Голдін Г.
Скеля “Кам’яна голова” // Прапор Жовтня, 1984. – 30 жовтня
Неподалік від гирла притоки Дністра – Смотрича, серед “стовпів” вирізняється подібна до голови велетня шістнадцятиметрова скеля. За народними переказами, високий берег поколовся від надлюдської сили руського богатиря, який рубав нападників – кочівників доти, поки сам не був засипаний тілами ворогів по плечі та перетворився в скелю. Під закам’янілим героєм лежить меч-кладенець. Хто його знайде, той стане непереможним.
Серед місцевого населення поширено перекази про те, що геніальний російський поет Олександр Сергійович Пушкін відтворив образ велета в поемі “Руслан і Людмила”. Перебуваючи у 1819-1820 роках на засланні в Бассарабії, він, цілком вірогідно, міг дізнатися про кам’яного колоса від своїх друзів-землемірів.
Згадаймо голову, одухотворену пером поета. Руслан називає її порожньою. Голова чхає, а з її брів “злетіла зграя сов”.
Справді, шістнадцятиметрова кам’яна “голова”, що вросла в берег Дністра, всередині порожня. При нашому першому відвідуванні восени 1951 року цієї скелі-останця вивітрювання й тектонічних розломів – було виявлено, що брилу розчахнуло вертикальною тріщиною, яка має вихід у гору і в бік ріки. З “голови” вибігло двійко рудих лисичок, а з “брів” ввечері злетіли дві сови. Під час другого обслідування в січні 1978 року (вже разом з групою юних географів з київського клубу “Орля”) у верхній частині розколини ми знайшли заціпенілих в зимовому сні кажанів.
Скеля до того ж і “чхає”. Коли ми оглядали її восени, “шию” було вкрито осипом з дрібного щебеня слизького глинястого сланцю, що не давало можливості піднятися далі. Конус кам’яного осипу обрушувався, наче сніг, під ногами, і лунав протяжливий звук, який нагадував тривале чхання.
Тисячоліттями красується оспівана народом і великим поетом “голова велетня”. Свідок минулих і недавніх битв, вічним вартовим застигла вона на посту. Героїзм і самовідданість, якими наділено доброго молодця в піснях, – це риси незламного народу, що живе на нашій землі.