Ковальчук С.І., Любінська Л.Г.
“Смотрицький каньйон” – неповторне чудо природи, її довiчнi вiзерунки. Природа нiби спецiально карбувала мiльйонолiттями це кам’яне диво для древнього мiста, багато таємниць якого i досi нерозгадано. Та не дивлячись на те, це неповторне творiння природи i витвiр людських рук завжди ваблять i будуть вабити до себе. Адже це не тiльки оборонний надiйний вал Кам’янця i його околиць. То сама iсторiя Кам’янеччини – краю багатого i благодатного.
На всiй протяжностi рiки Смотрич подiбного геологiчного витвору немає. Саме в межах Кам’янця його формування є найбiльш чiтко вираженим.
Протяжнiсть його сягає 9 км площею 80 га (правий берег рiки Смотрич складає 27,7 га, лiвий – 52,3 га). Свiй початок вiн бере вiд нового житлового масиву Жовтневий на пiвночi i за течiєю рiчки тягнеться до села Зубрiвка на пiвднi. На цьому вiдрiзку каньйону найяскравiше представленi кам’янi пласти iсторiї регiону, за якими написано немало книг. Ще бiльше їх має написати сучасна та майбутня наука.
Враховуючи винятковi геоморфологiчнi особливостi, цiннiсть для науки силурiйських гiрських вапнякових порiд палеозою, багату та специфiчну флору i рослиннiсть, не розгадану повнiстю палеонтологiчну фауну минулого та низку iнших аспектiв, цей вiдрiзок каньйону став охоронною територiєю. (Постанова РМ України №139 вiд 21.03.1984 р.) Вiн набув статусу пам’ятки природи загальнодержавного значення. На вказаному теренi пам’ятка представляє розрiз верхньо-силурiйських вiдкладiв.
Дослiдженнями зверх 120 рiчної давностi переконливо встановлено, геоморфологiчною будовою, багатством та рiзноманiтнiстю органiчних решток даний вiдрiзок каньйону належить до першої категорiї геологiчних розрiзiв колишнього Союзу. Наскiльки багата палеофаунею територiя цiєї пам’ятки природи, можна судити хоча б з того, що лише в одному мiсцi (бiля мiського мосту), на скелях i вiдслоненнях геолог Р.Р. Вержикiвський ще в 1926 роцi зiбрав 111 видiв викопної фауни, яку описав у книзi “Геологiчний путiвник по захiдному Подiллю”.
У нашiй скромнiй працi “Пам’ятки природи Хмельниччини” (1985) навiть подаються вiдбитки викопної фауни древнiх епох.
Тут зустрiчаються брахiоподи, ругози, скаленоданти, коноданти, мшанки, морськi лiлiї, корали та iншi представники фауни i флори. Древнє тепле Силурiйське море, яке вкривало мiсцевiсть 440 млн. рокiв тому, сприяло розвитковi органiчного життя, залишивши по собi цю чудову неповторну пам’ятку природи.
Каньйон має не тiльки стратеграфiчне та палеонтологiчне значення. В окремих мiсцях вiд вивiтрювання гiрських порiд утворилися геоморфологiчнi об’єкти – останцi та утвори. Зокрема, карстовий мiст, або так звана “Райська брама” (бiля масиву Жовтневий), останцi “Голова римського воїна” (район турбази “Подолянка”) та “Сова” (поблизу села Цибулiвка). Смотрицький каньйон виключна мiсцина i на флори. Тут сформрвана степова, кальцепетрофiльна рослиннiсть, а на берегах рiчки – прибережна рослиннiсть. Вся краса по-справжньому повстає цiєї смужки, коли оживає Природа, коли весна вирує буйноцвiтом. Бiлокiнним мереживом прикрасили цариця Флора сиве камiння. Це цвiте шиверекiя подiльська. Рослина – легенда, рослина, що прийшла через всю непогiдь льодовикового перiоду i принесла нам красу i радiсть минулого. Саме на крутосхильних карнiзах каньйону зберiгся цей третинний релiктовий подiльсько-добружський вид, ендем – шиверекiя подiльська, яка вiдома нинi лише з двох мiсць її зростання на Хмельниччинi. На каньйонi вона зростає на двох невеличких клаптиках скель по 150 кв.м.
113 рокiв тому вiдомий вчений Київського унiверситету I.Шмальгаузен (1866) повiдомив про знайдену ним у цьому мiсцi шиверекiю подiльську. I зростала вона тут до 1965 року, аж поки Хмельницький шляхбуд не заклав на цьому мiсцi кар’єр. В 1970 роцi бртанiк М.Круцкевич на цьому мiсцi вже її не знайшов. Кар’єр назавжди знищив цей вид. Вистояв жорстоку негiдь протягом тисячолiть аби цивiлiзована рука делiтанства, жорстокостi, байдужостi його знищила.
А поруч шиверекiї, наче золота вишиванка, квiтуча авринiя скельна – рослина, що облюбувала лише скелястi схили каньйону. Пломенiє на вiтрi горицвiт весняний.
Плине час, сонечко все бiльше прогрiває землю, а дощi напоюють її благодатною вологою. З’являється райдуга над земнеми шатами, а на схилах каньйону розцвiтають квiти богинi райдуги – iриси або пiвники угорськi, срiблиться на вiтрi ковила найкрасивiша.
Щедре на барви i лiто. Скiльки їх червоних, рожевих, голубих, золотистих барвичок. Серед смарагду трiпочуть на вiтрi нiжно-рожевi дзвiночки цибулi подiльської. Як мiсячне сяйво переливаються фарфоровi чашечки цибулi жовтуватої, бузковим туманом сповитi схили, коли цвiте чебрець, якого тут два види: подiльський i молдавський. Невичерпна памiра Подiльської природи. Та все це багатство стало, як коштовне камiння рiдкiсним.
Степова рослиннiсть каньйону включає асоцiацiї: осоково-дiбровникову i сеслерiєво-перстачеву. Чимало тут росте лiкарських та рiдкiсних видiв: первоцвiт весняний, анемона дiбровна, материнка звичайна, вербена лiкарська, мильнянка лiкарська, зiновать бiла, подiльська, Блоцького – чудовi фiтомелiоранти, айстра степова, астрагал монпелiйський, вишня степова, жовтець iллiрiйський, цмин пiсковий та iн.
На кам’янистих урвищах зростають угрупування, крiм вказаних цибуль, авринiї, молодило руське, очиток їдкий. Серед них ростуть i червонокнижнi – пiвники угорськi, ясенець бiлий (купина неопалима), рутвиця смердюча, сон-трава чорнiюча i велика, молочай волинський.
50 рокiв тому на правому березi каньйону бiля с.Кубачiвка колишнiй працiвник мiсцевого ботанiчного саду К.Срiбляк знайшов дуже рiдкiсну рослину – жовтець iллiрiйський, але й це єдине мiсце зростання виду в областi нинi знищено.
На краю Кубачiвки, у бiк Цибулiвського лiсу, над прямовисними скелями незначною смужкою над урвищем притулилась червонокнижна срiбла косиця – ковила волосиста. Ранiше були цiлi заростi цiєї рослини, а нинiшня цивiлiзацiя знищила всi рештки.
Прибережно-водна рослиннiсть представлена видами: стрiлолист стрiлолистий, аiр звичайний, очерет звичайний, осока. У водi – ряска мала, елодея.
На схилах “Смотрицького каньйону” поряд з травянистою рослиннiстю зростають чагарники i дерева: шипшина собоча, гвоздична, Юндзiна, глiд п’ятистовпчиковий, калина гордовита, лiщина звичайна, дерен справжнiй, жостiр проносний. Помiж дерев (липи, клени, град, дуб) зростають печiночниця звичайна, анемона дiбровна, жовтецева, медунка темна.
Поєднання рiзних фiтоценозiв роблять цю пам’ятку природи неповторною своєю флорою i рослиннiстю.
За попередньо проведеною нами iнвентаризацiєю тут зростає близько 350 видiв рослин. Це справжнiй фiтобанк природної флори. Тут зростає сiм видiв конюшини, три види люцерни, чотири види чини, три види суниць, п’ять видiв шавлiї, п’ять видiв волошки, десять видiв веронiки та iншi.
Нинi прикро про це казати, але гiркi факти самi за себе говорять: екологiя у межах “Смотрицького каньйону” невтiшна. Шкодять йому люди, кар’єрними розробками руйнують i знищують, з домiвок виносять весь хлам i бруд, перетворюючи його береги у смiтниковi звалища.
Вдумайтесь, у яку епоху людина наважувалась спустошувати береги рiчки i саму рiчку. Адже це творiння споконвiчно вважалось недоторканою святинею. Йому поклонялись, берегли, навiть посвячували окремi мiсця. Адже тут, до всього iншого багатства, є життєдайна водиця. Оця Божа роса напуває нас, вгамовуючи спрагу, зволожує нашу грядочку – одвiчну годувальницю. I нiкому на думку не спаде, що при надмiрнiй експлуатацiї рiчки, її берегiв, у якусь мить може зникнути вода. I такi гiркi факти теж в цивiлiзовану добу вiдомi. А тодi що? Сльозами рiчки не наповниш. Ось до чого необдуманiсть i безвiдповiдальнiсть можуть привести.
У багатьох мiсцях мiської зони каньйон рiчки став звалищем не лише побутових покидькiв, але й виробничих вiдходiв. Стiчнi води м’ясокомбiнату, приладобудiвного, цукрового заводiв на крутих берегах утворюють справжнi водоспади.
У районi Жовтневого масиву, Польських i Руських фiльваркiв, Старого мiста рiзними вiдходами захаращенi цiлi дiлянки каньйону. А це сприяє буйному росту бур’янiв, антисанiтарiї та погiршенню оточуючого середовища довкiлля.
Замiсть того, щоб дякувати долi, що пощастило жити на такому благодатному, сонячним сяйвом зiгрiтому мальовничому куточку, то ми його так затьмарюємо.
Де це видано, щоб з власного обiстя виносити смiття i кидати iншим людям пiд ноги, затьмарюючи красу, з якою поруч живем.
Порядний господар з обiстя i крихiтки не викине, бо вiн твердо знає, що у вiдведеному на подвiр’ї смiтнiчку вона перетлтє i стане чудовим добривом для грядочки.
А коли ще прикинути це смiття декiлькома лопатами землi, то буде компостоване органiчне добриво – справжнiй елексир для городу. I вiдпаде потреба витрачати останню копiйку на придбання хiмiкатiв для його удобрення. Невже це важко зрозумiти?
Органи мiсцевого самоврядування повиннi строгiше спитати забруднювачiв каньйону. Раз людина не вмiє, не хоче жити поруч з красою природи, то хай пеняє сама на себе. Система вмовляння не спрацьовує. Раз така демократiя мало ефективна, то мусять бути прийнятi строгiшi заходи. Всi нiби тягнемося до цивiлiзацiї, тiльки якої?
Вдивляєшся на аномалiї дiйства з боку людини i мимоволi згадуєш неодноразову розмову з лiтнiми людбми. I всi вони в один голос, говорять про виключний порядок цього терену на узбережжi рiчки в довоєннi i ще трохи у повоєннi роки. То неначе рай був. Скрiзь буйнозвiт, аромат, тiльки чути гул бджiл, вода в рiчцi чиста i навiть видно було як риби плавають. А скiльки її тут було. I раки водились. Батьки, а особливо дiдусi, нам тодiшнiм малюкам не дозволяли не те, що пасти корiв чи косити траву, а й гратися на березi рiчки, щоб не топтати трави. Виключним були порядок i чистота. Прикро, що нинiшньому поколiнню все якость байдуже.
А ще сумнiша картина бiля села Цибулiвка. 25 рокiв тому вiдкрито кар’єр з добування будiвельного каменю. Зараз скелi берега сивого Смотрича на пiвкiлометровому вiдрiзку зруйнованi. Це вже на вiки невилiковна рана, непристойний, жахливий мiсячний пейзаж. Саме тут знищено основне мiсце зростання подiльського ендему – шиверекiї подiльської.
Або вiзьмiм iнше потворство. Ще рокiв 20 тому лiвий берег рiчки в районi цукрового заводу мiж Цибулiвкою та Зубрiвкою був виключно живописним, напрочуд багатим степовим рiзнотрав’ям та наскельною рiдкiсною рослиннiстю. Напував цей клаптик плакору неповторним ароматом трав довкiлля, манив не лише бджiлок, але й людей, якi його вiдвiдували.
Ботанiк М.Круцкевич впродовж багатьох рокiв бив тривогу за збереження цiєї життєдайної смужки берега. Та марно! Нинi вона стогне пiд бетонними плитами та асфальтом приватних гаражiв. Замiсть ароматного природного лiку вдихаємо пари бензину, мазуту i вигукуємо, що здоров’я не має!
Смiттям знищуються останнi осередки наскельної рослинностi – екотопи, де вiками росли види, якi сьогоднi занесенi в сумнi сторiнки Червоної книги, як це переконливо показано дослiдженнями Людмили Любiнської на прикладi шиверекiї подiльської.
Внаслiдок такого антропогенного навантаження вiдбувається замiна типiчної рослинностi на синантропну, де переважають бур’яново-рудеральнi рослини.
А вiд стiчних вод гине прибережно-водна i водна рослиннiсть. Надмiрний випас худоби знищує насамперед релiктову, субендемiчну флору, а в мiсцях спалювання надто слабо вiдновлюється рослинний покрив. Вiдсутнiсть пожежної охорони пам’ятки i контроль за природоохоронним режимом призводять до руйнування i знищення її фiтогенофонду.
Гiрничi роботи i добування каменю посилюють ерозiйнi процеси, змив та зсув грунту, забруднення рiчки та повне знищення рослинного покриву. Ось так i знищуються оцi довiчнi вiзерунки природи!
А в тiм хочу нагадати, що Смотрицький бастiон послугував ще в 1000-лiтню давнину поселенню людей на його кручах та пiднiжжю. Iз тої доби каньйон слугував природною канвою, на яку по часу iсторiї накладалась вишиванка архiтектурного зодчества. Саме на плакорi його берегiв започатковане мiстечко, яке за iсторико-архiтектурним орнаментом стало третiм в Українi i знане далеко за її межами.
Вже ми очевидцi скiльки останнiми роками вiдвiдують його рiзнi зарубiжнi представництва та делегацiї, i навiть туристи.
Виходить, що це попереднє диво i нинi працює на перспективу для нас. То чому ж таке наше ставлення до нього. Це щось нагадує притчу батьки-дiти. Виростили, випестили своїх пташенят, годували, зодягали, та ще й освiту допомогли здобути, аби легше з материнського гнiздечка випорхнути, а за це – на скронi лiт батькам вiдплата i нагорода – будинок престарiлих.
Ой як не гоже для людського роду!!!
Не можу обiйти мовчанкою i нинiшню подiю, яка безпосередньо стосується пам’ятки природи – “Смотрицького каньйону”.
Похвальна i шана мерiї мiста, яка у порозумiннi та сприяннi державних посадовцiв, недивлячись на економiчну скруту, сьогоднi активно реставрують iсторико-архiтектурне надбання мiста, роблячи його привабою не лише для свого люду, але й мiжнародної спiльноти.
Зрозумiло, що для цього необхiднi кошти, i не малi. I хоч сутожно, та переконаний, що вони знайдуться, бо згодом сторицею окупляться.
Але якою б привабою не палахкотiла ця iсторико-архiтектурна скарбниця Старого мiста, вона не буде сприйматися так, як би цього хотiлося, без краси його спини, якою є природа околиць i в першу чергу “Смотрицький каньйон”.
Аж нiяк не можуть поєднуватись охайна iсторико-архiтектурна спадщина з захаращеннiстю прилеглого до неї терену. Це просто не сумiсно!
I якщо не змiнимо свого ставлення до цiєї пам’ятки, не припинемо її руйнувати i безчинствувати, то в подальшому заподiянi рани вiдновити просто буде неможливо. Для цього не тiльки коштiв не має, а головне не має нi знань, нi вмiнь це зробити.
Розрахунки на кон’юктурну рекультивацiю марнi. Паперова рекультивацiя з її фiктивними академiками неспроможнi цьому заурядити.
I нi на йоту не забуваємо про це! Проте порядок довкiлля iсторико-архiтектурної реальностi мусить бути.
У мiстi та районi є чимало дублiкатних служб, безпосередньо причетних до контролю за наведенням належного порядку природних витворiв довкiлля. I вони повиннi прикласти максимум зусиль, аби iсторико-архiтектурно-природничий ансамбль сивої давнини став i надалi взiрцем принади, зачарованостi та мудростi людини на Землi.
А тим часом чомусь вiдмовчуються ЖЕКи, Днiстровська екологiчна iнспекцiя, санепiдемстанцiя, осередок екологiчної служби прокуратури, комунгосп, господарники мiста та району.
Складання актiв i протоколiв з чужого голосу в чотирьох стiнах офiсiв рiзних фiрм далеке вiд реального стану справ. Здебiльша вiд них дiє шахрайством i брехнею. Вiд них природi стає не легше, а навпаки. Єдино правильно складений акт чи протокол – це вiч-на-вiч в поодинцi з природою. Ось тут i писати правничi закони на захист природних надбань!
Не шахрайство, окозамилювання, брехня, а краса покликана врятувати свiт i щасливе життя у ньому людини.
Нинi пам’ятка природи державного значення “Смотрицький каньон” пiдпорядкована аж трьом господарям: комунгоспу міста (49 га), господарствам “Україна”, с.Устя (24 га) та “Iскра”, с.Голоскiв (7 га).
Ця обставина ускладнює охорону та належний контроль природоохоронного режиму. Адже завжди так було, де двi господинi, там хата не заметена.
А тому з органiзацiєю НПП “Подiльськi Товтри” це диво природи має перейти у його розпорядження з метою охорони, збереження, вивчення та вiдтворення цього комплексного геолого-флористичного витвору Природи.
На перспективу пам’ятка має бути включена до списку Європейського перелiку, а згодом й Мiжнародної спадщини, а з нею її минуле як колиска життя з усiма його змiнами та перетвореннями.
Час цей має бути не за горами, щоб не було соромно перед спадкоємцями. А вони хай роблять вибiр мiж “мати” i “бути”, …”перекинути, – за словами П’єра Тейяра де Шардена,- мiст мiж двома берегами нашого iснування – фiзичний i духовний”.