Яка ж вона і де? Раніше досить часто в літературі вказувалося: 384 метри у верхів’ї річки Згар Деражнянського району. Згодом називали точку 369 метрів, що лежить поблизу села Яблунівка цього ж таки району. Пізніше з’ясувалось, що не вони є найвищі географічні точки Хмельниччини.
Через усе Поділля проходять Подільські Товтри – унікальна геолого-ботанічна пам’ятка природи, подібної якій немає в усій Європі. Бо тільки тут зносяться до неба вапнякові гори, народжені в глибинах прадавніх Тортонського та Сарматського морів.
Назва “Товтри” означає “скеля”, за аналогією із скелястими татрами – найвищим гірським масивом в Карпатах. У далекому геологічному минулому (близько 15 мільйонів літ тому) Товтри були морським рифом. Простягнувся він уздовж східного узбережжя теплого Сарматського моря, яке займало тоді територію сучасного Поділля.
Риф утворився з відкладів-скелетів давніх молюсків, червів, коралів, моховаток, різноманітних водоростей та інших організмів. Ось чому Товтрове пасмо – величезна скарбниця вапняків.
Під впливом горетворення у Карпатах територія Поділля піднялася, море відступило на південний схід. На його колишньому дні й залишився риф у вигляді гірської гряди. Пізніше в умовах теплого клімату пишно забуяла на її схилах рослинність. До сьогоднішнього дня на Товтрах чудом збереглися деякі рослини, що з’явились тут мільйони років тому. Складають вони окрему групу під назвою реліктових рослин.
Товтри – перше із семи чудес природи краю. Видатний український геолог , академік П.А. Тутковський писав: ” Ці гори – один з найкрасивіших і найоригінальніших витворів природи, і нічого подібного ви не знайдете ніде в Європі, навіть можливо, і в усьому світі.”
“Товтри – неначе хребет подільської землі, як справжня лабораторія природи, до якої тягнуться дослідники різних часів” – так їх образно і влучно називають дослідники.
Головне їх пасмо, ширина якого в середньому 2-4 кілометри, а протяжність понад 250 км, перетинає все Поділля від Львівської області аж до Молдови. Висота їх над рівнем моря 322-362 метри, а на північний схід від села Свіршківці Чемеровецького району навіть ,7 м (Демковецька скала).
На схід від села Голенищево вказаного району знаходяться унікальні пам’ятки природи подільських товтр – “Велика і Мала Бугаїхи“. Мальовничі кам’янисті скелі товтр “Бугаїхи” вкриті лісом. Тут ростуть граб, дуб, ясен, липа. Це одне з небагатьох місць в Україні, де зустрічаються суцільні зарості скополії карніолійської (Scopolia carniolica Jacq.) та цибулі ведмежої (Allium ursinum L.) – рослин, занесених до Червоної книги України.
Але не тільки цим славна товтра “Велика Бугаїха”. Унікальність її ще й в тому, що висота становить 409 метрів над рівнем моря. А це означає, що саме товтра “Велика Бугаїха” – найвища географічна точка поверхні Хмельницької області і одна з найвищих у Медоборах (товтрах) взагалі.
Унікальність цієї товтри на цьому не закінчується. Виходить, що протягом 1917-1939 років “Велика Бугаїха” була найвищою точкою поверхні України. (Крим тоді був у складі Російської Федерації).
Лише після воз’єднання західноукраїнських земель Закарпаття, Північної Буковини, Південної Бессарабії в єдиній державі 1939-1945 років пальма першості найвищої точки перейшла до Говерли в українських Карпатах.
Отже, “Велика Бугаїха” передала естафету найвищої точки горі Говерла (2061 м).
Товтри “Велика і Мала Бугаїхи” з жовтня 1986 року занесені до реєстру пам’яток природи.
Рішенням ОВК від 15 жовтня 1986 року №225 надано їм статус заказника місцевого значення. Згодом їх імідж Указом Президента України від 20.08.1996 року №715/96 піднято до ландшафтного заказника загальнодержавного значення. Підпорядкований заказник був місцевому КСП с. Голенищево. З 2 червня 1999 року користувачем виступає НПП “Подільські Товтри”.
“Велика Бугаїха” домінує над навколишньою місцевістю і має виняткове кліматорегулююче значення, бо розташована в природному коридорі на шляху північно-східних вітрів.
Товтра “Велика Бугаїха” – справжня перлина, овіяна народними легендами і повір’ями.
Що ж криється у магічному слові “Бугаїха”? Раніше помітили, що саме тут частіше всього ударяють блискавки, гримлять громи під час грози. Мабуть, це пов’язано із тим, що дана гора підноситься вище за інші. У давнину стародавні люди вважали, що це гнів богів, а тому обожнювали дану гору і назвали “Богаїха”. В подальшому назва видозмінилася на “Бугаїха”.
Є інша думка щодо назви. Колись поблизу цих двох товтр були мочарі. У густих заростях очерету, рогози водилися бугаї – невеликі птахи. Весняний крик цього птаха, що нагадує ревіння бугая, чути за 2 км. Тому більшу Товтру назвали “Велика Бугаїха”, а меншу “Мала Бугаїха”.