4. Староруське городище

Городище відкрито в 1901 р. краєзнавцем Поділля В.К. Гульдманом. У1951 р. на городищі проводив розвідкові роботи Ленінградський архіолог Д.О. Мачиинський. Звіт про обстеження городища зберігається в Інституті археології АН Ураїни.

Городище належало слов’яно-руському населенню і було значним адміністративним і сторожевим феодальним центром західної околиці Галицько-Волинського князівства. Загинуло городище в XIV ст. від пожеж, після чого життя на ньому не відновлювалось.

Городище являє собою один з варіантів мисових укріплень. Воно займає невелику площадку в петлі, яку утворює р. Смотрич і струмок, що впадає в неї. Площадка городища перерізана невисоким валом. Східна частина городища вища західної. Городище займає площу 1,8 га. Висота валів 1,2-1,5 м. На городищі знайдено велику кількість кераміки, поодинокі фрагменти посуду, цвяхи, вироби з кісток та інші предмети. Археологічний матеріал датується ХІ-ХІІІ ст.

Згідно розпорядження виконкому Хмельницької обласної Ради від 5.05.1972 року №143 установлено границю охоронної зони в радіусі 50 м. від пам’ятки. Вона являє собою площадку, із заходу і сходу обмежену ровом і валом.