Ботанiчний заказник державного значення “Чапля” без перебiльшення – одне з див Природи славного i мальовничого Кам’янецького Приднiстров’я.
Природа подарувала цей чарiвний витвiр працелюбам навколишнiх сiл. Урочище розкинулось на лiвому березi рiчки Тернави i Днiстра майже в притул до села Демшин, що на Кам’янеччинi i займає площу 177 га.
Цей клаптик землi, нiби вишиванка, де так вдало поєдналися смарагдова скатертина степового ароматного буйноцвiту площею 57 га, та гордовитого лiсового масиву площею 120 га.
В урочищi “Чапля” гармонiйно поєдналися пейзаж, рельєф, фауна, флора, якi складають єдиний, неповторний мальовничий природний комплекс. У будь-яку пору року вiн чарує, а особливо манить у весняно-лiтню днину.
Заказник “Чапля” привертає увагу рiзних за фахом дослiдникiв: геологiв i географiв, ботанiков i зоологiв, грунтознавцiв i краєзнавцiв, археологiв i iсторикiв, майстрiв пензля та художнього слова. Адже це витвiр природи весь, мов казка. Не випадково кожного разу, коли його вiдвiдують працiвники нацiональної академiї чи iнших наукових установ просто нiяковiють од неповторної краси мiсцини. Люди роблять для себе вiдкриття, не вiрячи у пейзажну казковiсть Кам’янецького Приднiстров’я i заказника “Чапля” зокрема.
За флористичним рiзноманiттям – “Чапля”, то справжнiй ботанiчний скарб пiд вiдкритим небом. Не випадково заказник став природною лабораторiєю. Фахiвцям лiсу є чому повчитися i чимало запозичити для свого робочого записника.
Адже природа, то найкращий, найнадiйнiший учитель. Загадково як на таких скалистих урвищах, схилах так ростуть деревнi породи. Та це ж безцiнний i самий надiйний орiєнтир у лiсорозведеннi. А при розумному пiдходi до справи заказник “Чапля” може стати взiрцем природного розсадника цiнних, релiктових порiд – береки, клокички пористої i навiть бука лiсового.
Що грiха таїти, а скiльки ще таємниць i загадок тут для геологiв. Адже поруч гордо звiвся всесвiтньовiдомий Китайгородський геологiчний еталонний розрiз.
Зрозумiло, що до цього скарбу природи не могли залишитись байдужими нi дослiдники, нi природолюби, нi громадськiсть i жителi прилеглих сiл. Всi у своїх помислах були одностайними – за всяких умов зберегти вiд будь-якої навали цю казкову територiю i передати її небайдужим спадкоємцям. Так i сталося!
За їх клопотанням Хмельницький облвиконком за рiшенням №266 вiд 4 вересня 1980 року оголосив урочище “Чапля” заказником мiсцевого значення. Це в деякiй мiрi пом’якшило антропогенний тиск на урочище, але не вiдвернуло цiлковитої навали, яка має мiсце i понинi.
Дошкуляють йому, як не дивно, i мiсцевi жителi, i господарники. На околицях влаштували гноєсховища, вивезення взятого побутового брухту (банки, склянки, ганчiрки), спотворюючи красу, якою природа їх надiлила, також без всякого на те дозволу i досi розкопують землю в пошуках каменю, спотворюючи чаруючу красу заказника.
Кар’єрнi рани неначе бiльмо в оцi, порушують цiлiснiсть природної екосистеми. Пiзнiше розпочали терасування степової дiлянки заказника та посадку сосни кримської, пiд кронами якої i почало зникати надто цiнне степове рiзнотрав’я. А з порушенням дернового шару накинулась рудеральна та сегетальна рослиннiсть, якi витiсняють рiдкiснi природнi види.
I знову звернулися природолюби i науковцi до директивних державних органiв про надання “Чаплi”статусу ботанiчного заказника державного значення. Так, за рiшенням Ради Мiнiстрiв УРСР за N 53 вiд 13.02.1989 р. цей унiкальний витвiр офiцiйно став державним заповiдним об’єктом.
Та не зважаючи на це риття кар’єрiв, самовiльнi рубки, засмiчення, випалювання не припиняється. Як наслiдок може статись лихо. А що це таке, то трагедiя Закарпаття повинна стати пересторогою i гiркою наукою.
Зрештою, i в нашiй областi в 1999 р. в окремих районах зсув грунту дав про себе знати. До речi зсув грунту проявив себе i в держзаказнику “Совий Яр”, де частину проїжджої асфальтної дороги виведено до ладу.
I про це не слiд нiкому забувати, бо ж це страшна пропасть, на вiдвернення якої у держави коштiв не має.
Щоб подiбного не скоїлося з береговою частиною Днiстра в межах заказника “Чапяля” нi жителi села, нi сiльська Рада, яка згiдно Закону про самоврядування є вiдповiдальною за природоохороннi землi не має права залишатися байдужою до будь-якого порушення природоохоронного режиму заказника.
Ми сподiваємося, що уявня екскурсiя в цей мальовничий куточок нашого рiдного краю переконає наших читачiв у необхiдностi берегти неоцiнений скарб рпироди.
Ще де-не-де лежить снiг i дзвiнкi струмочки талих вод швидко збiгають у рiчку Тернаву, а на вiдкритому пiвденно-захiдному схилi заказника оживають келихоподiбнi квiти сон-трави. Наш зiр тут уловлює два види сону – великий i чорнiючий. Перший має свiтову цiннiсть, другий – охороняється у всiх державах центральної i схiдної Європи.
У заказнику “Чапля” чудом уцiлiли понад 30 видiв рiдкiсних, релiктових, ендемiчних та субендемiчних видiв, яких не обiйшли сторiнки Червоної книги України. А пiд лiсовим шатром бiлiє квiтка надiї – пiдснiжник звичайний, в перемiж синьоокою печiночницею звичайною. З їх цвiтом якась особлива святiсть вiдчувається у природi.
Крокуємо по екологiчнiй стежинi у глибину лiсу i знову голубе марево. Це стрiчає пролiска дволиста. А на самiсiнькiй вершинi степу золотом виблискує своїми жовтими голiвками – горицвiт весняний, про який так багато легенд складено.
Завершує карнавал квiтiв Весни лiлiя долин з неповторною духм’янiстю парцелянових квiтiв, це вiдома всiм конвалiя травнева. Природа, неначе спецiально, надiлила таким ароматом рослину аби людям довго запам’яталась чудова весняна пора.
А тим часом починає вступати у свої права лiтня пора. Ой, яке ж тут буйноцвiття на степових галявинах заказника. П’янке повiтря Медоборiв настояне ароматом цих рослин. I першою тут вступає у карнавал цвiту – лiлiя лiсова – рiдкiсний гiсть у Подiльських лiсах. А над водним джерельцем, що витiка з-пiд вапнякових глиб, покритих мохами, злегка погойдується нiжною зеленню рiдкiсна папороть – аспленiй волосовидний.
Виходимо на зiгрiту променями сонця лiсову галявину i перед очима iншi наче шоломи древнiх воїнiв квiти аконiтiв: аконiта Бессера, аконiта кущистого i гостя з Молдови – аконiту молдавського – дуже рiдкiсний вид. А дещо на вiдкритих лiсових дiлянках, нiби з поклонами, у весiльному вбраннi наречена чекає на Вас найнiжнiша дикоросла квiтка нашої флори – анемона лiсова.
Не лише трави, але й дерева та кущi вбираються у лiтнi шати. На виходах вапнякiв заказника зростає невеличке деревце або кущ – клокичка периста. Рослина декоративна i цiнна для науки. Це релiкт плiоценового перiоду i надто рiдко зустрiчається в Українi. А якi чудовi китицi бiлих квiтiв, що ваблять лiсових метеликiв.
Заказник “Чапля” – єдиний в областi, де ця рослина утворює природнi алеї. У грабово – дубовому деревостанi зростає кiлька дерев релiктового виду – береки. За техстурою деревини, цiннiстю плодiв не має собi суперникiв у нашiм краї.
У заказнику нам вдалося вiдшукати волино-подiльський ендем – молочай волинський. Зростає тiльки в межах Волино-Подiльської височини i дуже обмежено. Це релiкт плiоценової доби. Його молочний сiк є основою цiлющих напоїв, що лiкує злоякiснi пухлини.
З пiвнiчного боку прямовисних вапнякiв подекуди росте ще один релiкт – листовик сколопендровий – чудова декоративна рослина для затiнення мiсць.
У розпалi лiта пiд пологом лiсу красуються орхiднi – любка дволиста, булатка великоквiткова, коручка морозниковидна i пурпурова, зозулинi сльози яйцевиднi, гнiздiвка звичайна. З трав’янистих рослин степового схилу виднiються бiлi китицi напiвчагарникiв з родини бобових зiноватi бiлої та зiноватi подiльської, зiноватi Блоцького (останнi охороняються в Європi).
Лiтня спека спада. Непомiтно золота осiнь у свої права вступа. А в заказнику нас фiалетовим цвiтом стрiча айстра степова, а обабiч дороги синiють достиглi плоди терену.
Проходимо кiлька сот метрiв понад р.Тернавою i перед очима вiдкривається незвичайна панорама Днiстра. Тут же оповитий високими, крутими кам’янистими берегами Днiстер приймає води своєї притоки-рiчки Тернави. Обережно пiднiмаємося по пiвденно-схiдному його берегу. I тут несподiванка! На цих кручах росте кущик до 30 см заввишки iз яскраво-червоними шишками. Люди називають її степовою малиною, а наукова назва – ефедра двоколоса. Саме тут вона ще плодоносить, а далi на Тернопiльщинi цей вид на межi своєї захiдної межi поширення, тому тут у “Чаплi” їх потрiбно зберегти за будь-яких обставин.
Заказник “Чапля” – єдине iз кiлькох вiдомих мiсце зростання цього дуже рiдкiсного виду на Хмельниччинi. Це наш екзот, заростi якого є в горах Тань-Шаню, Памiру та Алтаю. Рослина надто рiдкiсна лiкарська i дуже важливо зберегти цей вид на землi Подiльськiй.
Всього на територiї заказника зростає понад 250 видiв рослин, з яких бiльше 30 видiв є рiдкiсними i зникаючими.
Не менш цiкавий тваринний свiт. Фауна заказника є типовою лiсостеповою. Своєрiднiсть фауни визначається особливими умовами територiї заказника.
Зрита земля – свiдок, що в нетрях живуть дикi кабани. Iнодi й косуля вискакує на поля. Заказник – домiвка для лисиць, бiлок, ласки. Цiкавий свiт пернатих. Серед совинних – пугач звiстку подає, гнiздяться ястреб великий i малий. Постiйними мешканцями заказника – шпаки, дрозди, сойки, снiгурi, синички, мухоловки та iншi.
Веснянi мелодiї високо в голубому небi виводить жайворонок. А трелi солов’я з дум’янiстю конвалiї травневої залишають незабутнiй спомин перебування у заказнику.
Збереження природних компонентiв заказника “Чапля” має слугувати поглибленому пiзнанню, вивченню процесiв цього комплексу Подiлля, його збереженню та вiдтворенню.
Для цього i покликана створена нова науково-природоохоронна i екологiчна структура, iм’я якої нацiональний природний парк “Подiльськi Товтри”. Святинею цiєї установи є збереження унiкальних цiнностей заказника, який має важливе наукове, екологiчне, економiчне й естетичне значення.
Переконаний що ця установа на даному етапi є найдоцiльнiшою в органiзацiї природоохоронного режиму довкiлля. Парк, по сутi, є єдиною науково-дослiдною установою, де науковцями разом з фахiвцями iнших наукових установ ведуться дослiдження природних процесiв, забезпечення постiйного стеження за їх змiнами, розробки наукових основ збереження i вiдтворення рiдкiсних i зникаючих видiв рослин i тварин та їх охорони.
На завершення уклiн i шана тим спадкоємцям навколишнiх сiл, хто береже i примножує життєдайнiсть цiєї неповторної мiсцини природи, яка передана їм у спадок предками.
Наше поколiння має по естафетi передати молодiй змiнi ще багатшим, привабливiшим цей витвiр. I це слугуватиме найкращою пам’яттю про їх пiклування та турботу. Саме так має бути закладений документ високої людської моралi, культури i турботи про наступне поколiння. I все окупиться сторицею у вiках.