Надворі кружляють снижинки, снігова ковдра ще вкриває землю, а під снігом нуртує життя. Це вони – провісники весни готуються до своєї першої зустрічі з ласкавим весняним промінням.
Як тільки заплачуть крижані бурульки, побіжать веселі струмочки і в небі з’являться перші вервечки диких гусей та качок у душі у кожного пробуджується весняний настрій. А поява перших квітів переконливо свідчить про прихід Весни, тепла, нових сподівань та здійснення нових задумів. Життя починає вирувати і вабити людей на природу, до лісу, на Товтри, у поле. Туди, де свіжий подих весни , голубе небо, веселий гомін джерельних вод та безмежжя простору. Та найбільше манять до себе оті маленькі яскраві перші весняні барвички – квіти-первоцвіти. Пробившисть через ґрунтову товщу, а інколи, через сніжний килим , вони прийшли вітати Весну й Людину. Сонячний зайчик пестить ніжні пелюстки , вітерець розгойдує їх, наче хоче розбудити від зимового сну. І ось розпочинається весняний карнавал: білосніжні підсніжники, фіолетовий шафран ,блакитноокі проліски, золотиста пшінка, оповита сріблистою павутинкою сон-трава, ключі первоцвіту, різнобарвні медунки, ніжнорожеві чи білі султани рясту, темно-сині, білі, голубі фіалки, палаючий горицвіт, порцелянові чашечки конвалії та багато інших квітів демонструють свої багаті та вишукаі шати. Це вони надихають модельєрів і художників, поетів і композиторів, очищають нашу душу і розчулють серце.
Весна дмухнула теплом в обличчя і поманила до лісу. Вабить храм Природи! Тисячі любителів поспішають на романтичне побачення з провісниками весни.
Ось вже і прекрасна галявина. Посміхаються до нас підсніжники, довірливо схиливши голівки. Це вони благали Сонце і Небо дати їм свої барви та лише Сніг поділився своїм коліром.
Він їх укриває, він їх захищає, він їх випускає на світ для зустрічі з Весною.
Наукова назва рослини латиною Галантус ніваліс , що означає “молочна квітка”. Але дуже влучні, а , інколи , дивні назви дають цим квітам люди: скорозріст, снігурка, проліска, ярник, сніжноцвіт, тарас, мартенка та інші. Англійці називають сніговою сережкою, французи – снігопросвердлювачем, чехи – сніжинкою, німці – сніговим дзвіночком.
Ця багаторічна рослина живе лише кілька місяців ( березень-червень) над землею, а потім ховається аж до слідуючої весни. Такі рослини називають єфемероїдами.
Підсніжник після цвітіння утворює невеликий плід, який містить насіння з м’ясистим придатком, що приваблює мурах. І тоді разом з комахами насіння мандрує по лісі. Та не кожна насінина може прорости у нову чарівну квитку. Протягом 3-12 років насіння може знаходитися у спокої, а молоді рослинки заквітують лише на 4-8 рік, якщо ніхто не згубить їх ще до цвітіння. Та і квітуючим рослинам не краще, адже кожної весни може хтось спокуситися на їх красу. Є, правда, і в природи страховка – це вегетативне розмноження за допомогою бульбоцибулин, які здатні відтворювати собі подібні “дітки”, але їх обмаль і дуже довго вони утворюються. Як результат – нових рослин з’являється все менше і менше. Квіти підсніжника викликають у нас естетичну насолоду, але не всі певне знають, що вони можуть бути біоіндикаторами. Якщо у грунті є марганець, то підснижник може змінити забарвлення і набути рожевого чи навіть червонуватого кольору та показати, де ж ті земні скарби.
Цьогорічна весна ще в лютому побудила Землю і на наших ринках забіліло від квітів.
Маленьке дівча притисло букетик квітів, наче хотіло зігріти його. Воно несло його на день народження як найдорожчий дар, хоча коштував він найдешевше. Білі квіти, білі бульбоцибулинки, які через кілька днів будуть в сміттєвому контейнері і ніколи не проростуть ніжним цвітом весни. Скільки днів народження ще буде в житті цієї дитини, скільки букетиків квітів відімре на сміттєзвалищах? Кого винуватити у смерті квітів? Напевне не дитя, а нас, дорослих, які не можуть вберегти ні природу , ні майбутнє дитини. Адже ця чутлива дитинка і не підозрює, що в її доросле життя можуть і не прийти квіти дитинства. Якщо ви бували в Києві в Голосіївському лісі, то могли переконатися, що вже два десятки років там немає цих Провісників весни – вони залишились навіки у букетах. Наші ліси ще щедрі на підсніжники, але старожили стверджують , що немає того буйноквіту як в давнії часи.
Та можна допомогти врятувати природний скарб, варто лише трохи потрудитися. Підіть до лісу , коли визріває насіння і, як та мурашка, перенесіть до себе в садок та виростіть прекрасну квітку Землі і Снігу.
В лісах наших зрідка можна зустріти іншого провісника весни – шафран Гейфеля. Але часто його бачим на базарі, де наші сусіди з Чернівецької області жваво торгують.
Своєрідна фіолетова квітка із тичинками, які як краплинки золота світяться на сонці, знаходиться на межі свого ареалу. Товтри стали північною домівкою для цього виду.
Не зівають у цю пору художники, фотографи. Спішать на побачення, аби зафіксувати красення на фото- чи кіноплівці, полотні.
Шафран Гейфеля називають квіткою місяця. Річ у тому, що періоди вегетаціі рослини залежать від фаз цього небесного світила. Чим більше місячних днів, тим швидше розвивається рослина, яка за давніх часів вартіша золота. Це середньоєвропейський вид. А тому найулюбленішим місцем його зростання є Карпати.
Шафран Гейфеля ,як і підсніжник,- багаторічна бульбоцибулинна травяниста рослина 25-35 см заввишки. Квітки поодинокі, фіолетові, іноді сніжно-білі, дуже оригінальні. Наукова назва “крокус” пов’язана з давньою грецькою міфологією. Греки вважали рослину символом щастя, квіткою Аврори – міфічноі богині ранковоі зорі. По-різному нарікають люди рослину: брандушками, маслянками, серенками. Рослина добре себе почуває в західному регіоні Украіни. Потурбувалась природа і про Хмельниччину, тільки тут зростає окремими лише острівцями. А тому дуже жаль і прикро, що трапляються випадки масового виривання шафрану. За свою витонченність рослина розплачується. Ледь фіолетові квіткові келихи шафрану сяйвом спалахують, як потік людей спішить обзавестись оберенками букетиків. Жахливе видовище! І нікому на думку не спаде, що своіми діями ми обкрадаємо себе красою природи, пустіє душа наша. До того ж рослина – своєрідний індикатор родючості грунту.
Рослина – червонокнижна: рідкісна в нас, а тому милуйтесь нею і потурбуйтесь, щоб шафран Гейфеля дістався усім тим, хто крокуватиме у храм Природи після нас. Тим більше, що шафран Гейфеля ,як і підсніжник, успішно можна вирощувати у себе в квітнику, клумбах, газонах. Таким чином, випещена краса буде подвійною бо є згустком праці людськоі і власним ліком.
Сонце весело виграє в калабаньках водиці розімлілого снігу. А в гаю, здається, шмат неба не втримався в небесній вишині і знайшов собі притулок серед стрімких берізок та грабчаків. Але ж даруйте, небо на місці, а це зарево небесно-блакитних квіток проліски дволистої. Це також ранньовесняна цибулинна рослина 6-18 см заввишки. Квітки, немов, блакитні очиці, зібрані в суцвіття китиці. Плід – чорна коробочка, зріє у травні. Насіння з принастінниками, щоб комашки його розносили. Цвітує рослина у кінці березня – на початку квітня. Це не тільки декоративна красуня наших лісів, але й щирий медонос та лікар. Живий барометр. Тіневитривала, тому гарно себе почуває у листяних та мішаних лісах.
Проліска в перекладі з старогрецькоі “сцілла” означає “морська цибуля”. Часто її називають блакитний підсніжнік. Народ дав їй чимало назв: синотка, синій ряст, рястик, скороліска, небесник та інші. Надто гарна німецька назва рослини – “блаустер”, що означає “блакитна зірка”.
Серед багатьох обрядових пісень є місце пролісці. Невичерпна творча наснага і в сучасних поетів. Ось що пише про цю квітку Галина Маняко:
І хліб рум’яний зійде в печі,
І будуть знову з медом калачі,
Яке це диво: над снігами він,
Маленький пролісок – весни великий дзвін!
А скільки легенд складено про цю чудо-квітку. Ось одна з них: було це в сиву давнину, жив у наших краях пан – великий багач та дуже лихий. В селі, де він жив, була дівчина чарівноі вроди. ІІ вродою були довгі – довгі коси та блакитні очі. Час ішов, дівчинка зростала і ще більш красивішою ставала. Прийшов час вилітати птиці з рідноі домівки – виходити заміж. Віддала серце красеню, який служив у пана пастухом. Зібралося весілля, грала музика, веселились. Раптом у село забарився пан. Зупинив бричку коло весілля. Як глянув на дівчину, і тут же оторопів од її краси. Негаючи часу молодого закував в ланцюги і кинув у в”язницю, а дівчину повезли до панського палацу. Задумав пан зробити дівчину своєю коханкою та не скорилась йому красуня. Сині оченята непокірно і зневажливо дивились на пана. Не зміг він з дівчинкою впоратись і витримати її погляду. Тоді звелів відвести її у ліс . Залишив пан дівчину, як тут лакей запропонував вибрати очі у непокірноі красуні. Так і зробив пан та ще й затоптати їх хотів. Тут же земля сама заступилась і отії сині очі сховала. Тоді пан вихопив пістолет і вистрелив у дівоче серце. І сталося диво. Від пострілу загорівся панській маєток, звільнили закованого молодого хлопця, а пан з лакеєм перетворилися у пеньок з гадюкою. Прибігли люди до лісу, вже дівчини не застали, лиш чудові квіти серед галявини з голубими оченятами. Так за свою красу і ніжність караються мужні квіти. Виходить, у людини нічого святого не має. Нині найголовніше кредо життя – гроші, добуті ціною любих жертв, в тому числі на грабежі диких лісових квітів.
Цілими охапками в пору цвіту рвуть проліски для продажу. Байдуже бізнесменам, що ліс стає непривабою, а осередком смутку, без голубих очиць Весни. А тим часом проліску без особливих труднощів може виростити кожний, хто не лінується у квітнічку, садочку. При цьому одна цибулина за рік дає до 6 дочерних. Садять цибулини восени до морозів, на відстані в рядку 4-8 на глубину 5-8 см.
Це яскравий приклад того, скільки людина може своїми вдумливими благородними діями звеличити саму Природу і зберегти для тих, хто крокуватиме за нами.
Краса зелена вражає всіх. Але нестримність і бездушність спустошує неповторну цінність природи. Якщо не зупинитись вчасно, то прийде час і не станемо милуватись красою весняного лісу та карнавалом квітів відкритих степових оазисів. Як тут забути слова Ромена Роллана: “Потрібно століття, щоб відновити те, що зруйнував день”. Пам’ятаймо про це і спільними зусиллями будемо жити без смутку в завтрашьоденні.