Тополенько моя, доленько твоя

Костенко С.

“…по дiбровi вiтер вiє,
гуляє по полю, край дороги
гне тополю до самого долу…”

Так вже повелося,з тополею пов’язувати жiночi долi. В Українi це дерево з давнiй давен плекали. Саджали на садибах, навколо ставкiв, берегах рiчок, вздовж дорiг. Садiвники й понинi нiчого кращого не знали як “окутувати” квартали садiв насадженнями тополi.

Латинська назва роду тополя – “популюс”, що означає “народ”, тобто це “народне” дерево. В народi донедавна iснував цiкавий звичай. При народженi сина батько саджав тополi. Коли син женився, дерева зрубували i з них будували йому хату.

Тополi – могутнi дерева до 40-45 м висотою з дiаметром стовбура 1- 1,5 м. Серед аборигенний деревних порiд тополя – чемпiон за швидкiстю росту. Живець тополi канадської чи чорної довжиною 30-35 м за рiк виростає у висоту до 2-3 м. Слiд зауважити, що i тут тополя має перевагу перед iншими деревними породами. Бiльшiсть з них ростуть у висоту навеснi або на початку лiта лише декiлька десяткiв днiв, а тополя росте протягом всього вегетацiйного перiоду (майже 200 днiв). За своєю кроною тополя досить ажурне дерево. Вона є шаровидною або пiрамiдальною. Зацвiтає до розпуску листкiв. Вiтрозапильна. Насiння зрiє на початку червня. Воно дрiбне, окутане пучком волоскiв, неначе ватою. Саме ця обставина i породжує у горожан невдоволення i неповагу до дерева. А дарма! Вини тут його не має. Прикро, що через незнання бiологiї дерева залежить тополина доля. Природа навiть для служiння людинi надiлила тополю дводомнiстю, тобто створила окремо жiночi й окремо чоловiчi дерева. Є реальний вибiр при формуваннi насаджень тополi.

За незрозумiлими мотивами в населених пунктах чомусь захопились посадками тополi жiночої статi. При достиганнi плодiв коробочки розкриваються i з них вилiтає пух, який вiтром розноситься повсюдно – вкриває вулицi, проникає в житло. Цi пушинки, неначе снiжинки проникають в обличчя – рот, нiс, очi. А в сиру погоду цi пушинки цiлим сплетивом повисають на кронах як своїх, так i сусiднiх дерев. Таке враження нiби зима повернулася на початку лiта. Саме це i вселяє смутне враження про дерево в жителiв мiст i селищ. Так нашi незнання i породжують байдужiсть, зневажливе ствавлення до чудового дерева – тополi.

Але ж стривайте! Практицi зеленого будiвництва добре вiдомi методи запобiгання розповсюдження “вати” цвiту тополi. Але нiкому цього не треба. Лише дерева тополi через нехлюйське ставлення опинились у загонi i запустiннi. Щоб покласти край цьому треба в населених пунктах висаджувати чоловiчi екземпляри тополi. В разi посадки жiночих екземплярiв, то впадати у розпач не варто. В таких випадках на молодих стовбурах висаджених рослин прищеплюють живцi з чоловiчих дерев. А можна перед розкриттям коробочок на жiночих деревах обприскати їх певними хiмiкатами. Це як крайнiй захiд.

Тополя – дерево свiтлолюбиве. Любить рихлi грунти з гарним доступом повiтря. Погано росте на кислих та перезволоженних грунтах. Доживає до 80-100 рiчного вiку. Людина за своє життя спроможна виростити одну генерацiю тополевих насаджень, а в сприятливих випадках навiть започаткувати другу, вдячнi спадкоємцi повиннi продовжити батькiвський почин i мудрiсть.

Цей факт втiлює, що паперовий бумеранг в Українi можна успiшно вирiшити при умовi розумiння, бажання, вболiвання та вiдповiдальностi перед державою. Потрiбно “викорчувати” стереотипну психологiю надiї, що нiби-то хтось має стати постачальником паперу, чекати подачок аби не покладатись на власнi ресурси. А вони невичерпнi, коли подружитися з культивуванням тополi. Iнакше паперовий ребус не розв’язати в Українi. Тiльки культивування тополi є реальним заходом усунення паперової кризи i її здешевлення в державi.

Варто продумати як i саму “вату” цвiту тополi використовувати в текстильнiй промисловостi за опрацьованої технологiї. I тодi охаювання та знецiнення дерева вiдпало б. Слово за наукою! Прикро, що так часто словесну трiскотню чуємо “на науковiй” основi, а далi пустка. Говорячи про використання тополi, основа є, а наукових наробок не має.

Нинi практично придорожнi тополевi алеї по поводу i без нього стали стали жертвою бензопили чи сокири заради наживи окремих дiлкiв. Чи не пора цю ганебнiсть припинити? Цiкаво, де екологiчнi служби? А можливо це не входить у їх функцiю? Чому така вiдповiдальнiсть?

В Українi, крiм осики, яка теж належить до роду тополi, зустрiчаються ще два мiсцевих види i п’ятнадцать iнтродуценти з пiвнiчної Америки та Сибiру.

Ботанiки надали їм назви за кольором кори – тополя бiла, чорна, сiра. За формою i величиною листкiв – лавролиста, крупнолиста; за географiчним походженням – тополя алжирська, канадська, китайська та iншi.

Тополя успiшно розмножується насiнням i вегетативно (паростками, живцями).

Усiм невдоволеним цвiтом тополi, це дерево цвiте недовговiчно. Але функцiї, якiнесе рослина людинi, безцiннi. Насамперед екологiчну роль виконує тополя. Це чудовий бар’єр повiтрю, яке несе пил, кiптяву, рiзнi газоподiбнi речовини виробництв. Тому треба вiтати тих, хто заводськi територiї “окутав” тополевими насадженнями.

Тополя не боїться анi диму, анi вихлопних газiв автотранспорту. Її листя активно поглинає вуглекислий газ, адсорбує та нейтралiзує шкiдливi хiмiчнi речовини i видiляє значну кiлькiсть кисню. На вулицях мiст, селищ, сiл вона не тiльки несе тiнь i прохолоду у спеку, але й видiляє фiтонциди – до 3 мг/кв.м год., або до 300 кг з одного га тополевого лiсу. Тополя займає прiоритетне мiсце серед iнших деревних культур щодо очищення повiтря вiд хвороботворчих мiкробiв. Це дерево рекордсмен-шумопоглинач.

На рахунок тополi слiд додати ще одну її цiннiсть – деревина. Вона бiла, м’яка, легка, пружна, добре пiддається обробки, з успiхом використовується у будiвництвi.

Деревина тополi – мрiя рiзьблярiв по дереву. З неї виготовляють картон, папiр, пластмаси, штучний шовк, меблi, човни, спирт та низку iнших виробiв побутового й промислового призначення.

Таким чином,тополя потрiбна й надто корисна рослина з високим санiтарно-гiгiєнiчним та промисловим значенням. Звiдси незрозумiлою є також є також невтiшна тополина доля у нинiшню добу. По-варварськi знищуємо її насадження без жодної на то потреби. Рубаємо їх пiд будь-яким прикриттям.

Заслуговують на докiр передусiм шляховики, якi пiд виглядом розширення дорiг вирубуть цiлi алеї. Дорiг вже годi, але стан їх чомусь нiкого не хвилює. Звiсно, зрубанi тополi є “показником”, що “трударi” – шляховики архiважливу справу роблять. Показуха й далi царицею виступа. Слiд зазначити, що подiбнi дiї є прямим злочином. Жертвою безчинств шляховикiв стали тополевi алеї на вiдрiзку траси Кам’янець-Подiльський-Макiв, Кам’янець-Подiльський-Оринiн. I це не одинокi приклади знущання над цим деревом. Вони повсюднi на теренi областi. Ще й досi в пам’ятi ввижаються чудовi насадження тополi на трасi Хмельницький-Летичiв. Не стало вже i їх. А як вони служили людинi. Несли прохолоду i свiжiсть чистого повiтря, анулювали вихлопнi гази автотранспорту, знижували шум, живою стiною протидiяли вiтрам. Кожний водiй мав можливiсть пiд кроною цих дерев залишити втому, розвiятись вiд напруги, вдихнути на повнi груди ковток цiлебного повiтря, проаналiзувати свої буднi. А нинi про це лиш можна помрiяти.

Через бездарнiсть нашого ставлення до такого цiнного скарбу все уходить в забуття. Адже знищенi насадження – це цiлий лiсовий масив, який мiг бути сировинним ресурсом для Понiнкiвського паперово-картонного комбiнату або Славутської паперової фабрики. Хто нинi за скоєне безчинство вiдповiдальнiсть понесе?

В Українi вже три тури виборiв депутанського корпусу вiдбулось. I в кожну передвиборчу компанiю предентент у депутати не тiльки розкидається лозунговими заявами щодо ощасливлення пересiчного виборця, але й часто – густо лунають вигуки на покращення екологiчної ситуацiї довкiлля й охорони природи в цiлому.

Якби кожний обранець (а їх майже 6000 рiзного державного рiвня) не садив, а прослiджував за природоохоронним порядком по мiсцю проживання, якою б вiдчутною була користь державi. Одночасно, це було не лише повчальним, але й мобiлiзуючим для оточуючих. Ось де нашi неймовiрнi втрати!

А коли до цього додати ще традицiйну звичку кожному обранцю посадити хоч би один саджанець тополi, то це справжнiсiнький лiс. Це було б дiйство варте поклонiв Свiтової Спiльноти. Росло б рукотворне чудо народних месникiв. А чому б не рости тополям iменним, так як вiдомi верба Шевченка, дуб Пушкiна?! А хiба не були б величавими тополi iм. Юрiя Гагарiна, В.Комарова, українських космонавтiв Р.Поповича, Л.Кадинюка чи народних депутатiв Гетьмана, Чорновiла, Щербаня, чи письменникiв В.Симоненка, В.Стуса та iнших. Це жива пам’ять для нащадкiв.

Нинi нам не вистачає тополевого лiсу, бо всяких обiцянок хоч вiдбавляй! Ой, як би потужнi тополевi деревостани стали б у пригодi в передвиборну дату, на реалiзацiю якої потрiбно гори паперу, на придбання якого держава витрачає непосильнi кошти, вiдриваючи їх вiд iнвалiдiв i пенсiонерiв, робiтника i службовця, вчителя i лiкаря, тощо.

Прийшла пора покласти заслiн безконтрольному обкраданню як держави, так i природи. Кожний житель України, кому не байдужа доля Вiтчизнi, не має права виконувати роль пасивного спостерiгача, а тим бiльше допустити розорення Природи, часткою якої є сам. Як не прислухатися до слiв пiснi “Доля”: Не рубай тополю, Бо зустрiнешся з бiдою! Краще принеси їй води…