Будзей О., Любінська Л.
“Подолянин” від 27 лютого 2004 р.
Яке плодове дерево Кам’янеччини найстійкіше до морозів?
Це горобина. Вона може витримати 50-градусні морози. Про рослину є ще загадка: “Поверх лісу вогонь горить”… А й, справді, восени над лісом горять гарячо-червоні кетяги горобини. Особливо привабливе дерево після першого снігу, коли плоди червоніють під білою шубкою.
У наших краях горобина має гарну й велику родину, назва якої “sorbus” перекладається з кельтської як “терпкий”. А ось горобина звичайна, крім того, перекладається як “та, що ловить пташок”. Крім неї у нас ще ростуть й інші горобини: круглолиста, несправжньошироколиста; розводять горобину садову (крупноплідна) і середню. Як тільки не називають у народі ці рослини: богорошник, рябина, орябка, скорушина, берек. Остання назва від слова брати, забирати (забирати біль, хворобу). Проте в лісах на Поділлі росте тільки горобина глоговина, тобто берека. Це дерево (заввишки 15-20 метрів) росло ще в давні часи. Можливо, біля нього бігали динозаврики й мамонтенята, а тепер його довгенькими (10-16 міліметрів), буруватими з білими краплинками плодами (особливо смачними після морозів) залюбки ласують звірі й птахи, а найбільше – дрозди.
Та й люди цінують береку. У її плодах є багато вітаміну С, цукрів, органічних кислот, каротинів, інших корисних речовин. А на відміну від своїх горобиних родичів, берека не дуже гірка. А ще берека – давня лікувальниця. Від кашлю та болю в серці, від цинги та хвороби нирок, як в’яжучий засіб використовують і квіти, і плоди, і кору. Лікувальним є і мед із приємним запахом. Один гектар берекової посадки дає 30-40 кілограм меду.
Та й для виготовлення музичних інструментів, різних сувенірів, лінійок, деталей для приладів, а також для різьби по дереву використовують тверду й тяжку деревину береки. На жаль, люди так недбало ставилися до дерева, що тепер його занесли до списку рідкісних. Тож потрібно його охороняти і розмножувати (за допомогою насіння чи живцями). Проте плодів можна дочекатись лише після 10 років.
У нашому місті рослину вирощують як декоративний вид. Берека є в колекції ботанічного саду, а поодиноко росте у парках, скверах, на території університету, на вулиці Шевченка. (Про це добре знає студентка педфакультету Таня ЯГОЛЬНИЦЬКА, бо досліджує поширення береки в Кам’янці-Подільському).
Про дерево, яке інколи називають глодовим за схожість його плодів і квіточок до глоду і часто плутають з кленом через форму листочків, тобто про береку поміж людей ходить давня легенда. “Було у матері п’ятеро донечок. Одна одної краща, розумні та добрі. Кожен господар мав би за честь у невістки взяти. Та одного разу в село заїхали чужинці. Вони не довго були. Але коли мати повернулася з поля, то не почула веселого сміху і не побачила своїх красунечок. Вона вибігла на дорогу і бігла, бігла. Та ні дітей, ні зайд не побачила. Довго тужила мати. Та якось по осені пішла до лісу. На галявині росла невелика група молодих деревець. На їх гіллі вона побачила намисто. Воно горіло на сонці різними відтінками – від жовтуватого до темно-коричневого. Саме таке намисто було у її дівчаток. Зрозумівши свою біду, матінка з горя померла, обнявши молоді стовбурці. А навесні всі дерева вкрилися білим мереживом цвіту. Восени ж на кожному з них з’явилися плоди-намистинки. Птахи рознесли їх по всьому світові. І виросли з них дерева, які щороку “горять” у наших осінніх садах і лісах”.
На цьому все, до зустрічі з дивинками нашого краю.