Гусляков Л., Степаненко К.
Наукою переконливо доведено, що зелені насадження є ознакою цивілізованості, найдешевшим, найефективнішим біологічним засобом очищення навколишнього середовища. Адже один гектар лісу виділяє 3-4 т кисню, поглинаючи 4-5 т вуглецю і відфільтровує 50-70 т пилу.
І мало хто задумується, що всі живі істоти, в тому числі і Homo sapiens, завдячують життям кисню, який щосекундно вдихають з повітрям, якість і кількість якого залежить від наявності наших зелених друзів. Зрештою людина отримала головне право дихати киснем від народження і позбавляти її цього – страшний злочин. То ж не тільки бережімо, але й примножуймо зелені насадження!
Народна мудрість говорить, що якщо не виростив дитину, не посадив дерево – марно прожив, Кожне дерево – це живе створіння і тільки несвідома особа, яка втратила здоровий глузд, може , не задумуючись, підняти сокиру на дерева, на своє здоров’я.
Весь світ збентежений відверненням катастрофи, глобального потепління, яке спричиняє забруднення шкідливими викидами, зменшенням кисню. Це повинно стати основою всієї діяльності націям, державам. Та на жаль у нас переважає політиканство, хаос, кримінал. Незаперечним є той факт, що за 10 років із зростанням кількості держчиновників в Україні на 502 тис. чоловік, а платні на 43 млн.доларів, в тому числі і служб захисту довкілля, різко зросло забруднення, знищення зелених масивів. Чиновницька рать з’їдає бюджет, створює відомчі проблеми, хаос, криміналізується, шкодить. Щоб вивозити міліарди, по-хижацькому знищуються природні ресурси, найцінніший скарб – ліси, чим перекривають життєдайний кисень, топлять людей, про що засвідчує сумний приклад на Закарпатті!
Поділля з глибокої давнини славилося лісами, садами, пасіками, мудрими людьми- довгожителями.
Предки наші входили до лісу лише після спеціального ритуалу, приносячи дар, просячи дозволу у Бога.
Стає боляче до сліз, чому ж ми забуваємо, не шануємо традиції дідів, прадідів, ріжемо гілля, на якому сидимо.
Варварське нашестя по знищенню дерев набирає все більшого розмаху. Як в Україні, так і в Кам’янець-Подільському районі, по селах у більшості зникли з лиця землі тисячі гектарів садів, виноградників, які захищали, годували, обігрівали людей, тварин, птахів.
В селі Голосків при педуніверситеті є дендропарк, який деградує, пропадає, а керівництво вузу почиває на лаврах. Величезні кошти витрачені не на оновлення садів, а на будівництво консервного заводу, тепер він не забезпечений сировиною, а люди без роботи.
Славне місто Кам’янець-Подільський – перлина України, з його унікальними природньо-історичними пам’ятками, на превеликий жаль, теж не обминуло нашестя безгосподарської діяльності.
З урбанізацією життя, розбудовою величезних, в основному військово-промислового комплексу, підприємств знищено значні масиви зелених насаджень. Зникли фруктові сади: в районі старого консервного заводу, райлікарні, радгоспу-технікуму, ліквідовано зелене господарство, його чудовий сад в районі автоагрегатного заводу, пропало тепличне господарство, вирубано велику кількість скверів, посаджених фронтовиками ще в післявоєнні роки. Люди мріяли аби славне Поділля потопало в садах та зелені. Кам’янець-Подільський ще в 70-х роках за зеленню займав третє місце в Україні.
У сквері навпроти будівельного технікуму росла низка цінних дерев – екзотів. Нині хіба що пам’ять окремих жителів про них залишилась. Тут напрочуд чудово себе почувало два ажурних деревця софори японської, яку народи Сходу священним деревом називають. Не зрозуміло, як це узгоджується з святістю.
У місті чиновницькі осередки ростуть як гриби після дощу. Ними заповнені колишній старий і новий міськоми партії та ще кільканадцять таких адміністративних приміщень, відкриваються нові відділи, розширюються. А на таку архіважливу справу, як піклування про здоров’я, завдяки озелененню мікрорайонів не знайшлося копійки у бюджеті держави і міста. Навпаки установи, окремі громадяни із власних причин без дозволу відповідних служб самочинно вирубують насадження, та користуючись безконтрольністю не несуть ніякої відповідальності, до прикладу – школа N1.8, райвідділ МВС, приватне будівництво біля вітряної брами.
Краса, гордість міста, як колись називали міський сад, завжди тут багатолюдно було, грав духовий оркестр, відбувались концерти, а нині державна пам’ятка садово-паркового мистецтва постійно піддається варварському знищенню, плюндрюванню, парк перетворено на собачий вигул. Під орудою благодателів установ проводиться масова вирізка дерев. Ще на пам’яті той факт, як декілька років тому під час виборів мера чомусь військовому начальству надумалося взяти шефство над лісопарком.
Зпершу замурували тир (ніби українцям не потрібно влучно стріляти), потім рота солдат вирубала дерева , швидко їх вивезли і на цьому закінчилась “допомога”,
Так парк в районі Руських фільварок під носом лісгоспу знищено. Дуби вирізані, а парк заріс бузиною, по якій скачуть кози. А між іншим для працівників лісу цей куточок при розумному підході міг би стати чудовою лабораторією з вивчення біології древніх порід.
А цієї весни на парк навалилася чергова кара. У міськомі ніби добру справу запланували- зробити реконструкцію, певно щоб витратити кошти, яких і так катма, жеки збанкрутували, в зоні НІАЗ люди доживають в аварійних будинках. Хотілося як краще, а через безконтрольність вийшло як завжди.
На вимогу громадськості, фахівців НПП “Подільські Товтри” та інспекції екобезпеки було створено комісію для перевірки на місці проведеної “реконструкції”. Знову сумна та неприваблива картина. Замість санітарної рубки і рубки догляду під егідою УЖКГ проведено суцільну вирізку життєдайних дерев. Дерева, кущі, які засмічують парк (американський клен, бузина як індикатор безгосподарності та захаращеності), сухостій, гнилі стовбури, пні як джерело хвороб і розплідники шкідників залишаються з року в рік, псують естетичний вигляд. Гілля, листя, сміття не вивозиться своєчасно, спалюється, наносячи шкоду деревам, навколишньому середовищу, здоров’ю людей, здорова деревина тут же вивозиться. Знайшлися кошти, а щоб для прибирання Смотрицького каньйону – ландшафтного заказника загальнодержавного значення не знайшлося ні коштів, ні організаційного хисту.
Добрий господар раніше подбає про посадковий матеріал, а тоді вже зрізає хворе дерево. У нас же посадка і закріплення шефів за доглядом робляться на папері задля звіту. До того ж навіть незначна кількість саджанців не виживає, бо робиться це неякісно і несвоєчасно. А ті, що чудом навіть приживаються, то згодом дикунами знищуються.
Всі ми покликані розбудити у собі національну свідомість, бо далі вже прірва. Поки не пізно,не вкорочуймо собі і своїм нащадкам життя! Нам нічого не залишається на цій, як дбайливе, ощадливе ставлення до безцінного скарбу – зелених насаджень.