Городище було залишене давньоруським населенням і входило до складу Пониззя – землі Галицько-Волинського князівства. Городище, як і ряд інших фортець Середнього Подністров’я, захищало південно-західні кордони Русі від нападів степових кочівників-печенігів та половців. У таких фортецях знаходились князівські гарнізони. Причина запустіння городища не з’ясована.
Городище відкрите в 1967 році київським археологом О.М. Приходнюком. У 1968 р. на городищі проводились розвідкові роботи І.С. Винокуром. Археологічний матеріал зберігається в музеї Кам’янець-Подільського Державного педагогічного інституту ім. Затонського. Звіти, щоденники зберігаються у фондах Інституту археології АН УРСР.
Городоще – типове мисовидне укріплення. По формі воно трикутне: при найбільшій ширині 60 м, довжині – 80 м. Обмежують городище вали. Вони невисокі – до 1 м. Найбільша довжина городища – 105 м, найбільша ширина – 83 м. Культурний шар – на глибині 0,2 м. Товщина його 0,4 м. Підйомний матеріал на городищі складається з кераміки ХІ-ХІІІ ст., залишків дерева, фрагментів скляних браслетів, залишків залізних предметів, кісток тварин.
Згідно розпорядження Виконкому Хмельницької обласної Ради від 5.05.1974 року №143 установлено границю охоронної зони в радіусі 50 м. Вона являє собою майданчик, обмежений з півдня р. Дністер, з північно-східної сторони р. Смотрич, з заходу – полями колгоспу.