Давньоруські городища Середнього Подністров’я ІХ – початку ХІІІ ст.

Баженов О.Л.

Вивчення пам’яток ІХ-ХІІІ ст. у Середньому Подністров’ї має значний науковий інтерес. Ряд відомих вчених-істориків (М.С.Грушевський, В.Д.Антонович) вважали, що в ІХ-ХІ ст. південно-західні землі Київської Русі були спустошені частими набігами кочівників-половців. Уціліле же населення ніби стояло на надзвичайно низькому рівні розвитку . Цієї думки притримуються Н.Молчановський та П.О.Раппопорт.

Зокрема, Н.Молчановський вказує на те, що до ХІ ст. територія Середнього Подністров’я (Поділля) була заселена багаточисельним та сильним слов’янським плем’ям, яке жило незалежним життям і ще в кінці ХІ ст. мало свої міські центри. Проте, врезультаті частих нападів печенігів воно було змушене покинути даний регіон і переселитись на Волинь та інші князівства. П.О.Раппопорт доводить, що давньоруське населення наприкінці ХІ ст. само покидало свої укріпленні центри не тільки ті, які межували зі степом, а й городища, котрі знаходились на значній віддалі від степу . А широке будівництво городищ на Пониззі припадає на час входження Середнього Подністров’я до складу Галицького, а згодом об’єднаного Галицько-Волинського князівства.

І дійсно, на території Лівого берегу Дністра городищ ІХ-ХІ ст. в порівнянні з ХІІ-ХІІІ ст. зафіксовано небагато. Однак, в світлі новітніх археологічних досліджень, на території Пониззя протягом ІХ-ХІІІ ст. споруджуватись, існували, та діяли численні городища. Зруйновані ж городища ІХ-ХІ ст. відбудовувались, що свідчить про те, що населення нікуди не тікало. Навпаки, починаючи з кінця Х ст. розпочинається активне спорудження оборонного комплексу, який повинен був зупинити напади кочівників, захистити населення краю та торговий шлях, який проходив по р. Дністер. Ймовірно, що масове будівництво городищ на кордонах Київської Русі, включаючи Пониззя, припадає на княжіння Володимира, який започаткував спорудження сторожових городищ в 989 році. І цей процес спорудження оборонних городищ на Пониззі продовжувався в ХІІІ ст. Цю думку підтверджують факти будівництва городищ в Середньому Подністров’ї, які проводили галицькі князі Володимирко Галицький, Ярослав Осмомисл, Данило Галицький.

На лівому березі Дністра археологічними розвідками зафіксовано 34 городища і 39-40 відкритих селищ. Якщо врахувати, що не всі неукріплені поселення виявлені (вони можуть знаходитися частково і під лісовими масивами, розвідки в яких ускладнені), то ще 20-25 селищ можемо мати на увазі.

Історію будівництва та заселення Середнього Подністров’я, а згодом Пониззя можна умовно розділити на два етапи: перший – ІХ-ХІ ст. – час поступової колонізації та формування оборонної лінії Середнього Подністров’я в складі централізованої Київської Русі. Другий – ХІІ-ХІІІ ст. – входження території Середнього Подністров’я до складу Галицького, а згодом об’єднаного Галицько-Волинського князівства.

В районі середньої течії р.Дністра найдавніші давньоруські городища датуються VIII ст. Переважну більшість пам’яток VIII ст. становлять городища Верхнього Попруття, яких налічується понад 120. На Лівобережжі р.Дністер пам’ятки VIII ст. поки малодосліджені і найдавніші давньоруські городища датуються ХІ ст. До таких належать: Гаряченцьке, Глибівське городища (Новоушицький район Хмельницької області), поселення в м.Кам’янець-Подільському. Початок централізованого будівництва на лівому та правому берегах Дністра припадає на Х-ХІ ст. Зокрема, в Х ст. на лівобережжі було збудовано: Пилипи Хребтіївське (Х ст.), Хребтієвське (Х ст.), гордище біля с. Великий Карабчіїв (ХІ ст.) Карачківецьке (ХІ ст.) городища та . Серед городищ ІХ-ХІ ст., котрі розташовувалися по правому березі Дністра необхідно виділити: Баламутівське (ІХ-Х ст.), Добринівське (VIII-Х ст.), Митківське (Х ст.) городища Заставницького району, Ломачинське (ІХ ст.) городище Сокирянського району та Перебитківське городище (Х ст.) Хотинського району Чернівецької області. З них Ломачинське, Митківське, Перебитківське, Рухотинське (Х-ХІ ст.) городища були збудовані в Х ст. та існували досить тривалий час (до ХІІІ ст.).

Всі вище наведені городища розташовувались безпосередньо по Дністру і забезпечували охорону місцевого населення та торгового шляху, що проходив по Дністру. Тому можна припустити, що ці городища входили в єдину оборону лінію, що охороняла південно західні кордони Київської Русі.

Щоб мати повну картину заселення Середнього Подністров’я в ІХ-ХІІІ ст. спочатку розглянемо основні давньоруські городища, ІХ-ХІ ст. які знаходились в даному регіоні по обидва береги Дністра. Спочатку розглянемо городища, що розташовувались по лівому березі Дністра.

Давньоруське городище Глибівка. Перші дослідження цього городища були проведені експедицією Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника під керівництвом С.Е.Баженової. Городище розташовано біля с.Глибівка Новоушицького району Хмельницької області, на лівобережжі притоки Дністра Калюса. Археологічні дослідження, які проводилися на протязі 1972-1973, 1983 рр., дають підставу стверджувати, що городище існувало на протязі ІХ-ХІ ст. і було знищено врезультаті нападу кочівників.
Глибівське городище міститься на мису високого берегового плато, утвореного при впадінні безіменного струмка в річку Калюс. В плані городище овальної форми. Розмір площадки 34 60 м. Вона помітно звужується на захід. Поверхня має кілька великих валунів. Городище оточено валом висотою 3,6 м. і шириною основи 12,5 м. з напільної сторони та висотою до 1,0 м. з боку урочища. При розчистці валу обстежені обгорілі колоди, котрі утворювали кліті, заповнені землею, глиною, камінням і навіть уламками посуди. З напільної сторони вал оточений ровом шириною 4 м. і глибиною 1,5 м. Конструкція валу і рову узгоджується з загальноприйнятими у Київській Русі традиціями побудови фортифікаційних укріплень.

Під час дослідження городища відкрито площу 194 м². Потужність культурного шару – 40-60 см. На цій площі виявлено житловий комплекс, котрий складався з житла, господарського приміщення, господарської ями. Наземне житло виявлено на глибині 0,5 м, його орієнтація – південь-захід. Житло прямокутне у плані, розміром 4х4,2 м. Підлога вимощена кам’яними плитами. В східній частині житла, біля стіни, розчищено піч-кам’янку округлої форми, діаметром 0,8 м. В 2,5 м. від житла на схід виявлено господарську споруду напівземлянкового типу, розміром 2х3 м. При її розчистці в південно-західному боці знайдено фрагменти жорен, велика кількість кераміки ліпної та гончарної, залізні ножі, шила, залишки кінської збруї, прясла та інші речі.

Глибівське городище відноситься до типу сторожових. В його житлово-господарському комплексі проживала варта, не виключено, що тут жила сім’я. При розчистці житла виявлено: срібний перстень, дві срібні сережки з підвісками київського типу, срібне скроневе кільце, три диргеми, вісім скляних бусинок та інші жіночі прикраси. Мешканці городища займались землеробством, скотарством, тими видами ремесла, котрі були необхідні для життєдіяльності. Про це свідчать виявлені на території городища значна кількість зерен жита, гороху, числені кістки домашньої птиці і тварин, різноманітний речовий інвентар (рибальські гачки, пішня, фрагменти медичного пінцету, прясла, пряжки тощо). Про військовий характер городища свідчать знайдені 13 наконечників стріл, які розподіляються на три типи: широколисті, чотириграні з гострим вістям, “зрізні” з роздвоєним вістрям.

Глибівське городище, як суто сторожове, не мало ні дитинця, ні посаду. Воно входило в оборонний комплекс сторожових городищ, які розташовані вздовж крутосхилого берега р.Калюсик від лівого берега Дністра – до верхів’я на заході. Дослідження стверджують, що протягом ІХ-ХІ ст. Глибівське городище не зазнало руйнувань і, таким чином функціонувало досить тривалий історичний період. В ХІ ст. це городище було знищено навалою кочівників-половців. Як засвідчує речовий інвентар житла (розбитий горщик з їжею в залишках печі, розкидані прикраси) цей оборонний пункт був захоплений ворогом зненацька і спалений до тла. Горілий шар городища становить 30 см.
Гаряченці. Давньоруське городище Гаряченці розташовано поблизу одноіменного с.Гаряченці Новоушицького району Хмельницької області, на лівобережжі притоки Дністра Калюсика. Дане городище знаходиться на відстані 2,5 км. від давньоруського городища Глибівка. Стаціонарні археологічні дослідження не проводилися. По археологічним знахідкам воно датується ІХ-ХІ ст. і було знищено врезультаті нападу кочівників в ХІ ст. разом із Глибівським городищем. Городище трикутне у плані, по периметру оточене валом. Із західного боку висота валу сягає 0,60 см., з південно-східного та північного 1,2 м.

Археологічною розвідкою було виявлено: бронзовий крест, квадратну іконку з емаллю, ромбовидні залізні наконечники стріл.
Гаряченецьке городище відноситься до сторожових городищ, так як воно не має дитинця, посаду, є малим за площею. Воно знаходиться на березі р.Калюс на візуальній відстані від Глибівського городища. На даний момент Гарячанецьке городище знищене кар’єром.

Кам’янець-Подільський. Поселення давньоруського часу ІХ-Х ст. простежено неподалік від Гончарної башти і поруч з Вірменським торговим двором. При земляних роботах був виявлений культурний шар ІХ-Х ст. представлений типовою керамікою слов’ян того часу. Зачисткою виявлено невелике лінзоподібне заглиблення – можливо залишки давнього житла. В різних частинах Старого міста зустрічаються кераміка ХІ-ХІІ ст.

Хребтіїв. Давньоруське городище біля с. Хребтіїв займає трикутний мис на високому лівому березі р.Дністер Новоушицького району Хмельницької області. На цьому городищі були проведені розвідкові роботи П.О.Раппопортом. Південний бік мису обмежений схилом, який спускався до Дністра, західний – таким же високим і крутим схилом, направленим в долину невеликої річки, що впадає в Дністер. З напільного боку городище захищене двома дугоподібними валами, розташованими приблизно 50-60 м. один від одного і висотою 2 м.; рову перед ними немає. Перша (мисова) площадка має в довжину 60 м. при найбільшій ширині 80 м., друга – теж 60 м. в довжину при найбільшій ширині 140 м. Археологічний матеріал, який був зібраний при розвідках дає нам змогу датувати Хребтіївське городище Х ст.
Пилипи Хребтіївські. Городище знаходиться поблизу с.Пилипи Хребтіївські Новоушицького району Хмельницької області. Стаціонарні археологічні дослідження городища не проводились. Воно розташоване на високому скелястому мису, обмеженому з бокових сторін великими ярами, що мають круті схили. З напільного боку площадка захищена дугоподібним валом і ровом. Висота валу від дна рову приблизно 2,5 м. Площадка рівна, що помітно знижується в бік мису; її довжина 110 м. при найбільній ширині 180 м. Археологічний матеріал на городищі відноситься до Х ст.

Карачківці. Давньоруське городище знаходится біля с.Карачківці Чемеровецького району Хмельницької області на вузькому перешийку. З напільного боку, тобто зі сходу, городище відокремлене від сусідньої височини яром, обробленому у вигляді рову та високим валом. З західного боку, зі сторони річної петлі, площадка городища захищена ровом і валом, що мають меншу висоту ніж напільний вал. Сама площадка посередині перегороджена повздовж ще одним невисоким валом, при чому східна її частина дещо вище західної. Археологічний матеріал на городищі і на селищі, розташованому в річній петлі на захід від городища відноситься до ХІ-ХІІІ ст.
Таким чином, лівобережні городища являли собою невеликі укріплені поселення, що розташовувались переважно поблизу річок Смотрича, Калюсика, Дністра. Вони розташовувались переважно на мисах, використовуючи природний ландшафт як оборонний рубіж. Поки ще мала кількість давньоруських городищ на лівому березі Дністра може пояснюватись поступовою колонізацією даного регіону давньоруським населенням. Також спорудження таких сторожових городищ як Глибівське та Гаряченецьке наводить на думку про напади кочовиків, що підтверджується археологічними даними по правому березі Дністра (Х ст.) та знищенням тих городищ в ХІ ст. І лише з ХІІ ст. на лівобережжі Дністра спостерігається масове будівництво городищ, що також свідчить про різке зростання чисельності населення.

Іншу картину ми спостерігаємо на правому березі Дністра (сучасна Буковина). Як вже наведено вище, тут зафіксовано понад 120 пам’ятників VIII-X ст. Недивлячись на те, що більшість цих міст в Х ст. припинила своє існування, життя в регіоні не припиняється. І починаючи з Х ст. тут започатковується Попрутська оборона лінія, котра була повністю сформована галицькими князями в середині ХІІ ст.

Розглянемо давньоруські основні городища ІХ-ХІ ст. правобережжя Дністра. Баламутівське (ІХ-Х ст.), Добринівське (VIII-Х ст.), Митківське (Х ст.) городища Заставницького району, Ломачинське (ІХ ст.) городище Сокирянського району та Перебитківське городище (Х ст.) Хотинського району Чернівецької області. З них Ломачинське, Митківське, Перебитківське, Рухотинське (Х-ХІ ст.)
Баламутівка. Городище давньоруського часу розташовано за 3 км від села Баламутівка Заставницького району Чернівецької області, на високому мису правого берега Дністра, в урочищі Таборище. Його площа розмірами 45х40 м з напільного боку обмежена дугоподібним ровом, який своїми кінців не доходить до урвищ. Зберігся масивний вал, що з обох кінців не доходить до урвищ. У 1973 р. експедиція Чернівецького університету перерізала траншеєю вал, але жодних конструкцій і знахідок не виявила. На дні заплившого рову (його первісна глибина 2 м, ширина 8 м) лежав шар вугілля товщиною 8 см, в якому знайдено уламки ліпного та гончарного посуду Х ст., кістки тварин та перепаленої глини. В центрі укріпленої площадки виявлено напівземлянку з піччю-кам’янкою. Культурний шар ІХ-Х ст. на площі городища виявлено ще у двох розвідкових траншеях.

До городища примикає селище, на території якого простежено сліди розорених напівземлянкових жител. Знайдено велику кількість кераміки ІХ-Х ст. За 1,5 км на північний захід від городища, на першій надлуговій терасі Дністра, розміщується друге синхроне сородищу селище.

Добринівці Заставницького району (басейн Дністра). На території села і околиць досліджувались гніздо слов’янських поселень VІІІ-Х ст. та давньоруські поселення ХІІ-ХIV ст.

Городище – общиний центр ІХ ст. розміщується за 1 км на північний схід від села, на високих схилах яру, в урочищі Толока. Розкопки на городищі проведено експедицією Чернівецького університету у 1973-1975 рр. Встановлено, що площу городища (160х100 м) з усіх боків було обгорожено стіною з горизонтально покладених деревин По периметру стіни стояли на певній відстані один від одного зруби-опори. До оборонної стіни з її внутрішнього боку примикали довгі наземні будинки (досліджено п’ять).

Ремісничі майстерні досліджувалися в різних частинах укріпленої площадки. Всі вони датуються ІХ ст. За характером обладнання майстерні є різнотипними. Одні з них мали кам’яні робочі майданчики і вогнища, інші – лише вогнища. Розкопані також майстерні з нішеподібними печами, влаштованими в материкових стінах.

Ломачинське давньоруське городище розміщується за 1,5 км на південний захід від села Ломачинці Сокирянського району Чернівецької області, на високому мису лівого берега р.Каютин, в урочищі Галиця. Городище є залишками общинного центру ІХ ст. та князівської фортеці Х-ХІІІ ст. Площа городища обмежена кільцевим валом з ровом, які в північній частині розміщуються й на схилах мису, включаючи в межі укріплення природне джерело води. Розкопки на городищі проведено експедицією Чернівецького університету та обласного краєзнавчого музею у 1968 р. Вал в південній частині городища перерізано двома траншеями шириною 3 м, а у західній – траншеєю шириною 1 м. Встановлено, що вал насипано на місці спалених дерев’яних стін стовпової конструкції городища – общинного центру ІХ ст. В ньому виявлено житлово-господарські зруби Х-ХІІІ ст., що входили до конструкції оборонної лінії.

До городища примикає селище, на території якого виявлено напівземлянкою житла з печами-кам’янками, що датуються Х-ХІ ст., та наземні житла з глинобитними печами, що датуються ХІІ – першою половиною ХІІІ ст.

Митківське давньоруське поселення Х-ХІІІ ст. розміщується в східній частині села Митків Заставницького району (р.Дністер) Чернівецької області, по обох берегах р. Митків, та на першій надлуговій терасі Дністра, в урочищі Стінка. У 1954 р. в стінці берега Дністра розкопано напівземлянку, опущену в материк на 0,75 м. Стовпових ям не виявлено. На глиняній долівці знайдено обпалені камені та шматки глиняного череня, уламки ліпного та гончарного посуду Х ст., три залізні ножі, залізний наконечник стріли, бронзову підвіску у формі лунниці, уламки залізних обручів від дерев’яних відер, просверлене ікло вовка, кістки тварин, риб і птахів. Розорені напівземлянки з печами-кам’янками виявлено по обох берегах р.Миткова. Тут знайдено уламки кераміки ХІІ-ХІІІ ст.

Перебитківці Хотинського району (р.Дністер). Давньоруські поселення в селі та на його околицях відкрито в чотирьох пунктах. Городище – князівська фортеця Х-ХІV ст. знаходиться за 3 км від села, вниз по селу, в урочищі Городище. Розкопки на ньому проведено експедицією Чернівецького університету та обласного краєзнавчого музею у 1969-1970 рр.

На території городища розкопано залишки двох жител Х-ХІ ст. В першому з них (розмірами 3х2,5 м) виявлено піч-кам’янку, уламки кераміки Х ст., глиняне пряслице та срібне дротяне кільце. Біля підніжжя мису, на якому розміщується городище, на першій надлуговій терасі Дністра, в урочищах Цегельня та Левада розташовується поселення Х-ХІІІ ст. Тут, у відслоненнях берега, виявлено багато напівземлянок з печами-кам’янками Х-ХІ ст. На виораному полі є зруйновані глинобитні печі ХІІ-ХІІІ ст. Подібні знахідки трапилися й на високому плато, поблизу городища.

Поселення ХІІ-ХІІІ ст. також зафіксовані в урочищах Лука (за 3 км на північний схід від села) та Обіч (за 3 км на південь від села).
Рухотин Хотинського району (басейн Дністра).Давньоруське городище Х-ХІ ст. розміщується у південній частині села, яка має назву Корнешти, на мису, утвореному струмками Казьоний і Полянський, в урочищі Батарея. Його овальна площа діаметром 40 м з усіх боків обмежена масивним валом, який зберігся на висоту 3 м, та ровом глибиною понад 1 м. Під час розвідкових розкопок проведених експедицією Чернівецького університету у 1980 р., у внутрішній частині насипу валу виявлено рештки згорілих деревин, вугілля, перепалені камені та уламки гончарної слов’янської кераміки. Зовнішні схили валу обкладено каменем.

На північ від городища, на площадці правого берега струмка Нори, виявлено синхронне селище.

За 1 км на північ від городища Батарея, на високому мису, в урочищі Замчище відкрито ще одно городище. Його центральну площадку розмірами 230х170 м з усіх боків обмежує земляний вал, насипаний з піску та глини на висоту близько 1,5 м. Із зовнішнього боку, проходив рів, який на схилах мису дещо відступає від валу. В розвідковій траншеї, якою перерізано вал у південно-західній частині городища, в шарі перепаленого піску (товщина 0,8 м) виявлено обгорілі деревини, що лежали вздовж та впоперек валу. Насип валу шириною 7 м має основу з кам’яних плит товщиною 5 см. Схили мису обкладено кам’яними плитами.

На центральній площадці городища у її північно-східній частині, виступають темні плями давніх жител. Тут знайдено перепалені камені, уламки ліпного та гончарного слов’янського посуду. Городище Замчище розміщується в центрі слов’янських поселень ІХ-Х ст.

Отже, нами розглянуті основні городища ІХ-ХІ ст., що розташовувались по обох берегах Дністра. Більшість з цих городищ (Глибівське, Гарячанецьке городища на лівому березі та Баламутівське, Добринівецьке, Рухотинське городища на правому березі Дністра) припинили своє існування в ХІ ст., ймовірно, через напади кочівників. Існування таких городищ як Ломачинського, Митківського, Перебитківського свідчить про те, що населення не залишало цю територію через натиск кочівників, як стверджує П.А. Раппопорт.
Однак масове будівництво городищ в Середньому Подністров’ї (з ХІІ ст. Пониззя) розпочинається в ХІІ ст., тобто з часу входження даної території до складу Галицького князівства. Як відмічає П.П. Толочко – активне спорудження таких городищ як Калюс, Бакота, Ушиця, Гринчук, Кам’янець-Подільський, Кучелмин, Онут, Василів на Дністрі та інші, свідчить про прагнення галицьких князів окреслити свої феодальні володіння. І дійсно, якщо ми на лівобережжі Дністра в ІХ-ХІ ст. спостерігаємо лише 3 городища, то у ХІІ-ХІІІ ст. ми вже бачимо їх понад 20, що також свідчить про збільшення населення в регіоні.

Якщо подивитись на карту літописних міст ХІІ-ХІІІ ст., то побачимо, що в південному регіоні вони розташовуються один від одного в середньому на 20-25, в північно-західних та північно-східних – на 70-80 км. При всій умовності цих даних вони відображують насиченість городищами різних давньоруських земель. Отже розглянемо основні городища ХІІ-ХІІІ ст. в Середньому Подністров’ї.

Бакота. Давньоруське літописне місто Бакота знаходиться на лівому березі р.Дністер Камянець-Подільського району Хмельницької області. Перші відомості ми дістаємо зі сторінок Іпатівського літопису датованих 1240 р., коли “Соудьичь поповъ вноукъ. и граб#ше всю землю. и въшед во Бакотоу. все Понизье при#. безъ кн#жа повелени””. № Перші дослідження цієї літописної столиці Пониззя були проведені наприкінці ХІХ ст. У 1883 р. професор В.Б.Антонович оглянув і обстежив рештки скельного печерного монастиря в Бакоті. Він звернув увагу на доцільність проведення подальших розкопок в урочищі “Монастирисько” . Тоді ж К.Мельник обстежила окремі пам’ятки язичницького часу на території руїн колишнього монастиря. Розкопки на місці руїн Бакотського монастиря були проведені В.Б. Антоновичем у 1891-1892 рр. За допомогою місцевих селян в околицях Бакоти було відкрито рештки скельного монастиря. Було виявлено три печери-коридори. У стінах і на підлозі цих печер-коридорів було розчищено висічені у давньоруські часи продовгуваті ніші-заглиблення величиною на середній зріст людини. Всього тоді було відкрито 17 ніш у печерах, 19 гробниць у підлозі. На скельній стіні було виявлено давньоруські написи ХІ-ХІІІ ст., в яких йдеться про заснування монастиря ігуменом Григорієм на честь Святого Михайла.

Всередині церковного приміщення при розкопках було виявлено залишки штукатурки з фресковим розписом Поряд з руїнами церкви археологи відкрили й розчистили три штучні печери-коридори, в яких були виявлені давньоруські поховання, що знаходилися у спеціальних висічених у скелях нішах. Під час археологічних досліджень 1891-1892 рр. було зібрано значний речовий матеріал. На жаль, повні наукові звіти про розкопки В. Б.Антоновича в Бакоті не збереглися І тільки перелік знайдених при розкопках речей ми знаходимо в одній з праць Ю.Й. Сіцінського, а також в книзі В.К.Гульдмана. Крім того, Ю.Й.Сіцінський присвятив Бакоті і свої спеціальні праці. У “Подольских епархиальньїх ведомостях” в кінці XIX ст. публікувалися окремі матеріали, пов’язані з вивченням історії та археології літописної Бакоти. Зокрема, у вказаній серії вийшла праця Ю.Й.Сіцинського “Бакота, древняя столица Понизья” (Подольские епархиальные ведомости. 1899 № 46-49. Окремий відбиток: Кам’янець-Подільський, 1893. 34с.).

Таким чином, наприкінці ХІХ ст. було знайдено й обстежено місце, де стояв колись монастир. Проте територію розташування самого давньоруського міста Бакоти визначити тоді не вдалося.

На початку XX ст. певний інтерес до пам’яток Бакоти і, зокрема, до решток скельного монастиря проявили К.В.Широцький та Д.І.Дорошенко. К.В.Широцький звернув увагу на те, що “в долині під горою треба б шукати слідів старої Бакоти”. Адже дослідження В.Б.Антоновича в Бакоті торкнулися лише верхньої скелястої тераси з монастирем, а першої та другої надлугових дністровських терас вони не зачепили.

В кінці 50-х і на початку 60-х років XX ст. розпочався новий етап археологічного обстеження й дослідження пам’яток літописної Бакоти. Старожитності Бакоти привернули до себе увагу тодішнього директора Кам’янець-Подільського державного історичного музею-заповідника Г.М.Хотюна. У 1962 р. Кам’янець-Подільський історичний музей запросив для керівництва археологічної експедиції в Бакоті Б.О.Тимощука. Під його керівництвом співробітники музею обстежили й склали карту-схему головних археологічних пам’яток Бакоти та її околиць.

З 1963 р. В Бакоті почала працювати об’єднана археологічна експедиція Кам’янець-Подільського педагогічного інституту, Кам’янець-Подільського і Хмельницького музеїв під керівництвом І.С.Винокура. На території Бакоти вдалося виявти залишки давньої цитаделі міста городища ХІІ-ХІІІ ст. Воно було розташоване на мисі – підвищені лівого берега Дністра 20 м заввишки, при впадінні в Дністер невеликої річки Рудки. Було простежено контури валу й рову. На всій площі городища (150х120 м) і в шурфах було чимало кераміки ХІІ-ХІІІ ст.

З 1969 р. розпочалися широкі стаціонарні розкопки в Бакоті (в урочищі “На клину”). Це було пов’язано з початком будівництва Могилів-Подільської ГЕС на Дністрі і майбутнім затопленням надзаплавних терас в Бакоті та в її околицях. Дослідженнями 1969-1980 рр. в урочищі “На клину”, а також в інших урочищах літописної Бакоти (І.С.Винокур, О.М.Приходнюк) було простежено історичний процес формування “гнізд” слов’янських поселень першої і другої половини І тисячоліття н. е. і виникнення на їх основі важливого міського давньоруського осередку, яким стала столиця Пониззя Бакота ХІІ-ХІІІ ст. У цьому процесі, як показали дослідження, важливу роль відіграв й Бакотський скельний давньоруський монастир, споруджений на місці попередніх давніх язичницьких пам’яток.

Бакотське давньоруське городище в урочищі Скельки досліджувалося експедицією Інституту археології АН України в 1973-1975 рр. під керівництвом Р.О.Юри і П. А. Горішнього. Тоді ж вивчалися й рештки фундаментів пізньосередньовічної церкви в Бакоті. Крім того, під керівництвом П.А Горішнього були здійснені розвідкові роботи поблизу й над скельним давньоруським монастирем. Важливе місце зайняли і дослідження на території посаду літописної Бакоти (І.С. Винокур, П.А.Горішній, О.М.Приходнюк).

Таким чином, в результаті археологічних досліджень 60-х – початку 80-х років в Бакоті, на лівому березі Дністра, з’ясувалася й вималювалася загальна історична картина формування та розвитку давньоруської столиці Пониззя та її подальша доля в період пізнього середньовіччя.

Хоч перші літописні згадки про Бакоту як столицю Пониззя відносяться до 1240 року, ми, на основі археологічного матеріалу, можемо стверджувати, що це місто було засновано у VIII-IX ст., коли йшов процес експансії східних слов’ян на південь. Спочатку це було невелике городище, яке з ХІІ ст. знаходячись на торговому шляху, який проходив по р.Дністер, почало перетворюватись в літописне місто.

Археологічними розкопками кінця XIX ст. В.Б.Антоновичу вдалося відкрити залишки скельного печерного монастиря в Бакоті. Що ж торкається безпосередньо території самого давньоруського міста, то вона тоді археологічним пошукам не була піддана. Територія давньоруського міста не була тоді визначена, не вдалося в той час виявити й об’єктів безпосередньої міської забудови.

Городище-дитинець Бакоти – було розташоване у південно-західній частині села, в урочищі Скельки. Тут, вздовж лівого берега Дністра, при впадінні р.Рудки, виступала кам’яна скельна основа. Очевидно, з цим пов’язано назву урочища. Городище займало ділянку другої надлугової тераси, яка підвищувалася над рівнем заплави приблизно на 20 м. Воно належить до городищ миловидного типу. Його площа становила понад 1 га (150х120 м). З напільного боку, на відстані 150 м. була розташована долинка, можливо – слід давнього рову. По краях городища (по його периметру) були помітні залишки земляних валів, які, однак, сильно розпливлись і були знівельовані. їх висота становила 0,7-0,8 м, ширина – 2,5-3 м. В центрі масової частини городища була помітна западина. При попередньому обстеженні на городищі було виявлено уламки давньоруського гончарного посуду ХІІ-ХІІІ ст., а також окремі людські кістки.

Стара Ушиця. Літописці вперше фіксують дане городище у 1144 р. Городище знаходиться на південно-західній оклиці с.Стара Ушиця Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Городище займало трикутний мис, обмежений з південного-сходу обривом до Дністра, а з північного-сходу і південного-заходу – ярами. З заходу та північного заходу по краях городища знаходились залишки сильно розплившогося валу і ледве помітні сліди рову перед ним.

Городище разом з валом збереглось на довжину біля 50 м., максимальну ширину приблизно 30 м. (з площею 0,07 га). Його поверхня мала незначний нахил (до 1 м.) на схід. Північний схил городища, висотою 1 м. в західній частині, збільшувався на схід до 6 м. Південно-східна межа майже вертикально обривався до річки на 12 м.

Під час розкопок було виявлено житлові будівлі напівземлянкового та наземного типу. В середині жител знаходились глинобитні печі і залишки різноманітної утварі. У вцілілій частині валу виявлено біля двадцяти клітей розмірами 3,2х1-2,6 м. та городен. Городні були заповнені глиною та сильно зітліли, а пустотілі кліті були знищені пожежею. Культурний шар городища становив в середньому 80-40 см. навколо валу, а в середній частині площадки він становив 25-40 см. Як показали розкопки, центральна площа городища була заселена частково і використовувалась головним чином для військово-оборонних цілей. Археологічний матеріал дає підставу датувати дане городище ХІІ-ХІІІ ст.

Калюс. Городище знаходилось в межах с.Калюс (нині затоплене) Новоушицького району Хмельницької області. Площадка городища розташована на високому скелястому мису; з напільного боку вона захищена дугоподібним валом і глибоким ровом. Перед ровом можливо проходив другий, напільний вал дуже незначної висоти. Кінець гряди, на котрій знаходиться городище має вигляд дуже вузької, знижуючої полоси. Цей вузький кінець не був включений в захисну площадку; він був відрізаний від неї двома короткими відрізками валів, що були на відстані 30 м. один від другого. Бічні сторони не мають валів і обмежені крутими і дуже високими схилами. Довжина майданчика 100 м., ширина її від 22 до 70 м. На основі писемних згадок та археологічного матеріалу існування городища припадає на ХІІ-ХІІІ ст.

Гринчук. Городище розташоване на західній околиці с.Гринчук Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, займає мис на плато високого лівого берега Дністра. На протязі 1974-1975, 1977 рр. Тут були проведені археологічні роботи під керівництвом С.П.Пачкової та Є.В.Яковенко. Площадка городища має форму, близьку до трикутника, найбільша довжина 70 м, найбільша ширина 42 м. Дністер омиває мис з південного боку. Схил до річки уривається майже вертикально, а висота урвища досягає 20 м. Зі сходу до городища крутим схилом підступає яр, глибина якого при виході до Дністра 16 м. З напільного (північного і західного боку) воно оточене дугоподібним валом і ровом, що заплив. Невиразні сліди валу збереглися також уздовж східного боку городища. Тут проводились невеликі роботи П.А. Раппопортом: було закладено шурф, що перерізав вал і половину рова, зібрано керамічний матеріал. Дослідник відніс городище до типу мисових і датував ХІІ-ХІІІ ст., хоч відзначив наявність і більш ранніх матеріалів.

У 1974-1976 рр. гринчуцьким загоном Давньоруської середньодністровської новобуовної експедиції Інституту археології АН УРСР розкопано майже повністю городище (близько 1400 м2), а також невелику площу посаду (700 м2). Загальна товщина культурного шару городища в його центральній частині дорівнює 60-80 см, а по краях біля валу – 1 м.

Оборонні споруди Гринчуцького городища цілком залежать від плану і рельєфу місцевості. Під час робіт було відкрито: рештки заглиблених жител, печей, сліди ковальського виробництва, різні речі, які дають змогу датувати це городище ХІ-ХІІІ ст. За характером знахідок, виявлених під час розкопок, і передусім асортиментом ковальських виробів, тут широко представлені предмети спорядження вершника і верхового коня, речі побутового призначення і господарського вжитку, але відсутні вироби, пов’язані з трудовою діяльністю населення: сільськогосподарські знаряддя, ремісничий інвентар. Господарських будівель ремісничого характеру (крім залишків ковальського горна) не виявлено. Всі знахідки пов’язуються з перебуванням тут військового чоловічого населення.

Кам’янець-Подільський. На території фортеці експедицією Кам’янець-Подільського педінституту та Кам’янець-Подільського історичного музею-заповідника спільно з Інститутом історії і теорії архітектури в Києві виявлений значно насичений культурний шар давньоруського часу (ХІІ-ХІІІ ст). Під час проведення археологічних робіт під керівництвом Є.М. Пламеницької, в Старій фортеці м.Кам’янця-Подільського, а саме, в західній частині фортеці (західні мури, Мала та Денна башти) було зафіксовані давньоруська кераміка ХІІ-ХІІІ ст., частина кам’яного муру з бійницею давньоруського часу.

Культурні нашарування ХІІ-ХІІІ ст. спостерігалися під час земляних робіт на острові, в Старому місті. У центральній частині Старого міста, при реставраційних роботах на фундаментах будинків XV-XVIII ст. експедицією Кам’янець-Подільського педагогічного інституту було виявлено залишки деревоглинобитного двоповерхового житла ХІІ-ХІІІ ст.

Устя. Городище знаходиться поблизу с.Устя Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Цю пам’ятку відкрила експедиція Кам’янець-Подільського державного педагогічного інституту у 1969 р. (роботи І.С. Винокура, О.М. Приходнюка). Городище в плані нагадує трикутник. Воно контролювало, мабуть, рух суден по Дністру в давньоруські часи. Серед знахідок , відкритих на городищі, привертають увагу залізні наконечники стріл, уламки витого скляного браслету ХІІ-ХІІІ ст.

Велика Слобідка (Мукша). Городище знаходиться неподалік від с.Велика Слобідка Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Стаціонарні археологічні дослідження городища не проводились. Мукшанське городище розташовано на мису високого берегового плато при впадінні р.Мукша в Дністер. В плані воно округле; розмір площадки 45х55 м. Площадка рівна. Вал простежується лише з напільного боку. Висота вала до 1,6 м., глибина рову до 1 м. З боку мису на схилі, дещо нижче площадки проходить короткий відрізок неглибокого рову. Культурний шар на городищі і на полях за ровом відноситься до ХІІ-ХІІІ ст.

Княжпіль. Пам’ятник знаходиться в Кам’янець-Подільському районі Хмельницької області в межах с.Княжпіль. Городище розташовано при злиті річок Гниловодка і Тернавка, в урочищі Городисько. Вперше дане городище було введено в літературу Є.Сіцинським, обстежено в 1988 р. А.Ф.Гуцалом. В плані воно має вигляд неправильного п’ятикутника, з чотирьох сторін виходячого до обривів на південний-схід, схід, захід та піденний-захід. Городище захищено природними крутими, а місцями обривистими схилами плато. Найбільш ураженою залишалась тільки північний напільний бік. Однак укріплення споруджені по всьому периметру, який складає 110 м., а загальна площа городища – біля 5 га.

Фортифікації найкраще всього збереглись на північному та східному ділянках городища. Так, північний вал на всій 220-ти метровій протяжності посилений ровом. Загальна висота їх до 2-х м. Східний вал досягає в довжину 140 м., він плавно переходить в південно-східне укріплення; яке являло собою вал висотою 0,8-1,2 м. Майже такий вигляд мають оборонні споруди з заходу та південного заходу.
При шурфовці в декільках місцях було відкрито культурний шар потужністю до 15-25 см., в якому містилися вкраплення обмазки, невиразні уламки кераміки. За археологічним матеріалом городище датується ХІІ-ХІІІ ст.

Подільське. Городище розташовано на південніше від с.Подільське Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, на високому, примикаючоу до плато мису. Вперше це городищу було введено в літературу Є.Сіцінським. Розвідкові роботи на ньому були проведені в 1978 р. А.Ф.Гуцалом.

З західного боку мис огороджений глибоким каньйоном струмка Жванчик, з східної – яром. З напільного боку були споруджені три паралельні дугоподібні вали та рови. На теперішній день, непошкодженим залишається лише середній вал. Його довжина біля 200 м., ширина основи – 7-8 м., висота разом з ровом 1,8 – 2,1 м. Стратиграфія розрізу валу досить цікава. В двох місцях виступає сильно перепалена до червоного кольору шар рихлої глини. Перший з них залягає на материку, другий – ближче до гребня. З зовнішнього боку вал викладений камінням. В цілому ж насип складається з ґрунтового сумішку сірого, жовто-коричневого та білуватих відтінків.
Два інших вали відрізані від середнього (до півночі та півдня від нього) на 50-60 м. Загальна площа трикутника, яка входить в городище досягає 5 га. Археологічний матеріал датує дане городище ХІІ-ХІІІ ст.

Княгинин. Дане городище знаходиться в межах с.Княгинин Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Воно розташоване в південно-західній околиці села в урочищі Городисько на мису, утвореному лівим берегом р.Жванчик і великим яром. Вперше Княгининське городище було введено в літературу Є.Сіцинським, обстежено в 1980 р. А.Ф.Гуцалом. Дане укріплення захищене с трьох сторін (східної, південної та західної) крутими, а місцями навіть обривистими схилами мису, а з напільного (північного) боку – трьома лініями укріплень, які складались з валів та ровів. Перший зовнішній вал досягає разом з ровом 2,5-3 м. в висоту. Він тягнеться з сходу на захід, дещо звертаючи і поступово зменшується до півдня, виходить до обриву. Середній вал з ровом знаходиться на 40 м. південніше першого. В плані він дугоподібний з кінцями, повернутими до півдня, його висота з ровом – 3-3,5 м. Третій вал з ровом знаходиться в 85 м. від другого. Він порівнянно невеликий – до 1,2 м. в висоту разом з ровом. Насипи валів споруджені з землі, світлої глини та мілкого каміння. Вали перерізають найбільш вузьку частину мису. Площадка за валами дещо розширюється і досягає 45 м. в ширину і 120 м. в довжину.

Городище має свій дитинець і посад. Також, до наших днів дійшла легенда про назву села Княгинин, з якої випливає, що вона пішла від однієї княгині, яка проживала колись на даному городищі.

На городищі було відкрито культурний шар трипільського, скіфського та давньоруського часів. Давньоруська кераміка дає змогу датувати дане городище ХІІ-ХІІІ ст.

Колубаївці. Городище знаходиться неподалік с.Колубаївці Кам’янець-Подільського району Хмельницької області на гребені високої гори в урочищі Городисько. Вперше воно введено в літературу Є.Сіцинським, обстежено в 1989 р. А.Ф.Гуцалом. Схили гори з західної, південної і східної сторін досить круті, а з північно-східної – пологі. Городище займає загострену вершину гори, обнесену по всій окружності валом, а зі сходу та півночі ще і ровом. Східний вал досягає разом з ровом висоти до 3-х м. Він дугоподібний в плані, тягнеться на 80 м., потім повертає на захід, поступово переходячи в північний вал довжиною 20 м. З заходу та сходу вал практично не зберігся, але візуально його ще можливо простежити. З внутрішньої сторони він заплив і утворює дещо подібне невеликій площадці шириною до 1 м., з зовнішньої – переходить в схил і є досить непомітним. Західний вал по довжині дорівнює 80 м., південний – 60 м. Таким чином весь периметр городища – 240 м. Крім того, найбільш вразлива північна ділянка городища захищена ще двома оборонними лініями. В 20 м. від основного північного валу проходить другий вал. Він висотою до 1 м., та тягнеться на 60 м. паралельно основному. Вал пошкоджений ямами. Третій вал знаходиться в 15 м. від другого. Його висота також до 1 м., довжина – 40 м. Територія городища та його периферії поросла лісом, задернована.

Археологічний матеріал, (кераміка) зібрана на городищі, дає змогу датувати його ХІІ-ХІІІ ст.

Малинівці. Городище знаходиться в межах села Малинівці Кам’янець-Подільского району Хмельницької області на високому березі Дністра. Пам’ятник був введений в літературу Є.Сіцинським, обстежений в 1989 р. А.Ф.Гуцалом.

Зі сходу городище надійно захищене перпендикулярним обривом берега річки, а з півночі та півдня – ярами. Останні з’єднані підковоподібним у плані валом довжиною в 300 м., який захищав городище з напільного боку. Вал майже повністю (крім східного кінця, протяжністю 100 м.) розорюється. Сучасна висота валу з внутрішнього боку 0,4 – 0,5 м., а з зовнішнього, разом з ровом 0,8 – 0,9 м. Ширина основи валу – 6-8 м. Крім цього валу, в середині городища майже на самому краю плато є ще один вал з ровом довжиною біля 45 м. і загальною висотою до 1,3 м. Археологічний матеріал дає підставу датувати дане городище ХІІ-ХІІІ ст.

Сокіл. Селище розташоване біля с. Сокіл Кам’янець-Подільського району Хмельницької області, на першій терасі лівого берега Дністра, між Павловим та Глибокими ярами в урочищі “Острови”.

Виявлено три давньоруські житла (ХІІ-ХІІІ ст.) Перше – майже квадратна (3,1х2,7 м) напівземлянка з відкритим очагом в східному куті, заглиблена на 0,5 м від поверхні. Друге – також квадратно (3,5х3,5 м) напівземлянка глибиною 0,9 м від поверхні. Третє житло двокамерне (3,4х3,3 та 3х2 м). Поли обох камер мають один рівень і заглиблені на 0,4-0,7 м від поверхні. Камери з’єднувались між собою перемичкою (1,2х0,9 м). Під час обстеження цих жител виявлено велику кількість кераміки, а також жорновий камінь, кам’яні осілки, бронзова проволочена підвіска, залізна шпора. Археологічний матеріал дає змогу датувати дані пам’ятки ХІІ-ХІІІ ст.
На правому березі найбільшими городищами-містами, що розташовувались безпосередньо по Дністру були: Василів, Пепоротове, Кучелмин, Онут. Окрім цих вищеназваних городищ на правому березі Дністра і до Пруту археологічними розвідками зафіксовано понад 170 пам’ятників ХІІ-ХІІІ ст.

Василів. Одним з найбільших та значних міст Середнього Подністров’я на правому березі Дністра є Василів. Саме місто згадується в літописі під 1230 р. Залишками літописного Василева є давньоруське поселення ХІІ-ХІІІ ст. на території сучасного с. Василів Заставницького району Чернівецької області. Дослідження показали, що залишки міста простягнулись на 3 км вздовж правого берега Дністра. Воно, як і всі давньоруські міста, складалося з трьох основних частин: дитинця, посаду та навколишніх поселень сільського типу.

Залишками дитинця літописного Василева є городище Замчище, розташоване в північній частині села, на невисокому мису (10-15 м) правого берега Дністра. Площа городища (розмірами 130х110 м) обмежена яром та урвистим берегом Дністра, а з напільного боку виявлено оборонний рів. По дну останнього проходив давній шлях, який огинав замок і з боку Дністра, прямуюючи до пристані на Дністрі. Транспорт, що проходив цим шляхом на значній відстані знаходився під контролем фортечних стін.

Замок з усіх боків оточували дерев’яні стіни, очевидно, зрубної конструкції. Тут розкопано глинобитну піч, що є свідченням про пристосування приміщень оборонних стін під житла. Забудова укріпленої площадки городища Замчище характерна для феодальних замків. Під час археологічних робіт на городищі зафіксовано залишки дерев’яної церкви, давньоруське кладовище.

За оборонною лінією городища Замчище починається міський посад. Він тягнеться вздовж першої надлугової тераси Дністра, з півночі на південь майже на 3 км. На його території розкопано ремісничі майстерні, виявлено дерев’яні житла з стінами стовпової конструкції, що обпалювались глинобитними печами з стінами стовпової конструкції, що обпалювались глинобитними печами. Найважливішою частиною міського посаду була торгівельна площа та кам’яний храм. Василівський храм, як показали археологічні дослідженння був усипальницею богатого і знатного роду з феодального осередку Південно-Західної Русі. У притворі храму виявлено п’ять саркофагів з давньоруськими похованнями.

Торгова площа розміщувалась поруч з феодальним замком-дитинцем (уроч. Замчище), недалеко від річкової пристані, в урочищі Торговиця. Навколо торгової площі розміщувались ремісничі майстерні. Тут розкопано дев’ять гончарних горнів одно- та двох’ярусної конструкції. Розміщення гончарних майстерень поруч з торговою площею дозволяло ремісникам одночасно наглядати за роботою горнів, де випалювали глиняний посуд, і продавати свої вироби. Отже, ремісники літописного Василева виготовляли свою продукцію не тільки на замовлення, а й на ринок.

На території міського посаду виявлено чотири кладовища ХІІ-ХІІІ ст. З них найповніше досліджено кладовище біля кам’яного храму. На його території розкопано 53 давніх поховань, з яких 39 виявились давньоруськими.

Таким чином, літописне місто Василів, завдяки своєму вигідному розташуванню на перехресті торгових шляхів сприяло розвитку цього населеного пункту, який з часом почав відігравати важливу роль в Галицькому князівстві та історії населення Середнього Подністров’я.

Онут. Іншим важливим городищем, котре теж відіграло значну роль в історії Середнього Подністров’я було літописне місто Онут. Давньоруське поселення (ХІІ-ХІІІ ст.) Онут знаходиться поблизу однойменного села Заставницького району Чернівецької області і розміщується в центрі села, на терасі Дністра, висотою 10 м, в урочищі Клиння на лівому березі р.Онут. У 1965 р. експедицією Чернівецького краєзнавчого музею в східній частині села розкопано залишки наземного дерев’яного будинку. Від нього на глибині 0,2-0,4 м на площі розмірами 6х4 зберігся культурний шар, в якому знайдено шматки глиняної обмазки і череня від печі, вугілля, кістки тварин та уламки кераміки ХІІ-ХІІІ ст. На території житла розкопано підвал прямокутної форми, розмірами 2,1х1,4 м, опущений у материк на 1,2 м. Вхід до підвалу у вигляді приямка шириною 1 м виявлено з боку Дністра (з північного заходу). У заповнені котловану знайдено уламки корчаг та гончарних горщиків ХІІ-ХІІІ ст., кістки тварин, залізні ножі (2 шт.), точильний брусок, уламки жорнових каменів та срібне скроневе кільце. Також було простежено залишки дерев’яної церкви. Загальна площа городища близько 10 га.

Хотин. Давньоруське городище ХІІ-ХІІІ ст. Хотин розташовувалося на місці сучасного м.Хотин Чернівецької області. Під час археологічних досліджень в хотинській фортеці було простежено рештки кам’яної стіни ХІІІ ст. Також було знайдено великий скарб монет датованих першою половиною ХІІІ ст.

Непоротове. Давньоруське городище ХІІ-ХІІІ ст. знаходиться біля однойменного села Сокирянського району Чернівецької області. Два давньоруських городища розміщуються на високих берегах, на відстані 1,5 км одне від одного. Перше з них знаходиться на північний схід від села в урочищі Галиця. Тут збереглися два дугоподібні вали. Зовнішній вал, що відгорожує від поля площадку діаметром близько 100 м. В його внутрішній частині виявлено культурний шар із знахідками ХІІ-ХІІІ ст.
До городища примикає велике поселення – посад ХІІ-ХІІІ ст., на території якого знайдено залишки наземних дерев’яних будинків з глинобитними печами.

Друге городище (ХІІ-ХІІІ ст.) розміщується на південь від села, на високому мису правого берега Дністра, в урочищі Щовб. Його площа з напільного боку обмежена дугоподібним валом.

Аналогічними пам’ятками на лівому березі Дністра два давньоруських городища поблизу с. Брага Кам’янець-Подільського району Хмельницької області. Ці давньоруські городища теж знаходились на невеликій відстані одне від одного (1,5-2 км). Перше городище розташоване на рівному місці в напрямку с.Руда, друге – на високому березі Дністра, між селами Брага та Жванець.

Нами зроблено короткий огляд городищ ІХ-ХІІІ ст., що знаходяться в Середньому Подністров’ї. На основі цих даних, ми можемо простежити такі аспекти діяльності місцевого слов’янського населення як колонізація регіону Подністров’я (демографію), централізоване будівництво городищ (сторожових фортець, феодальних замків) та розвиток ремесла і торгівлі.

Примітки:

1. Баженов О.Л. Про заселеня Середнього Подністров’я в ІХ-ХІ ст. // Матеріали IV Міжнародної археологічної конференції студентів і молодих вчених. Київ, Україна, 14-16 травня 1996 р. – К.: Соборна Україна, 1996. – С. 177-178.
2. Молчановський Н. Очерк известий о Подольской земле до 1432 года. – К., 1887. – С. 32.
3. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV. – МИА, №140. – Ленинград: Наука, 1967. – С.168-169.
4. Літопис Руський. – С. 67.
5. Винокур І.С., Горішній П.А. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. – Кам’янець-Подільський: Центр Поділлєзнавства, 1994. – С. 36.
6. Михайлина Л.П. Населення Верхнього Попруття VIII-Х ст. – Чернівці: Рута, 1997. – 144 с.
7. Баженов О.Л. Давньоруське Глибівське городище ІХ – ХІ ст. в системі оборонних споруд Середнього Подністров’я. – V Міжнародна археологічна конференція студентів та молодих вчених: Київ 22-24 квітня 1997 року. Наукові матеріали. /Ред. кол. Андрощук Ф.О., Малєєв Ю.М. та ін. – К.: Київський ун-т, 1997. – С. 212-215.
8. Винокур І.С., Гуцал А.Ф., Пеняк С.І., Тимощук Б.О., Якубовський В.І. Довідник з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. – С. 67.
9. Винокур І.С., Гуцал А.Ф., Пеняк С.І., Тимощук Б.О., Якубовський В.І. Довідник з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. – К.: Наукова думка, 1984. – С. 49-50, 67-68.
10. Шкурко С.К. Археологические наблюдения за земляніми работами в г.Каменце-Подольском // Тези доповідей І-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 1965. – С.83-84.
11. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV вв. – МИА, №140. – Ленинград: Наука, 1967. – С. 22.
12. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV вв. – С. 15.
13. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV вв. – С. 18.
14. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.72
15. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.154-155.
16. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.168-171.
17. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.178.
18. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.179.
19. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.182.
20. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.184-185.
21. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV вв. – Л.: Наука, 1967. – С.
22. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. – К.: наукова Думка, 1989. – С.71.
23. Толочко П.П. Древнерусский феодальный город. – К.: наукова Думка, 1989. – С.96-97.
24. Полное Собрание Русских Летописей. Ипатьевская Летопись. – М.: Издательство Восточной литературы. – Т.2. – С.789. (Далі. – ПСРЛ).
25. Антонович В.Б. О скальных пещерах на берегу Днестра в Подольской губернии // Труды VI археологического съезда. – Одесса, 1886. – Т.1. – С. 100-103.
26. Мельник Е.Н. Следы металлических сооружений в некоторых местностях Южной России // Труды VI археологического съезда. – Одесса, 1886. – Т.1. – С. 120-122.
27. Винокур І.С. Історія лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя від кам’яного віку до середньовіччя. – Київ – Одеса: Вища школа, 1985. – С.97.
28. Сецинский Е. Археологическая карта Подольской губернии // Труды ХІ археологического съезда. – М., 1901. – Т.1. – С. 294-296.
29. Гульдман В.К. Памятники старины Подолии. – Каменец-Подольский, 1901. – С.86-88.
30. Сецинский Е. Бакота, древняя столица Понизья // Подольские епархиальные ведомости. – Каменец-Подольский, 1899. – №46-49. – С. 34.
31. Широцький К. На руїнах Бакоти (З подорожніх вражень) // Літературно-науковий вісник. – Львів, 1912. – кн.1. – С. 77.
32. Винокур І.С. Історія лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя від кам’яного віку до середньовіччя. – Київ – Одеса: Вища школа, 1985. – С.97.
33. Винокур І.С., Горішній П.А. Бакота. Столиця давньоруського Пониззя. – С. 15.
34. ПСРЛ. – С.168.
35. Кучера М.П., Горишний П.А. Раскопки городища ХІІ – ХІІІ вв. у села Старая Ушица // Археологические памятники Среднего Поднестровья. – 1979. – №39. – С. 62-97
36. Фонд археологічної лабораторії Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Каменец-Подольский р-н. – №203
37. Кучера М.П., Горишний П.А. Раскопки городища ХІІ-ХІІІ вв. у села Старая Ушица. – С. 91
38. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV вв. – С. 18.
39. Пачкова С.П. Давньоруське городище Гринчук на Дністрі // Археологія. – Київ: Наукова думка, 1979. – №32. – С.78-96; Пачкова С.П., Орлов Р.С. Борисоглебский енколпион из раскопок древнерусского городища у с. Гринчу // Советская археология. – М.: Наука. – №3. – С.298-301; Пачкова С.П., Гопак В.Д. Залізоробне ремесло на городищі Гринчук // Археологія. – К.: Накова думка, 1981. – №36. – С.54-66.
40. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV вв. – С. 17.
41. Пачкова С.П. Давньоруське городище Гринчук на Дністрі // Археологія. – Київ: Наукова думка, 1979. – №32. – С. 78-79.
42. Пачкова С.П. Давньоруське городище Гринчук на Дністрі // Археологія. – Київ: Наукова думка, 1979. – №32. – С.80
43. Пачкова С.П., Петрашенко В.О. Вивчення кераміки давньоруського городища біля с. Гринчук // Археологія. – К.: Наукова думка, 1982. – №39. – С.51-63
44. Пачкова С.П. Давньоруське городище Гринчук на Дністрі // Археологія. – Київ: Наукова думка, 1979. – №32. – С.95-96.
45. Шкурко С.К. Археологические наблюдения за земляніми работами в г.Каменце-Подольском // Тези доповідей І-ої Подільської історико-краєзнавчої конференції. – Хмельницький, 1965. – С.84.
46. Пламеницька Є.М. Про час заснування Кам’янець-Подільського замку-фортеці. // Слов’яно-Руські старожитності. – К.: Наукова думка, 1969. – С.124-144.
47. Горішній П.А., Кучера М.П. Дослідження літописних міст Середнього Подністров’я // тези доповідей V-ої Подільської історико-краєзн. конференції. – Кам’янець-Подільський, 1980. – С.150-151.
48. Раппопорт П.А. Военное зодчество западно-русских земель Х-ХІV вв. – С. 19.
49. Фонд археологічної лабораторії Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Каменец-Подольский р-н. – №52.
50. Фонд археологічної лабораторії Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Каменец-Подольский р-н. – №172.
51. Там само. – №172.
52. Фонд археологічної лабораторії Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Каменец-Подольский р-н. – №106.
53. Там само – №106.
54. Фонд археологічної лабораторії Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Каменец-Подольский р-н. – №111.
55. Фонд археологічної лабораторії Кам’янець-Подільського державного педагогічного університету. – Каменец-Подольский р-н. – №146.
56. Вакуленко Л.В., Приходнюк О.М. Раскопки в окрестностях с.Сокол на Среднем Днестре // Археологические открытия 1978 года. – М.: Наука, 1979. – С.311.
57. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.24
58. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.138.
59. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.138.
60. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.141-142.
61. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.181.
62. Винокур І.С. Історія лісостепового Подністров’я та Південного Побужжя від кам’яного віку до середньовіччя. – Київ – Одеса: Вища школа, 1985. – С.90.
63. Тимощук Б.О. Давньоруська Буковина (Х – перша половина ХІV ст.). – Київ: Накова думка, 1982. – С.180.
    Винокур І.С., Гуцал А.Ф., Пеняк С.І., Тимощук Б.О., Якубовський В.І. Довідник з археології України. Хмельницька, Чернівецька, Закарпатська області. – С. 44.