Найцінніший скарб планети

Костенко С.

Земля! Яке лагiдне слово, та за змiстом незмiренне! Скiльки мовлено легенд, складено пiсень, написано вiршiв, повiстей, колядок, щедрiвок тощо. Безпiдкупна i безкомпромiсна годувальниця наша. До яких би чудес людина не додумувалась i всi вони реалiзуються на цiй святiй Земленцi. I космодроми, i аеродроми, ратетне пiдземелля i гама родовищ з безцiнними її кладовими. Чого тiльки не виносить на собi наша покорниця Земля. А якi ще тайни її притаманнi для людини. Вона, неначе неспокiйная мати,- вся у хлопотах та турботах про люд трудовий. Та, дуже прикро, що не завжди людина своїми дiями завдячує за це.

Святая земленька не лише пестить своїми ласощами i годує, але й зогровiє та напуває своїм соком все живе. I не тiльки…

Сам грунт – це прородно-iсторичне формування. Виник у результатi сукупної дiї на поверхневi шари гiрських порiд живих органiзмiв, клiмату, рельєфу i виробничої дiяльностi людини. Зрозумiло, що процес грунтотворення справа не одного дня, а тисячолiть. Взмах чарiвної палочки цьому не пособить. Сотнi, а то й тисячолiття уходило, щоб сформувалась грудочка землi надiлена основним своїм багатством – родючiстю.

Найголовнiша роль грунту в природi – забезпечення життя на Планетi. Вiн є субстратом i домiвкою для рослин середовищем iснування та розвитку мiкрофлори i тварин акумулює в собi органiчну речовину i хiмiчну енергiю. Це ж основний засiб сiльськогоспоарського виробництва.

Ось чому так важливим є знання його властивостей, складу, поширення та сприяння покращенню родючостi для успiшного розвитку землеробства. Це невiд’ємний компонент природних екологiчних систем, з яких складається бiосфера.

Грунт – надбання всього людства. Тому наша поведiнка у стосунках з ним, його рацiональне використання й охорона – є святим обов’язком кожного жителя.

Важко назвати те мiсце, ту галузь людської дiяльностi, де б не слугувала земля: сiльське, лiсове, водне господарства, будiвництво, наука, вiйськова справа тощо.

Про те найважливiше значення має рiлля, бо це основа для розвитку практичного рослинництва.

Українi, як нiякiй iншiй державi свiту, притаманний високий рiвень сiльськогосподарського освоєння, родючостi грунтiв, сприятливi клiматичнi умови для розвитку агропромислового комплексу.

Природа надiлила Україну найбагатшими грунтами. Це своєрiдна нагорода за безприкладну працю її жителiв. Нi,нi! Ми не помилились. Та одна лиш несправедливiсть – найбiльше нацiональне земельне багатство, виключна працелюбнiсть її люду та злиденнiсть його iснування. Неймовiрний парадокс, але факт. Напрошується достоменний аналiз тих страхiтливих причин, якi до подiбного стану спонукали. Бо iнакше не тiльки мозолистi руки землеробiв загубимо, а й саму незрiвняну землю. А вона така щедра наша годувальниця.

Загальна площа земель України становить 60,35 млн. гектарiв, з яких 70 вiдсоткiв сiльськогосподарськi угiддя, що використовуються у сiльськогосподарському виробництвi (рiлля, сiнокоси, пасовища, багаторiчнi насадження). Безперечно, прiорiтечне значення вiдводиться рiллi, площа якої в державi сягає 30 млн. гектари, 4,8 млн. га припадає на пасовища, 2,2 млн. га – на сiножатi та 1,5 млн. га – багаторiчнi насадження.

Напрочуд, щедрою виявилась природа i для Хмельниччини. Цьому краю Подiлля вона подарувала високопродуктивнi землi.Так вже давно повелося, що багатi землi краю зробили виключно працьовитими подолян, а тi у свою чергу роблять їх ще кращими. Чудовий приклад кiбернетичного принципу оберненого взаємозв’язку.

Сiльськогосподарськi угiддя областi займають 76,1 вiдсотка її територiї. На рештi територiї розмiщенi лiси, рiки, озера, болота, мiста та села, промисловi пiдприємства, шляхи сполучення. Загальна площа рiллi складає 1569,1 тис. га або 79,5 вiдсотка територiї областi. На одного її припадає 0,75 га рiллi, що значно нижче за 1980 роки. Через необдуманнi дiї людини зникає з-пiд наших рук ця неповторна святиня. Так вже побудована людська психiка, що маємо не бережемо, не шкодуємо, а втрачаємо – мiсця собi не знаходимо. Екологiчна мудрiсть завжди кликала i кличе до виважностi та охайностi важкої працi на Землi.

Цiну її магiчної грудочки знали нашi дiдусi i прадiдусi. Це вони вмiли з нею себе поводити , неначе з немовлям. Копушились на цiй землицi, вдихали її весняний та осiннiй аромат, турбуючись про завтрашньодення. Невже, у нас потомкiв, нiчого мудрого не залишилось вiд наших пращурiв?!

Погляньте, що нинiшнє поколiння коє з тим безцiнним нацiональним багатством. Замiсть чiтких законiв, якi б як зiницю ока, захищали його – то безлiч томiв словесної балаканини. То земля – товар, то земля – в оренду, то землю – в приватнi руки i безкiнечнi балачки, а тим часом землю плюдрують, знищують, обезцiнюють. Тiльки за останнiх вiсiм рокiв тисячi гектарiв найкращої родючої землi заковано “хатинками” царських поселень i Хмельниччина не є виключення цьому безумству. Адже земля вилучена довiчно пiд “хатинками” у два-три поверхи саме тими, хто має добротнi державнi квартири. Чи не занадто велика нагорода для них? Їх посадовiсть нiколи не оправдає завданої шкоди тiй державi, якiй вони покликанi чесно служити аби гiдно її залишити для нащадкiв. Крiм гiрких докорiв та проклять вони бiльше нiчого з собою не вiзьмуть!

Пригадайте iсторiю. Всi часи iснування людства земля була найбiльшим багатством та лакомкою. Саме через неї у свiтi – безкiнечнi вiйни. 55 рiччя вiдлунало з того жахливого хижацького передiлу свiту у час Другої Свiтової вiйни. Саме за п’ядь землi – безмiрнi людськi жертви i рiки кровi. Ось яку цiну має кожен крок землi!

Ми же живi свiдки жахливих кровопролить за Карабаху, Прибалтику, а нинi iнше трагiчне вогнище Косово. Ось який бiль душi за священну земельку.

Нiколи не забути повiстi О.Кобилянської “Земля”, де брат – брата зi свiту зводять за скибку землi. А скiльки аналогiчних прикладiв. Земля спокон-вiкiв була вонгищем розладу, знищенням людей. Згадайте добу кровавої колективiзацiї, коли за шматок поля вiдбувалось катування людей, знищення дрiбного землевласника аби цей безцiнний дар природи зробити безхозним, нiчийним. Ця трагiчна iсторiя не повинна зникнути з пам’ятi нових поколiнь, щоб на її уроках вчитись i нiколи не допустити подiбного безумства. I хоч з тих пiр немало водицi втекло, виросло декiлька поколiнь i кожне з них все бiльше i бiльше вiдбивалось од земельки. Думаєм будувати квiтуче майбуття на асфальтi. Та нiчого з того не виходить! Саме життя корективи вносить i нам нiчого не залишається як змiнити наше ставлення до дiдусевої чи прадiдусевої грядочки, iм’я якої Україна.

Хмельниччина напрочуд славна знанними далеко за її межами хлiборобами. Нинi низько схиляємо голову перед пам’ятю тих, хто своїм вмiнням, старанням звеличував i прославляв хлiборобську ниву рiдного краю. Бiльшостi з них, на превеликий жаль, вже не має серед нас: – Д.Бойко (с.Литава), Г.Ткачук (с.Лiсоводи), А.Лятавський (с.Пасiчне), Р.Сафонова-Кравчук (с.Шарiвка), В.Стенгач (с.Шатава), М.Куйдан (с.Капустин), I.Масловський (с.Заслуччя), М.Пiдгородецький (с.Нiгин), В.Гуцалюк (с.Рожична), I.Кирилюк (с.Новосiлка), М.Бiдонько (с.Свiршкiвцi), С.Босакевич (с.Вихрiвка). Це фахiвцi-землероби вiд Бога. Вони завжди служитимуть взiрцем бережливого ставлення до Землi та розумного господарювання на нiй. Приклад їх неустанної хлiборобської працi – полум’я яке покликанi нести нашi нащадки на священнiй батькiвськiй землi вiд поколiння до поколiння.

Хочеться вклонитись i сучасним трударям хлiборобської ниви, якi посвятили своє життя i не мислять його без працi на землi. Та тяга до землi у них успадкувалась вiд батькiв i генетично запала в їх душах. Ось вони герої землеробських буднiв: Л.Байталюк (спiлка “Вiдродження” поруч Дунаєвець), Я.Гринюк (с.Кузьмин Красилiвський район), С.Кротiк (с.Сокiл), Ю.Стельмах (с.Лiсоводи), I.Царенко (с.Пасiчна).

Це вони нашу ниву засiвають у незвичних i важких для України умовах та її прославляють i на негаразди не кивають. Практично мислять завжди у пошуках нового i показують, що земля не вичерпна якщо на нiй господарювати з знаннями справи, з душею. Тодi i вiдплачує вона з сторицею. Хiба не пiдтвердженням цього є високi щорiчнi врожаї сiльськогосподарських культур у Лiсоводах, Пасiчнiй, Шатавi, селянських спiлках “Вiдродження” та “Козацька долина”, що на Дунаєвеччинi. Це тi генератори майстерностi хлiборобської працi, на яких повиннi орiєнтуватися всi, кому дорога п’ядь батькiвської землi. Честь i хвала усiм їм за непомiрну вiд зарi до зарi працю, яка не знає нi втоми, нi вiдпочинку.

Безперебiльшення, у душах цих людей закладенi гени любовi до Землi. I надто прикро, що за цю працю вони часто попадають у немилiсть, сплетиво чиновницького дилiтанства. Замiсть того, що на їх мудрому життєвому хлiборобському досвiдi налаштовувати камертон розумного господарювання – зневага, приниження, цькування з боку чиновникiв рiзних мастей та рiвней. Скiльки лише принижень, цькувань за чесну, самовiддану i нелегку працю натерпiвся Л.Байталюк вiд колишнього губернатора Є.Гусельникова. Варто його спитати, а чим вiн особисто звеличив область за стiльки рокiв свого володарювання якщо не вважати, що народно-господарський комплекс довiв до розвалу, а жителiв краю – до вiдчаю. Чорна зависть не давала йому спокою успiхам людини. Як смiв цей негiдник топтати гiднiсть людини з великої лiтери?! Л.Байталюк – це високопрофесiйний аграрник, який присвятив хлiборобськiй працi все своє життя. Це воiстину син землi! Вiн своєю працею намагався i намається вписати сторiнку реальних здобуткiв у загальний доробок областi. I саме за це згаданий обласний функцiонер обрав його мiшенню нападок i принижень. За свою чесну, високопрофесiйну працю, за непримереннiсть до брехнi, халтури i кон’юнктури людину принижувати, затьмарювати! За якими це законами i чиєю Конституцiєю цей лицемiр дiяв?

Надто дорого i по нинiшню добу пiдла стратегiя тоталiтаризму, яка була направлена на психiчне i фiзичне знищення людей за благородство їх справ. Поки пануватиме ця з дозволу сказати “демократiя” розправи над обдарованими людьми з боку4 хапуг, хабарникiв, нiкчем, брехонiв i аморалiстiв?! Замiсть того, що посадова особа областi вникла по сутi проаналiзувала наслiдки дiяльностi кожного господарства та його керiвника, вивчила i узагальнила досвiд успiшної працi i використала для iнших, щоб область стала взiрцем ведення сiльськогосподарського виробництва, то вiдбувалась навмисна знеоцiнка цього безцiнного надбання.

Адже Хмельниччина за своїми земельними багатствами – одна з кращих областей не лише в Українi, але й далеко за її межами.

Вдумайтесь, лише 1085,3 тис.га риллi (69,8 %) складають чорноземи глибокi, лучнi чорноземи, чорноземи опiдзоленi та темно-сiрi опiдзоленi грунти. Це справжнiй дар природи! Саме на цих життєдайних землях селянська спiлка “Вiдродження” у несприятливому 1998 роцi отримала врожай гороха 49, пшеницi -73, картоплi – 350, цукрових бурякiв – 650 ц з гектара. Ось що таке земля Подiлля в умiлих руках хлiбороба.

У селянських спiлках “Козацька долина” (с. Вихрiвка), “Вiдродження” не знають про такi негативнi наслiдки господарської дiяльностi на землi як: ерозiя грунтiв, збiднення їх родючостi, порушення агротехнiки тощо. Навпаки, вiдпрацьована система землекористування у цих господарствах гарантує передачу земельного скарбу прийдешньому поколiнню в полiпшеному станi.

Але як, не прикро, в областi тисячi га пiд зиму залишились не виораними з осiнi 1998 року. А на скiлькох гектарах родючої землi вирощений спрацьованими руками хлiборобiв урожай залишився пiд снiгом у замершiй землi – картопля, цукровi буряки, кукурудза. I це в значнiй мiрi є “досягненням” колишнього губернатора. Та й спад виробництва взагалi був найвищий в державi (14 %). I жодної вiдповiдальностi за бездарнiсть керiвництва! I знову, як завжди, щуку в рiчку кинули. Це вже щось бiльше свавiльної демократiї.

На сучасному етапi розвитку суспiльства i його посилення антропогенного впливу на оточуюче середовище проблема охорони земельного фонду нинi розглядається iз загальнодержавних позицiй в технологiчному, економiчному, соцiальному i екологiчному аспектах. Ось чому новостворена природоохоронна структура – нацiональний природний парк “Подiльськi Товтри” безпосередньо причетний до цiєю найважливiшої проблеми сьогодення, адже грунт – це основа дiяльностi всiх i вся!

Територiя НПП “Подiльськi Товтри” сягає 261316 га, з яких сiльгоспугiддя складають 190,3 тис.га, на рiллю приходиться 160,6 тис.га. Розоренiсть сiльгоспугiдь надво висока – 88,3%. Зрозумiло, що при такому iнтенсивному використаннi землi проблема її охорони та збереження потенцiальної родючостi є однiєю з найпрiоритетнiших в дiяльностi парку. Питання надто актуашльне i не просте, оскiлькинаявна земельна площа знаходиться у розпорядженнi землекористувачiв рiзної форми власностi. Ця обставина породжує чимало як органiзацiйних, так i функцiональних труднощiв, з якими зустрiчається колектив парку. Насамперед необхiдно подолати психологiчний бар’єр з боку землекористувачiв, якi обросли стерiотипнiстю старих методiв господарювання на землi. Важко їм змиритись, що необхiдно сам пiдхiд у землеробствi та ставлення до землi мiняти. Вiд словесних балачок та стогуну на важкi часи необхiдно переходити до реалiзацiї нових технологiй вирощування сiльськогосподарських культур, щадящого обробiтку грунту, iнтегрованого захисту посiвiв вiдхвороб та шкiдникiв, контурної системи землеробства, реабiлiтацiї земель, їх залiснення. Земля не повинна пустувати.

Пора перестати бутизрадниками землi та наносити її рани, де попало i кому якзаманеться! Безкiнечна балаканина, спори навколо цiни та форм власностi на землю позбавлення всякого серйозного пiдгруття пiд собою. Усiм треба зрозумiти, що незалежно в чиїх руках перебуває земля, хто її користувач, за її станом має бути безкомпромiсний контроль з боку держави. Земля має стати монополiєю держави. Лише за цих умов можлива розмова i дiї щодо дбайливого ставленнядо землi та охорони її родючостi. На сучасному етапi дiяльностi парк покликаний здiйснювати монiторинг земель, тобто спостереження за станом земельного фонду з метою своєчасного виявлення негативних змiн та усунення наслiдкiв негативної господарської дiяльностi людини. Цiй роботi повиннi сприяти i всi iншi державнi надбудови, якi причетнi i вiдповiдальнi за екологiчне благополуччя довкiлля. Тодi i проблема охорони та збереження родючостi грунтiв буде успiшнiше рiшатися.

Пам’ятаймо! Земля – безцiнний нацiональний скарб природи i яким його залишимо наступному поколiнню, таким i буде його життя та iснування самої держави.