Староруське городище залишене слов’янським населенням.
Городище належало Галицько-Волинському князівству. До ХІІІ ст. городище виконувало оборонні функції. Після татаро-монгольської навали втратило своє стратегічне значення. Городище виявив в кінці ХІХ ст. подільський історик В.К. Гульдман. В 1961 році розвідкові роботи проводив ленінградський археолог Д.О. Мачинський. Звіти, щоденники, матеріали знаходяться в Інституті археології АН УРСР.
Городище являє собою варіант мисової схеми укріплення. Майданчик його також мисової форми. З напільної сторони він обмежений трьома лініями валів і ровів. Розмір майданчика городоща 110х90 м, висота валів до 3 м, глибина ровів – 1,4 м. Культурний шар городища досягає від 60 до 80 см. При розвідкових роботах виявлено багато фрагментів кераміки, кісток тварин.
Згідно розпорядження Виконкому Хмельницької обласної Ради від 5.05.1974 року №143 установлено границю охоронної зони в радіусі 50 м від пам’ятника. Вона являє собою площадку, з напільної сторони обмежену трьома валами.