Будзей О., Любінська Л.
“Подолянин”, 28 листопада 2003 р.
Яке дерево, що прикрашає вулиці Кам’янця, має квіточки, які змінюють колір?
У травні такі пишні білі свічки-суцвіття з’являються на гілках привабливого каштана. Якщо придивитися до квіточки уважніше, то можна помітити на них барвисті плями, які час від часу змінюють колір. Цікаво, що на початку цвітіння вони жовті, згодом стають оранжевими і, нарешті, – червоними. Але ще цікавіше, що кожному кольору відповідає свій особливий запах. Жовтий колір для метеликів і бджіл означає, що у квітці є нектар, а червоний – що його вже немає і треба шукати поживу в іншому місці.
Навесні ще до появи квіточок дерево викидає невеликі зелені листочки, які спершу наче прив’ялі чи прибиті заморозками, а потім, набираючи сили, ростуть і згодом перетворюються на п’ять або сім зубчастих листочків на довгому черешкові, схожому на долоню з розведеними пальцями. Вони стають справжніми зеленими віялами, які дають густу тінь.
Восени ж на дереві достигають великі плоди, уміщені в темно-зелену коробочку з шипами. Всередині коробочки розміщується одна велика насінина гарного темно-брунатного кольору. Вона, на жаль, не їстивна. І, можливо, тому це чепурне дерево називають кінським каштаном, щоб підкреслити його відмінність від каштана справжнього, який росте в Криму та на Кавказі. Це доволі далекий родич нашого каштана, який боїться морозів. Плоди цього дерева смачні та поживні. Їх їдять сирими, вареними, печеними, смаженими. Сушені каштани перемелюють, додають до пшеничного борошна і печуть з нього хліб. Смажені мелені плоди можуть замінити каву.
Батьківщиною нашого кінського каштана є Балкани та Греція. В Україні в невеликій кількості вони з’явилися 1820 р. А навесні 1842 року, коли чекали приїзду до Києва царя Миколи І (до речі, цього ж року він відвідав і Кам’янець-Подільський), київський генерал-губернатор Дмитро БІБІКОВ (мав у підпорядкуванні, крім Київської, ще й Волинську та Подільську губернії) на честь “височайшого гостя” вирішив прикрасити місто рідкісними каштанами. Терміново завезли деревця, і під наглядом офіцерів солдати посадили їх вздовж тільки-но спланованої вулиці (нині бульвар Тараса Шевченка). Але напередодні приїзду царя солдатів по тривозі підняли і наказали протягом однієї ночі викорчувати каштани, а натомість посадити тополі. Причина такої переміни з’ясувалася пізніше. Гонець, відряджений до царя, після повернення доповів Бібікову, що нібито цар, слухаючи рапорт про церемонію майбутньої зустрічі, при згадці про каштани скривився. Цього вистачило, щоб знищити посадки екзотичних дерев, хоча, як потім з’ясувалося, гримаса царя зовсім не стосувалася каштанів.
На щастя, не всі дерева загинули. Чимало саджанців розібрали кияни. Пізніше каштан поширився по Україні.
Каштани належать до дерев-довгожителів. Найстаріше дерево в Італії, а, можливо, й у всій Європі, росте на Сицилії, недалеко від вулкану Етна. Йому майже три тисячі років. І називають цей каштан “Біля сотні коней”. За легендою, в його тіні королева Іоанна Арагонська влаштувала відпочинок для сотні своїх вершників.
Спекотним літом легко знайти прохолоду біля кінських каштанів, що ростуть у Старому місті, у парках та на вулицях Кам’янця-Подільського. А ось у міському ботанічному саду радують відвідувачів ще й інші види каштанів: шаровидний, дрібноквітковий, восьмитичинковий, червоно-квітковий і каштан з досить дивним ім’ям – голий. І є ще надія, що зі зміною клімату, можливо, з’явиться в нас ще й каштан справжній.