Любить подорожувати підземними лабіринтами недавній випускник Кам’янець-Подільського педагогічного інституту імені Затонського, а нині працівник планетарію в місті над Смотричем Дмитро Григорович Звалейко.
– Робота моя зв’язана з зірками і небесними тілами, – розповідає ентузіаст, – а захоплення – прямо протилежне. Разом із своїми товаришами спелеологами вивчаю царство печер, особливо ті місця, де ще не ступала нога людини. Важко, звичайно, потрапляти туди, бо знаходяться вони, переважно, на відстані не однієї тисячі метрів. Зв’язано це з труднощами, навіть деяким ризиком. Природа охороняє свої таємниці. Тут і низька температура, і підземні води, і вузькі щілини-ходи, і кам’яні завали. Та скільки справжнього задоволення отримуєш, подолавши все це!
Мені доводилось побувати в багатьох печерах. Серед них “Оптимістична” і “Озерна”, що знаходяться біля міста Борщів Тернопільської області. До речі, “Оптимістична” – найдовша не лише у нас в країні, але й у світі, довжина її лабіринтів перевищує 150 кілометрів. Уявіть, скільки цікавого і незвіданого чекає тут мандрівників! Не раз доводилося бувати в печерах Криму, а оце нещодавно повернувся зі складного походу на Кавказ.
Та найприскіпливіше, зрозуміло, вивчаємо найбільшу печеру нашої області – “Атлантиду”. Адже знаходиться, вважайте, поряд з нашим древнім містом. Спелеологи Кам’янця-Подільського взяли шефство над нею. У вихідні дні постійно працюємо тут, шукаємо і прокладаємо нові шляхи. Разом із працівниками спелеозагону Київського науково-дослідного інституту гідрології АН УРСР досліджуємо геологічні утворення цієї перлини Поділля.
Та нас не може не хвилювати, що останнім часом, їй завдається чимала шкода, особливо так званими неорганізованими туристами. Кожен із них намагається відбити і взяти собі на пам’ять якийсь неповторний кристал, не задумуючись про шкоду від таких своїх дій. Це, вважаю, лихо, з яким повинні боротися не лише спелеологи, адже природа – наш спільний друг.
Позицію колеги по спелеосекції живністю підтримує інженер Хмельницького заводу “Катіон” П.П. Бєлінський, який також віддає улюбленому заняттю весь вільний час.
– Мені також доводилось брати участь у багатьох захоплюючих подорожах і експедиціях, – розповідає П.П. Бєлінський. – І по Кавказу, і по гірському Криму. Та найцікавішими були експедиції в печеру “Атлантида”. В геологічному плані це складна триповерхова система, є тут вузькі, відполіровані водою тріщини, широкі химерні галереї, низькі гроти і величезні зали. Стіни, стелю та підлогу вкривають неповторні нагромадження кристалів. Вони нагадують кам’яні квіти різноманітних кольорів – від світло-голубої до червоного. Звідси і назви залів: “Казка”, “Молочний шлях”, “Червоні вітрила”, “Храм богів”, грот “Червоні маки”. Деякі різновиди кристалів нагадують сніг, що вкриває склепіння – залу “Снігова королева”, гроту “Білосніжна”.
Словом, “Атлантида” – це неповторний світ підземного царства. З часів відкриття її почали активно відвідувати різні групи. Розпочався бум, паломництво. Та від цих відвідувань вона не виграла, а навпаки – постраждала.
Спелеологи Хмельниччини в міру можливостей намагаються охороняти печеру. Та робити це постійно їм не під силу – в кожного ж ще й своя робота. Отож одного ентузіазму не досить. Настав час зробити її заповідником, як, скажімо, печери “Кристальна” на Тернопільщині та “Новоафонська” на Кавказі. В “Атлантиді” проводив наукові дослідження спелеозагін АН УРСР, і в його звітах вказано на реальну можливість екскурсійного обладнання печери. Є навіть проекти таких робіт. Кияни підкреслили: існують ще не відкриті продовження печери, за своєю красою вони навіть переважатимуть “Атлантиду”.
Софійчук М.
Чарівна “Атлантида” // Радянське Поділля, 1986. – 3 серпня.