм до 1930-х років, коли в розпал антирелігійної кампанії його висадили в повітря й зрівняли з землею. Натурні розміри й теперішній стан його підмурків протягом 1988-1993 років установила археологічна експедиція історичного факультету місцевого педагогічної о університету. В центральній частині будівлі вона віднайшла і дослідила підвальне приміщення, до якого вів вхід під підлогою костелу. Це приміщення було повністю засипане землею і рештками стін зруйнованої о храму. У ньому на рівні земляної долівки виявлено залишки людських поховань, серед яких знайдено п’ять бронзових золочених медальйонів. Чотири з них були скріплені мідяним дротом з дерев’яними намистинами і являли собою рештки ружанця; один знайшли окремо.
Варто докладніше проаналізувати ці знахідки, звернувши увагу на зміст наявних на медальйонах зображень.
Медальйон, знайдений окремо, на аверсі (чільному боці) має зображення Богородиці з дитям, у гаптованій квітами накидці, із зіркою на правому рамені. На головах обох – корони, оточені промінням. Навколо зображення напис: B.V.MARIABERDICZOVIEN CORON.
На звороті зображено дівчину на повен зріст із пальмовою галузкою в правиці, а біля її ніг лежать лев і дві змії. Ліворуч-печера, перед нею палає вогнище. Навколо напис: S – THECLAE V.E.M.. Зображення чітке і має досить високий рельєф.
З легенди на аверсі дізнаємося, що медальйон карбований на згадку про коронацію Бердичівської Богородиці. Історія коронації така. 1626 року київський воєвода Януш Тишкевич, повернувшись з татарської неволі, збудував у Бердичеві костел кармелітів і поклав гам святий образ Богородиці, який здавна зберігався в його домі. Невдовзі та ікона уславилася чудами і парафіяни вдалися до Риму, прохаючи дозволити коронацію ікони. Папа Бенедикт XIV дозволив власним коштом зробити дві золоті, оздоблені смарагдами корони й прислав їх у 1753 році. Коронацію ікони здійснив біскуп краківський Каптан Солтик 16 липня 1756 року.
На зворотному боці зображена св.Текля. Згідно з переказом, народилася вона в Азії у знатній родині, здобула добру освіту й уславилася надзвичайною вродою. Коли в 45 році н.е. св.Павло проповідував в Іконії, вона увірила в Христа і стала черницею. Звинувачену владою в ширенні християнства, жінку було кинуто на розтерзання до диких звірів. Але леви її не зачепили. А коли її присудили до спалення, то й вогонь не здолав її віри. Після цих випробувань вона пішла за св.Павлом до Антіохії, де в поєдинку із зміями теж лишилася неушко-дженою. Ці чудеса привертали поган до віри Божої. А Текля повернулася в рідні місця й оселилася на горі, біля Селенції, де прожила 90 років. Католицька церква відзначає день св.Теклі 23 вересня. Отже, на реверсі медальйона відбито образ св. Теклі й випробування віри, через які вона пройшла.
Інші чотири медальйони були колись складовою частиною ружанця.
Перший медальйон має на аверсі зображення Богородиці, що сидить з дитям на колінах. Лівою рукою Богородиця підтримує дитину, а в правій тримає ружанець. У лівій руці дитина також має ружанець. Навколо зображення літери: R.K.R. (ружанець Святої Цариці). Ружанець – це один із способів молитви, запозичений у пустельників Сходу й запроваджений на початку XIII століття св.Домініком. У ружанці зерна з дерева, кості чи каменю – 15 великих і 150 менших, укладених так, що після 10 менших – одне більше. На менших проказується “Богородице Діво, радуйся”, на більших – “Отче наш”.
На звороті цього медальйона бачимо погрудне зображення святого в чернечому вбранні, голова його повернута праворуч, до сонячних променів, а в руках він тримає книгу і гілку з квітами. Навколо напис: S.DO-ME. Виходячи з іконографії зображення й скороченого напису довкола, на медальйоні – погруддя св.Домініка.
Другий медальйон на аверсі має поясне зображення святого в чернечому вбранні, повернуте ліворуч до фігури Ісуса, що стоїть. Напис не прочитується. На реверсі – погрудне зображення святого, повернуте праворуч. За іконографічними аналогами, на аверсі зображено св.Антоні я з Падуї, на реверсі – св.Франциска .
На аверсі третього медальйона – святий у чернечому вбранні, повернутий ліворуч, з дитям на лівій руці. На реверсі зображено дитину на повен зріс і з короною на голові.
Виходячи з аналогів, на чільному боці зображено св.Йосифа, на зворотному – Ісуса.
Четвертий медальйон містить на аверсі поясне зображення святого в чернечому вбранні, з плащем, накинутим на плече. Лівою рукою святий притиснув до грудей хреста, а в правій тримає палицю. Напис навколо: 5. САМІЬ-ІУЗ.-О.ІЕЬ. На звороті – зображення чоловіка на повен зріст, в античному хітоні й напис: З.АРОЬОМІ-Е.М.ОК.РЕ. Аналогів цьому медальйону не знайдено. Однак, судячи з легенди, на аверсі зображено св.Каміла, на реверсі – св.Аполлона (рис. 5).
Колекція медальйонів з Вірменського Миколаївського костелу становить інтерес з погляду вивчення іконографії святих. За цими знахідками поховання, виявлені в підвалі костелу, датовані другою половиною XVIII століття.
Цінну наукову інформацію дає медальйон XIX століття із зображенням фасаду Вірменського костелу на аверсі й ікони вірменської Богородиці на реверсі (зберігається в приватній збірці). На медальйоні навколо фронтального зображення костелу напис: KOSCIOL ORMIAN. – W RAM.PODOLSKIM. Внизу дві латинські літери Р.В. Цю медаль вибито в 1881 році на замовлення й коштом П.Ґрейма. Літери Р.В. – це ініціали Павла Бітчана, власника крамниці й фабрики у Варшаві. Ця релігійна медаль увічнила для нащадків втрачений згодом костел.
ПУ № 3-4 2000 р.
Стаття з heritage.com.ua