Будзей О., Любінська Л.
“Подолянин”, 24 жовтня 2003 р.
Зірки бувають тільки на небі?
Ні. Бо на землі теж є зірки – це дикі айстри. Саме їх називають земними зірками або небесними очками, адже у перекладі з грецької aster – це зірка.
Із трьох видів таких айстр, що зростають в Україні, жителі Кам’янеччини можуть милуватися лише однією – айстрою степовою (на фото Миколи РЯБОГО). У перекладі її латинська назва звучить як небесне світило зіркове. А наш спостережливий народ назвав ніжно-голубу квіточку, що радує очі мандрівників з липня аж до самих морозів, ще звіздоцвітом, зімником, міхалками, осіннім зіллям, боярчиком, воловим очком. Квіточка заввишки 25-60 сантиметрів – багаторічна рослина і стрічається на вапнякових степових схилах каньйонів Дністра і його приток та на схилах Товтр.
А потрапила зірка на Землю в одну із літніх ночей. Щовечора на небі з’являвся місяць і на небесному полі на прогулянку збиралися дорослі зорі та маленькі зірочки. Вони відразу заводили нічний танок. Коли зорі посміхалися – земляни бачили їх легке мерехтіння, а коли ж малі зірочки розпочинали свій небесний танок – землянам ввижалися дивовижні зорепади. Та одного разу зовсім маленька зірочка, спіткнувшись, покотилася до небокраю і упала на землю. Вона опинилася на м’якій перині різнотрав’я. Високо над нею горіли яскраві вогники – це були її зорі-сестриці. Зірочка почала плакати і кликати сестер і матір, але чула лише земний шепіт трав. Знесилена, вона заснула. Прокинувшись від співу пташок, зірочка побачила зовсім інший світ – світ без зірок. Лише яскраве сонечко заливало своїм теплом землю. Один з промінців зігрів її личко – і воно засяяло. Але відірватися від землі зірочка не змогла, тому що її променці застигли і перетворилися на корінці, стебла, листки та тоненькі променисті пелюстки. Уночі вона дивилася на свою рідню, яка на небосхилі сяяла різним сяйвом, а вдень – віддавала це сяйво розкритими до неба квітами.
Мандрівники уночі орієнтуються по зірках небесних. А на Землі їх помічницею є айстра, бо ж яскравим своїм виглядом ця квіточка серед пожухлих трав у зоряну ніч вказує місця відпочинку. Милування її блакитним кольором допомагає розслабитися: знизити напругу м’язів, сповільнити ритм дихання. А ще айстра має лікувальні властивості. Ось і назвав квіточку батько ботаніки -давньогрецький вчений Теофраст, учень, співробітник і послідовник знаменитого Арістотеля, помічницею у добрих справах.
Крім диких, осінь дарує нам ще й різнобарвні садові айстри, які прийшли до нас з Китаю (калістефус китайський).