Свято-Троїцький монастир. XVI-XVIII ст. Охоронний №756.
смт Сатанів, Городоцький район
Первоначально был деревянным. Каменные сооружения предварительно датируются на основании архитектурных обследований первой четвертью XVI 1 в. Монастырский ансамбль, состоит из надвратной колокольни с кельями, въездных ворот и ограды, перестроен в 1744 г. в стиле барокко.
Справочник-каталог “Памятники градостроительства и архитектуры Украинской ССР” редакторы Л.В.Лотоцкая, Э.А.Полторацкая, Г.Л.Пономарева Издательство “Будiвельник”, г.Киев, 1986 год, 4 том.
Історія, на жаль, не зберігла ні дати заснування цього монастиря, ні імені людей, причетних до його заснування. Кажуть, це було чи не в ХІ столітті. Адже саме тоді зявлялися на Русі печерні монастирі, вирубані у скелях, що височіли над Дніпром і Збручем. Сатанівський монастир можна вважати одним із таких. У монастирських печерах знайшов притулок ченець-пустельник, а згодом до нього приєднались його учні, які і звели стіни Свято-Троїцького.
Не треба мати великої уяви, аби побачити монастир очима наших далеких предків: з трьох боків його оточували двометрової товщини мури, заввишки до 6 метрів. З четвертого, північного боку – камяні нездолані урвища і крута гора з рукотворними печерами, яка спадає до берега Збруча. До однієї з стін туляться житлові приміщення з вузькими вікнами-бійницями й готичними склепіннями. Тут – келії. Над входом у подвіря – триповерхова дзвіниця, поряд – вїздні ворота. Ось вже кілька столітть стоять камяні стіни, скріплені вапняним розчином.
На території монастиря було три церкви, одну з яких збудували наші предки на честь Святої Трійці і Миколи-Чудотворця.
Колись, розбираючи деревяну церкву, що розвалювалась від часу, робітники знайшли напис “1600 рокь”.
Відомо, що з 1707 року монастир належав представникам уніатської церкви. Часи тоді були суворі, про це нагадують підземні монастирські каземати, де кажуть, і катували, і ховали живцем… Мало кому судилося вийти звідти на світ білий.
1711 року, в зоряний час свого царювання, переїжджав через Сатанів російський самодержець Петро І. Він не оминув і Сатанівський монастир.
Ми вже ніколи не дізнаємося, про що він говорив з монастирськими ченцями. А було б дуже цікаво – часи були насичені історичними подіями, війнами, коли шальки терезів хилилися на бік то найсильніших, то наспритніших, таланило і підступним.
1793 року мрнастир переходить у лоно православної церкви.
На протязі віків і під стінами монастиря, і на теренах довколишніх земель схрещували свої бойові мечі польські, литовські феодали, турецькі і татарські поневолювачі. Та молитва у монастирі творилася постійно, не перериваючись ні на день. Тому й нині благодать Божу тут відчувають не лише віруючі. Велике горіхове дерево, що розрослось на найвищому пагорбі, нині зібрало в себе чудотворну силу. Досить посидіти людині під його верховіттям, і відчує спокій, наснажиться життевою енергією.
1744 року ченці встановили у монастирі годинник. На церкві, з північного боку, закріпили камяну плиту, майстерно витесавши з неї циферблат.
У центрі – стародавній подільський герб – усміхнене обличчя, а внизу півколом – цифри, що збереглись до нашого часу.
Щодо мешканців монастиря, то звідси походить знаменитий літописець Арсеній Сатанівський, що згодом був при дворі російського царя Михайла Федоровича. Монастир мав тісні звязки з Києво-Могилянською академією, друкарнею Києво-Печерської лаври. 1899 року монастир став жіночім. А 1929 року, з приходом радянської влади, монастир закривають і руйнують.
Лише 1942 року, за часів фашистської окупації, життя монастиря вдалось відновити. Ченці під настоятельством ігумені Рафаїли відреставрували церкву та келії, взялися за господарство. Вони обробляли землю, тримали худобу, шили ковдри та подушки на продаж, допомагали багатодітним та бідним сімям.
Незабаром поряд вдарило з під землі джерело з цілющою водою, почалось паломництво. Можна сказати, що монастир досяг свого найвищого розвитку, став перлиною Поділля.
Та настав 1962 рік, і монастир знову закриває радянська влада. Церковне майно вивозиться до сусіднього села, на смітник, будівлі руйнуються.
Більше поталанило цілющій воді. Розвідники надр проаналізували хімічний склад підземних вод і зясували, що вони не поступаються за своїми якостями славнозвітній “Нафтусі”.
До речі, це не єдине джерело з цілющою водою. Такі ж властивості має вода з джерела, що знайдене в сусідньому селі Спасівка. Тут колись правилось богослужіння. Це й дало привід місцевим властям джерело замурувати.
Та настав 1989 рік, коли Свято-Троїцький монастир передали православній громаді, і розпочалась реставрація цієї памятки архітектури.
З огляду на історію монастиря, можна зауважити, що Бог дарував людині ці цілющі джерела, вода який лікує без хірургічного ножа, завдяки молитвам за духовне і тілесне оновлення во спасіння душі та тіла.
Отець Володимир, настоятель