Незабаром новорiчнi свята, а з ними новi клопоти та проблеми. I насамперед – ялинковий бум.
Оскiльки наша красуня ялинка – представник великої групи дуже древнiх рослин, якi опоясують планету, то про них й розмова. Ботанiчна наука нарiкла їх назвою Голонасiннi. У рослинному царствi вони займають виключне значення як в екологiї планети, так i в життi суспiльства та кожної людини зокрема. За ступенем розвитку вони є промiжними рослинами мiж спороносними та звичними нашими квiтковими. Вiд перших, тобто спорових, вони сягнули вищого розквiту i органiзацiї, але ще не набули тої довершеностi, яка притаманна квiтковим рослинам, якi є апогеєм розвитку рослинного царства, його заключним акордом. Слiд пiдкреслити, щодо нинiшнього стану Голонасiннi, ой як довго карабкались, переборюючи рiзнi аномалiї клiмату планети. Безперечно, що на цьому суворому поступi було чимало жертв, втрат. Чимало з них не зумiли протистояти цим незгодам i не дiйшли нашого часу. Вимерли.
Право на iснування Голонасiннi виборювали у Природи на протязi мiльйонолiть, аж поки не з’явився такий магiчний орган як насiнина.
Насiнина без перебiльшення воiстино шедевр природи, без якого не було б пiдстав говорити про цю важливiшу групу рослин. Адже їх виживанню i розселенню по Землi саме насiння сприяло.
Отже, Голонасiннi – це вже насiневi рослини. Поява насiння обiйшлась цим рослинам часом протяжнiстю понад 50 мiльйонiв лiт. Ця цифра повинна кожного схвилювати, як довго i якими неймовiрними зусиллями Голонасiннi виборювали право служити нинiшньому цивiлiзованому люду планети. I хоч вони вже придбали насiння, але за ступенем розквiту все ж поступаються квiтковим рослинам. Чому? А тому, що в них насiння “голе”, нiчим не прикрите. Воно сидить на насiнних лусках жiночих шишок вiдкрито. Найразючiше це пiдтверджує бiлка своїми акробатичними стрибками з гiлки на гiлку, вiж шишки до шишки, ласуючи їх смачним i поживним насiнням. Звiдси i назва пiшла – Голонасiннi. У них ще вiдсутнi плоди, якi притаманнi квiтковим, як наприклад, яблуко в яблунi, чи плiд кiстянка у черешнi, вишнi, сливи або плiд бiб у квасолi, гороху, стручрк – в капусти, редьки тощо.
Та не дивлячись на це, на прикладi Голонасiнних, як на долонi, простежується гармонiя розвитку органiчного свiту – вiд спори до насiнини, а вiд неї до плодiв. Саме такий шлях розвитку рослинного царства є яскравим свiдченням його довершеностi. Яка тут разюча спорiдненiсть мiж нинiшнiми рослинами i їх попередниками – пращурами.
Була б така спорiдненiсть та взаєморозумiння мiж батьками i дiтьми, то й горя людський рiд не знав би. Тiльки, щоб цим пройнялися як спадкоємцi, так i їх наставники, то й справдi лиха нiхто б не знав. До того вiдпала б потреба в багатьох юридичних законах та правниках.
Незаперечний факт – Голонасiннi – релiктовi рослини з багатовiковою iсторiєю по часi. При цьому не всi вони з’явились в якийсь один день за помахом чарiвної палички. Представники цiєї групи рослин сягали свого розквiту в рiзнi перiоди iсторiї Землi.
Наприклад, такi представники Голонасiнних, як насiннi папоротники, є найстарiшими. З’явились у верхньому девонi, розквiт отримали в карбонi, а вимерли в пермському перiодi палеозою. А такi Голонасiннi як Бенетити i Саговники з’явились значно пiзнiше – у пермському перiодi. Лиш окремi представники саговникiв зумiли вистояти перед усякими незгодами i дiйшли нашої доби (рiд Саговник з 15-ма видами, що живуть у тропiках i субтропiках). Це був “час саговникiв i динозаврiв”.
Бенетитовi ж в мезозої повнiстю вимерли. Розквiт їх був у юрський перiод та на початку крейди. А поширенi були майже по всiй кулi. Не стало їх.
Або така група Голонасiнних як Кордаїти сягли розквiту в карбонi палеозою, а в юрському перiодi мезозою вже вимерли. Така ж сумна доля спiткала i таку групу рослин Голонасiнних як Гiнкговi, якi зародилися у карбонi, а в мезозої практично всi вимерли. Нам у спадок залишився лиш один рiд – Гiнкго з одним єдиним видом – Гiнкго дволопатеве. I його вже в природному станi ботанiки не знаходять. Лиш завдяки їх фанатизму цей вид зберiгся у ботанiчних садах та дендропарках.
Вiдрадно, що на Хмельницькiй землi зростає 19 екземплярiв гiнкго. У Гермакiвському дендрарiї Борщiвського району Тернопiлля лiсником вiд Бога М.Дейнекою лелеяно посаджених ним три деревця гiнкго. А рослина надто цiкава, корисна, довгожитель (до 2 тис. рокiв). Дуже цiнна для зеленого будiвництва, особливо в промислових центрах, оскiльки стiйка до газiв i пороху. Одна з небагатьох, що скидає листя на зиму. Безперечно, що наявнi в областi екземпляри вимагають виключної охорони i догляду. Зрозумiло, що чим бiльше рослинне рiзноманiття в областi, тим бiльша нам подяка i честь з боку туристичної мiжнародної спiльноти та повага краю.
Можна було б ще i ще говорити про iнших надто цiкавих представник Голонасiнних, та гадаю, що цього достатньо аби зрозумiти нелегку долю цих рослин, якi так прагнули дожити нашого часу. Але не судилося в силу несприятливих клiматичних факторiв. Проте не дарма вони жили на планетi. Вони, неначе люди, залишили по собi слiд. Бенетитiв не стало давно, зате, на думку ботанiкiв, це родоначальники квiткових рослин, а кордаiти започаткували iснування своїх молодших побратимiв – хвойних, якi нинi складають найбiльшу групу Голонасiнних, якi розповсюдились по всiх континентах свiту.
Ось де прихованi невидимi пiдводнi каменi гармонiї розвитку живої природи та екологiчного взаємозв’язку!
На перший погляд нам здається, що довкола нас росте так багато представникiв Голонасiнних. А насправдi це далеко не так. Часто бажане видаємо за дiйсне. А це так вадить справi, бо не дозволяє нам замислитись над власними дiями i скоєним.
Ботанiчна наука – систематика зумiла все рiзноманiття Голонасiнних планети систематизувати у певнi ранги (таксони), тобто навести певний науковий порядок, iнвентаризувати i точно сказати, яких представникiв маємо, а якi з них вже навiчно зникли, яким загрожує вимирання, а котрим необхiдна державна охорона й допомога.
Нинi вже значної частини представникiв Голонасiнних, якi в минулому на значних територiях планети утворювали похмурi велетенськi вiчнозеленi лiси, не має. Серед них насiннi папоротi, бенетити, кордаїти, представникiв гiнкгових, саговникових, з хвойних вельвiчiєвих.
Сучаснi Голонасiннi поширенi по всiй земнiй кулi, але найбiльша кiлькiсть їх зростає по периметру Тихого океану, в Австралiї та прилеглих теренах. До нас дiйшли 4 групи Голонасiнних:
- Саговниковi з двома родами – Саговники i Замiєвi (тропiки i субтропiки)
- Гiнкговi з єдиним мезозойським (трiаз, юра) видом – гiнкгом дволопатевим, ровесник динозаврiв
- Хвойнi
- Гнетовi
Найбiльше поширення i найчисленнiшими є хвойнi, якi дiстали розквiту у пiзньому карбонi палеозою (бiля 300 млн. лiт тому). Об’єднуються у 50 родiв з 550 видами. Вони вiдiграють велику роль в утвореннi ландшафтiв Землi. Майже 95 % лiсiв земної кулi складаються або з самих хвойних, або є мiшаними.
Усi сучаснi хвойнi – могутнi дерева, а деякi з них – навiть гiганти, як секвоя гiгантська, або мамонтове дерево, яке сягає висоти 100-120 м, дiаметром стовбура 10-11 м i живе до 5 тис. рокiв, про що мали нагоду переконатись у телепередачi “Парки США”.
Найбiльше хвойних поширенi у пiвнiчнiй пiвкулi – 30 родiв, у пiвденнiй – 14 i лише 6 родiв – в обох пiвкулях.
Широкi географiчнi ареали мають такi роди хвойних як сосна (Pinus), ялина (Picea), смерека (Abies), модрина (Larix), яловець (Juniperus), тис (Taxus).
Вони ж i найбiльш численнi щодо кiлькостi видiв.
У пiвденнiй пiвкулi з помiрним клiматом значнi площi займають араукарiєвi та подокарповi лiси.
Найбiльша концентрацiя рiдкiсних ендемiчних i релiктових хвойних росте по периметру Тихого океану, тобто в тих районах, якi зазнали найменших клiматичних змiн, починаючи з кiнця мезозойської ери (секвоя, метасеквоя, криптомерiя, туєвик, рiчковий кедр).
У наших умовах гарно прижились i служать нам вiрою i правдою такi хвойнi як сосна, ялина, на жаль, менше модрина, в карпатах усiм знана могутня красуня смерека, про яку пiснi спiвають “Марiчка-смерiчка” та “Смерека”, а на Прикарпаттi (Княждвiр на Коломиївщинi) залiзне дерево – тис ягiдний.
Щедрою виявилась земля Хмельниччини для вiчнозеленої красунi – сосни. Сiм’я сосни велика – понад 100 видiв. У нас найкраще себе почуває одна з них – сосна звичайна (Pinus silvestris L). Хто буває в нашому Малому Полiссi, той не перестає милуватись тими могутнiми, стрiмкими деревами. Прийшла вона до нас iз крейдяного перiоду мезозойської ери (160-190 млн. рокiв тому). За цей час багато разiв змiнювалось обличчя планети. Наступали i вiдступали льодовики, з’являлись i зникали моря, пiднiмались i опускались гори, змiнювався клiмат, з’являлися на свiт i зникали багато видiв рослин i тварин, а сосна подолала час, “зачепилася корiнням за землю” i дожила до наших днiв у благодатному краю Хмельниччини. Про цю деревну породу можна без втоми мовити, але обмаль часу не дозволяє.
Скажу лише, що рослина надто цiнна й корисна. До того ж маловимоглива, гарно росте з сiянцiв. До 20-25 рокiв висота сосни щорiчно збiльшується вiд 0,5 до 1 м. У нашому домi Подiлля рiст сосни починається у квiтнi i продовжується 40-60 днiв. Наша сосна має по 2 хвої у пучку.
У соснових лiсах будь-якого вiку надзвичайно чисте, нiби дистильоване повiтря, насичене смолистим ароматом, особливо сильний аромат вилучає молода хвоя. В нiй нагромаджується багато ефiрної олiї, фiтонцидiв, якi мають бактерициднi властивостi i роблять повiтря довкiлля стерильним. Тому, якщо в господаря на обiстю росте сосна, то в ньому завжди вiє свiжiстю, ароматом i чистим повитрям. Сосна – унiкальне дерево – аптека. Цю перлину наших лiсiв, на рiвнi з традицiйною ялиною, можна використовувати для новорiчних свят. А ще величнiшим, благороднiшим було, коли б ми її причепурили у Новорiчну чи Рiдзв’яну нiч на подвiр’ї на власному корiннi.
Поряд з сосною на наших землях гарно прижилась її родичка – ялина звичайна. Могутнє дерево з грацiозною, неначе стан дiвочий, пiрамiдальною кроною.
Рiд ялин нараховує близько 45 видiв, але найулюбленiшою, найрiднiшою i дорожчою для нас є ялина звичайна (її часто називають ялицею) – Picea excelsa. Вона, як i її сестриця сосна, видiляє велику кiлькiсть фiтонцидiв. Ось чому в ялиновому лiсi так легко, вiльно дихається. У її корi нагромаджується смола, яку називають ялицевим бальзамом, з якого виготовляють низку лiкiв. До того ж ялина – красиве декоративне дерево, особливо рiзнi її форми – голубувато-сиза, зеленувато-сиза хвоя. Чарiвно красива вона в будь-яку пору року, особливо взимку на фонi бiлого снiгу та в травнi – в перiод цвiтiння.
У нашiй уявi ялина асоцiюється з новорiчними святами. Десятки мiльйонiв молоденьких деревець щорiчно переселяються з лiсу в квартири, клуби, школи, органiзацiї, пiдприємства, мiськi майданчики, площi. Дуже дорого природi обходяться нашi швидкоплиннi новорiчнi свята. А в багатьох випадках уже в день пiсля новорiчної ночi цi юнi деревця опиняються на смiтниках.
Не подумайте, шановнi, що я хочу приспати або знецiнити традицiї наших дiдусiв i прадiдусiв, бабусь i прабабусь. Навпаки, отримую натхнення, новифй запал до життя, коли цей згусток виваженої мудростi, вихованостi i людського поту знаходить пiдтримку в дiях наших спадкоємцiв. I цим горжусь! Але погодьтеся, ялинковий бумеранг надто дорогий природi.
Колись нашi прадiди ставили ялинку в новорiчну чи рiздвяну нiч i тодi бiля неї збиралась вся велика родина разом i вшановували цю урочистiсть, поклонялись цiй божiй живностi – красунi.
А нинi всi розмежувались, порозбiгались од родинного “вулика” i всi зазiхають мати у власнiй квартирi чи палацi свою ялиночку i не яку-небудь, а найкращу. А де ж їх стiльки взяти? Їх не в силах при своєму найпалкiшому бажаннi виростити працiвники лiсу. Ось тут i починається жорстоке браконьєрство. Однi хотять просто нажитися, використовуючи момент, iншi пiддобряються пiд начальст, хотять бути в їх очах лицарями, третi во славу дутого авторитету – всi по -злодiйськи тягнуть з лiсу його надбання, не розумiючи, що при нагодi господар все рiвно вижене, бо хто хоче мати на обiйстю злодiя, а ще й живого свiдка в скоєному. А ялиночцi життя вiдiбрано! I щоб хоч якось застерегти вiд навали на лiс, захистити тендiтнi ялинковi немовляти, починають пiдключатись сотнi, а то й тисячi людей рiзних державних служб: екоiнспекцiя, працiвники НПП “Подiльськi Товтри”, органи мiлiцiї, патрульно-дорожна служба, лiсова охорона, громадськi загони тощо. Питається, а заради чого i для чого вся я комедiя?! Кому це на руку? Коли все можна зробити значно простiше i цивилiзованiше, як це робиться у цивiлiзованих європейських державах. Та й справдi! Подумайте тiльки у кого власний двiр, то одну-єдину ялиночку завжди можна тут висадити без найменших проблем. Тiльки вiдвести їй для цього найкраще мiсце. Коли ж не має мiсця чи не хочете зайняти двiр, то є значно простiший вихiд. Взяти старий ящик чи бочiвчинку, набити їх землею i висадити ялинковий чи сосновий садженець i до Новорiчних свят матимемо свою, виплекану власним умiнням та працею ялиночку – новонароджену, нiжну красуню.
I в Новорiчну чи Рiздв’яну нiч випещене власними руками немовля нарядити та й повеселитись, а за одне i вдихнути її неповторного аромату ефiрних олiй, якi вилучає молодесенька хвоя, як вдячнiсть за те, що зростили. Ось вам i все обiйшлось благополучно без штрафiв, тяганини i всiм спокiйнiше буде на душi, i всi щасливо в родинному колi друзiв та рiдних святкуватимуть.
Переконаний, що в цьому благородному починi залюбки посприяють i допоможуть працiвники лiсового господарства.
Традицiйно наряджаємо зо всiх старань наречену, що б в цю годину була самою нiжною, неповторною. I це робимо свiдомо i з надiєю, що вона стане берегинею домашнього осередку, злагоди i спокою й продовжувачем людського роду. Так! Це цiлком оправдано!
Але зовсiм не зрозумiло, просто парадоксально, що крадькома вiдбираємо життя молоденькiй ялиночцi, правдами i неправдами доставляємо до хати, мертву причепуряємо, а тодi веселимось над убiєнним життям. Це не лише жорстоко, а й поза всякою логiкою!
Як би хотiлося, щоб ми воскресали традицiєю наших мудрих сородичiв, але здiйснювали їх розумними дiями. Щоб закладати нашому юному пiдросту пiдвалини душевностi, людяностi та вiдповiдальностi за содiянне. Ось чому перед нами, батьками, повстає неабияка вiдповiдальнiсть. Батьки покликанi зробити все залежне вiд них, аби спадкоємцi гордилися ними, своєю Вiтчизною, яка завдяки їх працелюбностi i мудростi повинна стати оповитою зеленими шатами наших вистражданих релiктiв, якими є сосна i ялина.
Але генератором, поборниками цих виважених починань мають виступати мiсцевi самоурядовцi. У мiстi – мерiя мiста, яка на однiй з сесiй з своїм колегiальним розумом – депутатським корпусом повиннi визначитися з площадкою чи площею, на якiй вже сьогоднi посадити ялинку i бiля неї влаштувати офiцiйну новорiчну зустрiч.
I вiдпадуть зайвi клопоти та втрати на риття ями на асфальтi, доставка з лiсу ялинкового дерева, краном його ставити i витягувати з ями, i в кiнцi кiнцiв починає цим деревом смакувати в особистих iнтересах.
Хто у свiтi дозволить собi таке кощунство над святинею природи?!
З цим пекельним питанням повиннi визначитись i самоурядовцi на мiсцях, яким надано небувалих повноважень. Саме такi дiї державних службовцiв i стануть прикладом та взiрцем для широкого загалу населення. Адже живий приклад є найбiльш повчальний i запальний. За це буде уклiн i шана вiд власних нащадкiв за реальну турботу про них. З рештою, i сама природа сторицею оплатить за її збереження побiчними лiсовими дарами.
Десятилiттями велись розваги дiток бiля ялинки з вихователями та педагогами iз словами пiсеньки: “В лесу родилась елочка, В лесу она росла, Зимой и летом стройная, Зеленая была”.
I нiкому не спало на думку, що то за карнавальнi розваги для умертвiлого молоденького деревця. Яке лукавство i кощунство над безневинним створiнням природи, якому обiрвано життя. I нiкого з цих скрипалiв дитячих душ ця небилиця не сколихнула i не дiйшло, що на знищеннi природи не можливо виховати у дитини жалiсть, людянiсть, спiвчуття та iншi моральнi якостi. На якiй пiдставi вимагати те, коли цього не дав i не привив той, хто покликаний це повсякденно за велiнням душi i серця робити. Хто оголосить невмолимий бiй цьому ферисейству?! I це не слiд вiдтягувати, бо Вiтчизнi необхiдна змiна вболiвальникiв-патрiотiв за багатство її природних скарбiв.