Територія України представляє собою в основному понижені та рівнині ділянки земної поверхні з абсолютними висотами до 300 м.
В загальному плані поверхня території України – плоско-ввігнута. Найбільш понижену її частину займає долина річки Дніпро, що ділить Україну на Правобережну і Лівобережну. Поверхня Правобережної України піднімається в сторону заходу. В цих районах знаходиться Волино-Подільське плато, на якому розташовані масиви, що місцями перевищують 400 м. Плато в районі Центрального Поділля, головним чином на південь, до Дністра понижається. Центральна та Західна частини Поділля представляють собою полого горбисту рівнину, найбільш підвищені частини якої – водорозділи – більш всього характеризуються плоскою поверхнею, усіяною пологими подами. Річні долини в цьому районі складають густу сітку, вони широкі, добре розроблені і не мають різких контрастів.
Виключенням в рельєфі Центрального Поділля є так звані Медоборські гори або товтри. Вони починаються на заході від верхів’їв річки Збруч і тягнуться далеко на південний схід до міста Кам’янець-Подільський і Хотин, потім продовжуються в республіці Молдова.
Товтри – це скеляста дугоподібна гряда, висота якої на горі Підкамінь досягає 443 м. Над оточуючою рівниною ця гряда піднімається на 60 – 65 м. Товтри представляють собою бар’єрний риф міоценового моря, складений мшанковими, мембранопоровими та ракушковими вапняками. Поверхня товтр загалом вільна від четвертичних відкладів і тому її нерівності різко виділяються в рельєфі скелястими і карстовими формами, які мають живописний вигляд.
Довжина Товтрового кряжу досягає 250 км, ширина 15-20км.Форма товтр різна. То вони піднімаються в виді витягнутого валу, то в виді окремих конусоподібних горбів, а іноді мають форму морських атолів; найбільш поширеною формою є кряжі в виді витягнутих валів шириною до 0,5км. Поверхня їх більшою частиною хвиляста, схили випуклі.
Більша, придністровська частина Поділького плато, відрізняється деякими особливостями: вона сильно і доволі густо порізана глибокими каньйоноподібними долинами лівих притоків річки Дністер. Долини мають глибину до 200 м, круті схили та вузьке дно. Річки ,які проходять по цих долинах, мають гірський характер. Їх русла і берега скелясті, дно складене твердими карбонатними породами, швидка течія. Вивітрені та розмиті вапняки, які видно на схилах долин ,утворюють скали різної форми – в виді колон, стовбів, величезних грибів або хаотичні нагромадження великих глиб.
Плато придністровської частини Подільської височини складається з окремих вузьких, довгих і паралельних, меридіонально орієнтованих ліній. Поверхня її водороздільних просторів всюди зложена лесами і має доволі плоский або хвилясто-горбистий характер.
Лесовий покрив, доволі високе гипсометричне положення плато і нерівномірне випадання опадів сприяє значному розвитку глибоких ярів, особливо в південно-східній частині плато між річкою Дністер та річкою Південний Буг.
1. СТРАТИГРАФІЯ РАЙОНУ
1.1. Протерозой – PR
1.2. Рифей – R
1.3. Вендський – Vd
На розмитій поверхні кристалічних порід архею (AR) і нижнього протерозою (PR3, PR2) у південній частині області залягає товща слабо метаморфізованих верствуватих осадків волинської і валдайської серії вентського комплексу верхнього протерозою. У Придністров’ї ці відклади добре відслонені і утворюють майже непреривний розріз вздовж берегів Дністра та його лівих приток від південно-східної межі області до долини річки Тернава. Характерними особливостями верхньопротерозойських відкладів на території є майже виключно теригенний склад і чітке літологічне відособлення значних за потужністю товщ.
2.1. Палеозойська група (PZ)
2.2. Силурійська система (S)
Початок палеозойської ери в межах даного району позначився встановленням континентальних умов. Палеозойська група відкладів має велике поширення і складну будову.
Силурійські відклади поширені на Прідністрянському Поділлі. Відслонюються вони по глибоких річкових долинах – лівобережних приток річки Дністер. Поверхня кристалічних порід у бік Дністра поступово знижується і перекривається відкладами силурійських порід. Безпосереднє налягання силуру на докембрій спостерігається по долині річки Дністер. В його покрівлі в Прідністров’ї залягають відклади крейдової системи (K) з різкою площею незгідності.
Залягають силурійські відклади спокійно. Помітний спад про – являється на південний захід. Останній не перевищує 10 градусів і, очевидно, є природним кутом нахилу порід (моноклінально або горизонтально), що наближається до абразійної кривої узбережної морської зони, в межах якої акумулюються силурійські відклади. Подекуди в силурійських породах спостерігаються ознаки дислокованості – це переважно тектонічні тріщини.
На підставі результатів дотеперішнього дослідження силурійських відкладів Поділля, можна виділити три яруси (горизонти) верхнього силуру Поділля:
- нижній – пісковики;
- середній – сланці;
- верхній – вапняки.
На Поділлі в складі силурійської системи виявлено нижній і верхній відділи.
2.3. Нижній силур (S1).
В придністровській частині Поділля до нижнього силуру відноситься тільки молодовський горизонт. Відклади цього горизонту відслонюються по річці Дністер та її лівим притокам рр. Студениці і Тернаві.
Залягає молодовський горизонт на розмитій поверхні древніх пісчано-глинястих утвореннях ушицької свити.
Покрівлею молодовського горизонту є карбонатні утворення ландоверського ярусу верхнього силуру, виділені в китайгородський горизонт. На границі нижнього та верхнього силуру в Придністров’ї мав місце перерив в осадконакопленні, супроводжуючий розмивом і утворенням кори вивітрювання на поверхні нижнього силуру.
Літологічно молодовський горизонт складається з сірих і жовтувато-бурих ісковиків, в різній степені вапнякових. Нижня частина цих пісковиків рихла, місцями в районі села Китайгород вміщує велику кількість світло-зеленого главконіта, окатані уламки кварцу і фосфоритів. Поступово до верху пісковики стають більш щільними, вапняковими і поступово переходять в сірі кристалічні вапняки. Ці відклади можна
спостерігати біля сіл Китайгород і Калачківці. В районі, де колись знаходилось село Бакота ці вапняки відсутні, а верхня частина молодовського горизонту складена конгломератовидними пісковиками.
Потужність молодовського горизонту невелика і коливається від 0,2 до 3,5 м. Зміна потужності простежується в відслоненнях по напрямку з північно-заходу на південний схід, починаючи від села Китайгород.
В нижній та середній частинах пісковиків молодовського горизонту зустрічається звичайно багата, але поганої збереженості фауна: Platystrophіa sp., Orthіs sp., Strophomena sp., Subulіtes sp., Dіstroceras sp.
В верхній частині молодовського горизонту зустрічаються: Lіndula sp., Palaeohalysіtes parallelus Schm.
Всі факти, які приведені вище вказують, що нижньосилурійські відклади на Поділлі залягають трансгресивно на різновікових відкладах кембрія. На границі нижнього і верхнього силура також існує стратиграфічне неузгодження і розмив, який місцями досягає відкладів кембрію.
Співставлення нижньосилурійських відкладів Поділля і порівняльне їх вивчення дозволяє стверджувати, що ці відклади покривали всю територію Поділля, і були представлені у всій своїй стратиграфічній повноті. Лише після накопичення, в передверхньосилурійський час вони були в тій чи іншій мірі (а місцями і повністю) знищені ерозією і трансгресією верхньосилурійського моря.
2.4 Верхній силур (S2)
Верхньосилурійські відклади відслонюються на берегових схилах річки Дністер, де вони під час державної зйомки масштабу 1:25000 вскриті багатьма свердловинами.
В районі Доділля спостерігається три яруси верхнього силуру: ландоверський, венлокський і лудловський. Літологічно вони представлені великою товщею, до 560 м вапняково-доломіто-мергелисто-глинястих порід, залягаючих з ерозійною неузгодженістю на вапняках нижнього силуру. В нижній частині розрізу верхнього силуру переважають вапняки і доломіти, а в верхній – мергелі і глинясті сланці.
В районі Поділля верхній силур розділяється на китайгородський, мукшанський, устянський, малиновецький, скальський, борщівський і чортківський горизонти. В районі НПП “Подільські Товтри” породи силуру представлені всіма горизонтами, крім борщівського та чортківського горизонта. Китайгородський горизонт співставляється ландоверським ярусом; мукшанський, устівський і малиновецький горизонт – з венлокським ярусом; скальський – з лудловським ярусом силуру Англії.
Китайгородський горизонт (ширина до 60 м). Найбільш характерні відслонення знаходяться в районі села Китайгород. Залягає даний горизонт трансгресивно на молодовському горизонті нижнього силура і згоджено перекривається відкладами мукшанського горизонта.
Відклади китайгородського горизонта просліджуються в відслоненнях по річці Дністер – біля гирла р.Мукша, по рр. Студениця, Тернава, Смотрич.
Складений китайгородський горизонт одноманітною товщею сірих і зеленовато-бурих мергелястих комкуватих вапняків, що перемежуються невеликими пачками глинястих сланців. Фауна цього горизонту складається з багаточисельних різних брахіопод, з яких характерними є: Bіlobіtes bіlobus, Spіrіfer radіatus, Parmorthіs elegantula. Разом з брахіоподами зустрічаються трилобіти – Encrіnurus punctatus, Calymene blumenbachі, головоногі – Dawsonoceras annulatum, Orthoceras althі, пелецеподи – Ptarіnea concertrіca, і гастроподи – Оrіostoma helіcіforme, Loxonema sіnuosa.
В складі брахіопод китайгородського горизонту відсутні форми, характерні для перехідних відкладів від нижнього до верхнього силуру, відомі для низів ландоверського ярусу європейського силуру, що підтверджує гіпотезу про перерив в відкладах на границі нижнього і верхнього силуру в регіоні Поділля. В цілому ж вся фауна представлена в китайгородському горизонті показує, що відклади цього горизонту відносяться до ландоверійського ярусу.
Літологічний склад китайгородського горизонту і загальний комплекс фауни в ньому показують, що в часи його відкладення подільський силурійський басейн представляв собою мілководне тепле море.
Мукшинський горизонт (потужність 12-14 м). Прослідковується в відслоненні по річці Дністер біля гирла річки Мукша, а також по берегам річки Смотрич, біля сіл Думанів і Чорна.
Залягає він на відкладах китайгородського горизонту і перекривається відкладами устівського горизонту. Представлений мукшинський горизонт переважно товстими шарами, дуже щільних сірих кристалічних, іноді доломітизованих вапняків. В цьому горизонті часто зустрічаються: Parmorthіs crassa, Uncіnulіna strіklandі, Atrypa retіcularіs, Merіstella tumіda. Крім цього, відмінно від нижнього китайгородського горизонту тут з’являється велика кількість строматопор: Actіnostroma podolіca, Actіnostroma іntertextum, а також представники фавозитів.
Ряд видів таких, як Parmorthіs crassa, Merіstella tumіda вказують на причетність мукшанського горизонту до венлокського ярусу. Причетність до цього ярусу також вищезалягаючих – устівського і малиновецького – горизонтів послужила основою для віднесення мукшинського горизонту до низів венлокського ярусу.
Устівський горизонт (потужність 24-25 м) просліджується в відслоненнях по річці Мукша, вздовж лівого берега річки Дністер, нижче села Устя, і по річці Смотрич.
Літологічно устівський горизонт представлений товщею плитчатих жовтувато-зеленуватих і світло-сірих доломітів, чередуючих з пачками тонких мергелів, різної потужності і сіро-зеленуваті сланці. Рідко зустрічаються тонкі шари вапняків. На поверхні напластування цих порід часті сліди тріщин усихання.
З окам’янілостей в устівському горизонті зустрічаються еврінтериди, в вигляді скупчень по напластуванню мергелів. Серед них виділена Euryptus fіscherі, знайдена під час державних зйомок біля села Думанів. Богата фауна евріптерід встановлена в відслоненні нижче села Устя. По віку устівський горизонт відноситься до верхів ніжнього венлока.
Малиновецький горизонт (потужність до 60 м) просліджується в відслоненнях по річці Дністер, від гирла річки Мукша на сході до села Ісаківці на заході, а також по притокам Дністра: Смотричу, Жванчику і в верхів’ях річки Збруч. Залягає він узгоджено перекриваються доломітами біля села Ісаківці.
Складений малиновецький горизонт мергелястими комковатими вапняками голубувато-сірого кольору з прослоями глинястих сланців. Для цього горизонту характерна наявність великої кількості строматопор (до 10 видів) коралів і брахіопод. Корали представлені: Favosіtes gotlandіcus, Helіolіtes decіpіens, Cladopora sp.
Дуже різноманітні і богаті тут ругози, із котрих визначено більш 10 видів; брахіопод визначено більш 20 видів. З них відомі тільки в границях малиновецького горизонту: Anastropaіa podolіca, Atrypa praearіmaspіs, Spіrіfer bragensіs.
Крім цього тут відомі 6 видів пластинчатожаберних, більш 10 видів гастропод, 6 видів головоногих, із ракообразних розповсюджені Leperdіtіa tyraіca, Promіtіa concіnna, Bumastum brrіensіs, Proetus concіnnus.
По віку малиновський горизонт відноситься до середнього та верхнього венлоку.
Скальський горизонт (потужність 60-65 м) просліджується в відслоненнях по берегам річки Дністер – від села Брага на сході до села Вовківці на заході – і вверх по річці Збруч до села Гусятин. Нижня границя скальського горизонту проходить по покрівлі комковатих вапняків малиновецького горизонту, на котрих вони залягають узгоджено. Зверху цей горизонт також узгоджено перекривається тонкоплитчатими брахіоподовими вапняками борщівського горизонту, який в регіоні НПП “Подільські Товтри” не прослідковується.
Літологічний склад скальського горизонту доволі різноманітний. В нижній частині він складений товщею (біля 5м) щільно мілкокристалічних доломітів, виступаючих в відслоненнях в виді карнизів; вище слідує пачка глинястих сланців з прошарками тонкозернистих мергелів; ще вище залягає потужна пачка плитчастих і товстоплитчастих вапняків з строматопорами, що чередуються з глинястими сланцями і шарами мергеля; доверху ця товща змінюється товстоплитчатими темними бітумінозними вапняками з строматопорами, утворюючих банки до 2 м потужності.
Закінчується скальський горизонт мергелями.
Фауна скальського горизонту представлена головним чином строматопорами, коралами і остракодами. Брахіоподи в цьому горизонті приурочені переважно до комковатих і мергелястих вапняків. Особливо характерні з них: Lіssatrypa prunum, Spіrіfer elevatus.
Скальський горизонт можна співставити з нижнім лудловом.
Все вищезгадане про розповсюдження верхньосилурійських відкладів дозволяє твердити, що в верхньосилурійську епоху море вкривало всю південно-західну крайню частину Руської платформи, включаючи Поділля. Переважність в складі верхньосилурійських відкладів на всій території Поділля вапняків, з багатою фауною, що перешаровуються з глинястими породами, вказує, що це море було мілководне і типово епіконтинентальним.
Палеогеографічна характеристика подільської частини верхньосилурійського моря за данними вчених показує, що подільське верхньосилурійське море в першій половині цієї епохи входило до складу Північно-Европейської зоогеографічної провінції. При цьому частково (малиновецький горизонт) воно набувало безпосереднього зв’язку з басейном Південного Уралу і Казахстану, залишаючись ізольованим від географічно близько розташованого басейна області Богемії.
В пізньосилурійську епоху подільське море перетворилось в ізольований мілководний, мабуть прісний, поступово міліючий басейн, що закінчилось до початку девона виходом Поділля з під рівня моря.
3. Мезозойська група (MZ).
3.1. Крейдова система (K). В західній частині України крейдові відклади дуже поширені на Придністров’ї.Крейда Поділля має складнішу будову ніж крейдові відклади Волині. Крейда відслонюється в долинах головних приток річки Дністер.
3.2. Сеноманський ярус (K2c). Сеноманський ярус крейдової системи представлений відкладами п’яти горизонтів. Перший горизонт включає в собі нагромадження чорних роговикових стяжень, що утворюють кременеву плиту. Товщина горизонту від 7 до 10 м. Другий горизонт – темнозелені верствуваті глинясті главконітові піски, товщина горизонту від 1 до 3 м. Третій горизонт – наверствовані дрібнозернясті піски, більш чи менш глинясті, слюдисті з рештками Exogіra conіca. Четвертий горизонт – зеленувато-сірий главконітовий пісок з проверстками міцного синювато-сірого конкреційного пісковика з Exogіra conіca, Pecten asper, Spondylus sp, Trіgonіa.
П’ятий,останній горизонт представлений опокоподібною породою з включенням крихких роговикових стяжень, з черепашками Pecten baltіcus, P.lamіnosus, P.seratus, Trіgonіa spіnosa.
4. Кайнозойська група (KZ).
4.1. Неогенова система (N).
4.2. Середній міоцен (N1/2). Верхній міоцен (N1/3).
Середземноморські відклади на Поділлі займають широку смугу між долинами Буга і Дністра. Літологічний склад їх неоднаковий і характеризуються великою різноманітністю фацій. У західній частині Поділля поширені більш глибоководні відклади, тим часом біля східної межі поширення ярусів зустрічаються виключно узбережні відклади.
В нижній частині течій Збруча, Смотрича та Ушиці в основі середземноморських відкладів залягає крейда, на розмитій поверхні якої лежать верстви міцних вапняків. Вапняк в основному складається з черепашок, водоростей літотамній. У нижній частині літотамнійовий вапняк щільний, скам’янілостей у ньому зовсім немає. В міру підняття догори щільність зменшується, трапляються мергелясті і піскувато-глинясті проверстки. В цих вапняках зрідка можна знайти рештки черепашок молюсків. Уся вапнякова серія у верхній частині перекрита детричними вапняками з черепашками Pecten.
Між Сатановом і Гусятином і далі на південь до м.Кам’янець-Подільський літотамнійові середземноморські вапняки утворюють товтри. Товтри складаються з щільного, подекуди ніздратого вапняку, до складу якого входять круглі рештки літотамній, черепашок верметусів і устриць. Самі товтри мають вигляд горбів, розрізнених або частіш зібраних у кряжі, що утворюють найвищі частини рельєфу. Найбільш поширеною формою товтр є кряж або вал, досить вузький і видовжений з північного заходу на південний схід, відповідно до загального простягання товтр. Схили у кряжів бувають положисті і крутіші. Кряжі з крутими схилами здебільшого увінчані відслоненнями сірого вапняку, що утворює гривки, карнізи. Подекуди відслонення вапняків являють собою позбавлені рослинності розсипища. Окремі товтрові горби мають здебільшого положисті схили і округлі контури. На вершках горбів відслонюються сірі товтрові вапняки. Привертає увагу досить рідкісна форма товтри, яка має вигляд горба з округлим кільцевим вершком, що складається з вапнякових відслонень. Ці товтри зовні нагадують кільцеві корали – атоли.
Товтри – це узбережні рифи, витягнені паралельно давній береговій лінії. Ці рифи утворювались протягом середнього і верхнього міоцену. Товтри почали формуватись там, де були скупчення мохуваток, верметусів, устриць, на яких потім з літотамній будувались узбережні рифи. На схід від товтрових кряжів характер середземноморських відкладів змінюється. В основі тут залягають дрібнозернясті сірі, бурі або жовті піски, в яких скам’янілості не зустрічаються. Вище лежать кременясті пісковики з численними черепашками пластинчастозябрових. Пісковики перекривають верствуваті літотамнієві вапняки з проверстками мергелю і піску з численними черепашками молюсків. У північно-східній частині Кам’янець-Подільського району, біля східної межі поширення відкладів сармату, в узбережній зоні, літологічний склад середнього міоцену змінюється: тут поширені переважно піски. Загальний характер наверстувань такий: внизу залягає сірий пісок з численною галькою кремнію, вище в піску з’являються тоненькі верстви літотамнієвого вапняку і поодинокі черепашки молюски.
В північно-східній частині поширення верхнього міоцену, в узбережній зоні можна спостерігати таке наверстування: в нижній частині лежать зеленувато-жовті піски з кремневою галькою, вище піски набирають бурого кольору. Верхню частину становлять білі або сірі піски з проверстками кремневої гальки і з численними черепашками молюсків.
5. Четвертинні (антропогенові) відклади.
5.1. Нижній плейстоцен. У нижньому плейстоцені формувались
алювіальні відклади Y-YІ терас річки Дністер,а на вододілах нагромаджується лес. Шоста тераса Дністра висотою 145-150м відіграє роль “надканьйонної” поверхні, оскільки усі більш низькі тераси збереглися переважно окремими клаптиками уже в каньйоні. Тераса ерозійно-акумулятивна. У будові алювію розрізняються руслові гравійно-галечникові нагромадження, здебільшого з валунами та прошарками різнозернистих косоверствуватих пісків, дуже заліснених, ущільнених, ділянками зцементованих гідроокислами заліза до стану пухких пісковиків. Загальна потужність 6-8м.
Заплавний алювій складений інтенсивно вивітреними супісками та суглинками, голубовато-сірими, щільними, озалізненими, дуже зміненими грунтоутворюючими процесами. Потужність заплавного алювію становить 1-2 м, досягаючи максимально 6-7 м.
П’ята тераса Дністра розвинена окремими ділянками у каньйоні на висоті 105-120 м від рівня річки. Тераса найбільш повно представлена у західній частині області до перетину Дністром Товтрової гряди. Тераса ерозійно-акумулятивна.У руслових відкладах алювію переважає гравійногалечний матеріал і горизонтально – та косоверствуваті піски, у яких виявлена багата фауна уніонід. У гравійно-галечниковому матеріалі зібрані рештки крупних ссавців, зокрема етруський носоріг. Палеонтологічні матеріали свідчать про міндельський вік тераси.
Заплавний алювій п’ятої тераси Дністра складений суглинками і супісками, забарвленими на окремих ділянках у червонуватий колір, потужність його 2-3 м, зрідка більше.
5.2. Середній плейстоцен. Представлений алювіальними відкладами ІY-ІІІ терас Дністра, потужними лесами вододілів і привододільних схилів з розвиненим у них коршівським викопним грунтом.
Четверта тераса Дністра висотою 70-80м більш характерна для ділянок розширення русла долини. Складена вона русловим і заплавним алювієм загальною потужністю до 10м,часто перекритими делювіальними відкладами. Русловий алювій потужністю до 7м представлений гравійно-галечним матеріалом з прошарками та лінзами пісків. Породи щільні, інтенсивно озалізнені, горизонтально- і косоверствуваті.
Заплавний алювій складений переважно супісками і суглинками, часто з прошарками та лінзами пісків загальною потужністю до 2м, зрідка більше. Дрібнозем постійно має сліди давнього ґрунтоутворення.
Третя тераса Дністра висотою 45-55м ерозійно-акумулятивна, трапляється клаптиками у вузькій внутріканьйонній частині долини.
Третя, друга та перша тераси знаходяться в теперішній час під водою, після того,як була збудована Дністровська ГРЕС і на даній території виникло Дністровське водосховище.
6. Тектоніка.
Найбільш складною тектонічною будовою відзначається кристалічний щит, його гірські породи дуже зім’яті в складки, пронизані магматичними породами (тілами), розчленовані численними розломами різних рангів. Складки переважно лінійні, вузькі, крутопадаючі північно-західного простягання. Ядра антикліналей часто ускладнені гранітоїдами.
У будові щита виділяються дві частини, два великі блоки-Подільський та Волинський, які відрізняються тектонікою, абсолютним віком порід та історією геологічного розвитку.
Межа зчленування Подільського та Волинського блоків досить чітка. Вона збігається з зоною Андрушівського розлому, яка витягнута в широтному напрямі в районі міста Шепетівки і кінцями виходить далеко за межі Хмельницької області.
Тектонічна будова осадочних товщ західного схилу Українського кристалічного щита зумовлена тектонікою кристалічного фундаменту і тісно з нею зв’язана.
Кристалічний фундамент західного схилу щита розчленований численними розломами на окремі блоки різних розмірів і форм. Переважно вони виражені крутопадаючими скидами та підкидами, які не тільки розсікають кристалічний фундамент, але й місцями виразно простежуються у пізньопротерозойських, палеозойських й мезокайнозойських породах осадочного чохла. Ряд розривів фундаменту безамплітудний. Якщо під час формування осадочної товщі рухи по них не відновлювались, то в осадочному чохлі вони проявляються дуже слабо або й зовсім не проявляються.
Більшість відомих розломів простягається у двох взаємоперпендикулярних напрямках: з північного заходу на південний схід і з південного заходу на північний схід. Наявні також розломи субмерідіонального і мерідіонального напрямів, менш виражені широтні та субширотні розривні порушення.
Плікативні порушення виявлені дуже пологими валоподібними підняттями та брахіантіклінальними складками більш-менш добре вираженими лише у верхньопротерозойських та палеозойських породах. У більш молодих мезокайнозойських осадочних комплексах вони виражені менше, проте мають тісний зв’язок з структурами кристалічного фундаменту. Найбільш таких піднять виявлено у
південній частині області, де проводились детальні геологічні дослідження. Переважна їх більшість має вигляд складок обволікання та складок відбиття окремих блоків фундаменту в осадочному покриві гірських порід.
7.Геоморфологія.
Рельєф поверхні району дуже різноманітний. Його розвиток і особлівості будови визначаються двома основними природними процесами: дією внутрішніх (ендогенних) сил, тобто тих, що знаходяться всередині Землі, і зовнішніх (екзогенних) сил, які поступають на Землю з сонячним промінням і зумовлюють вітер, дощ, льодовики тощо. До дії природних процесів долучається ще господарська діяльність людини (вирубка та насадження лісів, будова гребель на річках, меліоративних каналів і насипів, розорювання степів і лук тощо).
Дією ендогенних сил на території області виникла морфоструктура (Придністров’я, Товтровий кряж, Побужжя, Шепетівська рівнина та інші).
У межах області Подільське плато можна вважати морфоструктурою першого порядку. Внаслідок тектонічних (ендогенних) рухів докембрійський фундамент Подільської плити зазнав численних розломів, якими плита була розбита на окремі блоки зі своїми власними тендеціями рухів і формами рельєфоутворення.
Найстаршими розломами можна вважати Андрушівський і Ровенський розломи;перший з них відділив від Подільського плато Шепетівську рівнину, а другий – Тернопільське плато та систему прогинів, які поширюються на західну частину республіки. Розломами другого порядку, виявленими у Подільській плиті, можна вважати Городоцький і Подільський розломи, що відділяють Придністровський блок. Слід назвати ще один розлом – Товтровий. Він знаходиться в основі Товтрового кряжу і теж є своєрідною морфоструктурою.
Характерною ознакою у будові рельєфу Подільського плато є те, що кристалічний фундамент тут перекритий осадовими породами палеозойського та мезозойського віку невеликої потужності (перші сотні метрів), які залягають майже горизонтально з невеликим нахилом на південь і південний захід. Морські осадові породи перекриті з поверхні майже суцільним покривом лесовидних суглинків, що є материнською породою ґрунтів. Такі ділянки земної кори називаються структурними або пластовими рівнинами. Подільське плато – структурна рівнина, перекрита лесами.
На Подільському плато переважають ерозійні форми різної величини та віку. Наймолодші за віком різноманітні промоїни та яри. Утворились вони переважно недавно і спричинила їх нераціональна господарська діяльність людей: вирубування лісів і розорювання схилів. Ці молоді ерозійні форми поширені переважно у Придністров’ї, для якого характерні глибоко врізані долини річок.
Дністер у межах Подільського плато зберігає, незважаючи на численні меандри, загальний південно-східний напрямок, властивий древнім долинам. Він має глибоко врізану долину з численними терасами. Найстарші сьома та шоста тераси мають такі відносні висоти над Дністром: 180 м. Складені тераси гравійно-галечниковим матеріалом переважно карпатського походження. Загальна потужність їх 5-6 м, вони мають покривний характер, поширюючись на багато кілометрів (до міста Кам’янець-Подільський, до сіл Вихватнівці, Вільхівці і т.д.). Аналогів цим терасам Дністра по висоті, віку та літологічному складу немає ні на його притоках, ні на ріках Південного Бугу, ні на ріках прип’ятського басейну.
Подільські притоки Дністра не мають високих терас. З цього випливає, що в часи, коли Дністер протікав на рівні сьомої та шостої терас, лівих подільських приток Дністра у сучасному вигляді ще не існувало. Проте це не означає, що лівих приток взагалі у Дністра не було. Вони були, але у вигляді тих древніх долин, сліди яких ми зараз спостерігаємо на межиріччях. Отже, ліві притоки Дністра, такі як Збруч, Смотрич, Ушиця та інші, розробили свої долини уже в четвертинному періоді, можливо, у Дніпровську епоху зледеніння, яке внесло багато докорінних змін у річкову сітку і, що важливіше, у характер рухів земної кори на цій території.
Притоки Дністра глибоко врізувались у поверхню плато, виробляли каньйоноподібні долини та інтенсивно руйнували межиріччя і ,використовуючи тектонічну тріщинуватість, просувалися на північ. Саме по цій тектонічній тріщинуватості вони змогли прорізати Товтровий кряж і дійти до Верхньобузької височини. Але тут, внаслідок зменшення похилів русел, енергія врізу настільки ослабла, що вони перестали просуватись на північ і обмежились лиш тим, що поперехоплювали притоки басейну Південного Бугу, що дуже добре видно у верхів’ях Збруча, Смотрича, Студениці, Ушиці. Цим пояснюється різкі контрасти у рельєфі Придністров’я і центральної смуги Хмельницької області. Контрасти у рельєфі зумовили великі відміни в усьому природному середовищі цих частин області.
Карстові форми на території Хмельницької області трапляються рідко. У Кам’янець-Подільському районі (село Завалля), де є поклади тортонських гіпсів, виявлена печера, яку назвали “Атлантида”. Загальна довжина відомих ходів цієї печери досягає 2800 м. Карстовими формами багатий Товтровий кряж. Хоча тут зрідка трапляються і печери, наприклад: Кармалюкова печера у селі Привороття, проте в кряжі переважають дрібні карстові форми: тріщини, борозни, комірки, які утворюють на головному кряжі Товтрового масиву іноді справжні карстові поля.
Будовою і типом рельєфу Товтровий кряж дуже відрізняється від Подільського плато. Плато – це структурна рівнина, вкрита лесовидними суглинками, а Товтровий кряж – денудаційна височина з “відкопними” формами рельєфу. Це унікальний феномен природи, який не тільки потребує, але й заслуговує на всебічну охорону та раціональне використання.
8. Підземні води.
У зоні Подільського плато є декілька горизонтів підземних вод:
- Підземні води у зоні тріщинуватості докембрійських метаморфічних і магматичних порід;
- Підземні води у продуктах вивітрювання давніх кристалічних порід щита;
- Підземні води у молодих морських і континентальних осадочних утвореннях, які покривають щит.
Підземні води кембрійського водоносного горизонту використовуються дуже рідко тому, що вони залягають на значній глибині.
8.1. Силурійський водоносний горизонт. У силурійських відкладах підземні води в основному приурочені до тріщинуватих, закарстованих, пористих вапняків. Нерідко свердловини, які розкривають водоносний горизонт у силурійських відкладах, фонтанують. Прикладом є дебіт свердловини, пробуреною у долині річки Смотрич і становить 23,8 м3/год. Води ці переважно гідрокарбонатно-кальцієвого типу з загальною мінералізацією 0,3 – 0,8 г/л, задовільної якості.
Свердловиною, закладеною у заплаві Смотрича, виявлено мінералізовану воду, різко відмінну за загальною мінералізацією (6,0 г/л) та сольовим складом. У складі води виявлено значний вміст брому (9,7 мг/л), йоду (1,5 мг/л) та бору (2 мг/л). Наявність підземних вод підвищеної мінералізації пов’язується з тектонічним розломом, по якому відбувається вертикальна міграція вод з більш глибоких горизонтів.
У місцях неглибокого залягання, у південно-західній частині області, води силурійських відкладів виходять на поверхню і широко використовуються як питні. Ці води живлять річки Збруч, Смотрич, Жванчик та інші.
8.2. Крейдовий водоносний горизонт. Значною насиченістю підземними водами характеризуються відклади крейдової системи. Основний водоносний горизонт їх зв’язаний з кварцовоглавконітовими пісками сеноманського ярусу. Потужність його непостійна і змінюється у значних межах. Нерідко води сеноманського ярусу напірні, від 10 до 30 м, в окремих випадках і більше. Дебіт свердловин неоднаковий, переважно він становить 3-6 м3/год,рідше 9-15 м3/год.Значні допливи води (понад 30м3/год) виявлено у відкладах сеноману в районі Товтрової гряди (село Нігин).
Води верхньокрейдових відкладів у багатьох районах області є основним джерелом водопостачання, мають хороші смакові якості та залягають близько від поверхні.
8.3. Неогеновий водоносний горизонт. У відкладах неогенової системи підземні води переважно зв’язані з тріщинуватими вапняками і пісками, які часто чергуються з прошарками глин. Внаслідок великої фаціальної мінливості неогенових відкладів як у вертикальному, так і у горизонтальному напрямках водоносні горизонти у них переважно невеликі за розмірами. Крім цього, вони залягають близько від поверхні, часто розкриті річковими долинами, ярами та балками. Джерела, які витікають з неогенових відкладів, здебільшого маловодні, часто пересихають.
За хімічним складом підземні води переважно гідрокарбонатно – кальцієві з загальною мінералізацією 0,3 – 0,8 г/л, задовільної якості.
8.4. Водоносність четвертинних відкладів.
У четвертинних відкладах немає значних скупчень підземних вод. Найбільші запаси зосереджені в алювіальних утвореннях річкових долин (Збруч, Студениця, Смотрич, Ушиця). Водовміщаючими переважно є різнозернисті піски та суглинки,які залягають на корінних породах різного віку. Потужність водоносної товщі невелика і коливається у межах декількох метрів. Водоносний горизонт залягає на незначній глибині (0,5-4м). Він безнапірний. Води гідрокарбонатно-кальцієвого типу. Алювіальний водоносний горизонт часто гідравлічно зв’язаний з водоносними горизонтами більш давніх порід, які його підстелюють.
Незначні скупчення підземних вод є також у нижній частині розрізу елювіально-делювіальних лесоподібних суглинків з прошарками пісків і лесів, розвинених на межиріччях. Водоносний горизонт залягає на глибині 1-5 м, інколи глибше, живиться атмосферними опадами. Дебіти колодязів невеликі. Якість води не завжди задовільна.
9. Мінеральні води.
На території Хмельницької області за допомогою свердловин виявлено мінеральні води. Найбільш перспективними з них є мінеральні води, поширені у районах смт.Сатанів та міст Кам’янець-Подільський і Полонне.
У селі Іванківці (долина річки Збруч) мінеральні води розкриті свердловинами у товщі силурійських вапняків з прошарками аргілітів, алевролітів і доломітів на глибині близько 140 м. Дебіти свердловин до 30л/с.
У складі води: натрій (0,1591 г/л), кальцій (0,0380 г/л), магній (0,498 г/л), хлор (0,0709 г/л), сульфати (0,0876 г/л),гідрокарбонати (0,498 г/л), мікроелементи – йод (2,9 мг/л), бром (2,5 мг/л), фосфор (0,25 мг/л), мідь (0,025 мг/л), марганець (0,011 мг/л), залізо (0,8 мг/л), фтор (1,16 мг/л), метаборна кислота (2,8 мг/л). Газонасиченність до 70 мг/л. З газів наявна вуглекислота, сірководень і кисень. З органічних речовин у воді виявлено нейтральні та кислі бітуми, гуміни, феноли, вуглеводні, карбонові та нафтенові кислоти. Загальна мінералізація 0,8801 г/л.
Мінеральні води околиць Сатанова належать до гідрокарбонатнонарієво-кальцієво-магнієвого типу. За своїм складом і лікувальними властивостями Сатанівська мінеральна вода досить близька до мінеральної води типу “Нафтуся”.
На базі мінеральних вод працює Іванковецький цех розливу мінеральної води, яка одержала назву “Сатанівська”. Вода рекомендується як мінеральна столова. Дослідженнями підтверджено можливості її використання для лікувальних потреб, особливо при лікуванні сечокам’яних хвороб.
У Кам’янці-Подільському виявлено мінеральну воду гідрокарбонатно-сульфатно-кальцієво-магнієвого типу, яка за своїми властивостями подібна до “Березівської”. Водоносними є силурійські породи. Сольовий склад води: натрій та калій (0,046 г/л), кальцій (0,1216 г/л),магній (0,0524 г/л), хлор (0,0173 г/л), сульфати (0,1497 г/л),гідрокарбонати (0,5368 г/л).Загальна мінералізація – 0,9238 г/л. Вода одержала назву”Кам’янець-Подільська”, рекомендується при захворюваннях шлунково-кишкового тракту.
10.Корисні копалини.
Поклади вапняків силурійської системи виходять на поверхню у південно-західній частині області в долині Дністра та його лівих приток Збруча, Жванчика, Смотрича, Тернави, Студениці та інших. Вони зеленувато-сірого і темно-сірого кольору, дуже щільні, скритокристалічні, придатні для виготовлення щебню, бутового каменю, випалювання вапна, асфальту. З деяких їхніх відмін можна виготовляти облицювальні плитки. Відомі родовища цих вапняків – Пудловецьке, Зюбрівське.
Найбільші поклади вапняків неогенової системи зосереджені в межах Товтрової гряди. Рифові вапняки Товтрової гряди широко використовуються для виробництва щебеню, випалювання вапна, в цементній та цукровій промисловості, а також для виготовлення декоративних плиток. Відомі родовища – Гуменецьке, Нігінське, Вербецьке, Закупнянське.
У складі рифових споруд поширені також органогенно-детритові вапняки, які добре піддаються механічній обробці (розпилюванню, обтесуванню), що дає змогу виготовляти з них стандартні стінові блоки та різноманітні фігурні вироби.
За межами Товтрової гряди багато черепашкових, органогенно-детритових та оолітових вапняків сарматського ярусу невеликої потужності (1,5 – 5,0 м). Вони використовуються в основному для місцевих будівельних потреб.
Найбільші поклади пісковиків пов’язані з відкладами верхнього протерозою. Вони відслонюються по Дністру і його лівих притоках Калюсу і Ушиці. Промислова розробка не ведеться, хоч подекуди населення використовує їх для будівельних потреб.
Гіпс є лише у південно-західній частині області, на території Кам’янець-Подільського району, поблизу села Кудринці. Це родовище пов’язано з відкладами тортонського ярусу неогенової системи. Гіпс високоякісний придатний для гіпсування ґрунтів, будівельної справи, медичних та інших потреб. Білі дрібнозернисті різновидності гіпсу можна використовувати для виготовлення облицювальних плиток.
Також в районі села Гринчук, Кам’янець-Подільського району знаходиться родовище кремню. Це родовище пов’язано з відкладами сеноманського ярусу крейдової системи. Поклади кремнію застосовуються в керамічній промисловості для виготовлення керамічних плит, а також як допоміжний матеріал в шарових млинах.
У південно-східній частині області біля смт.Стара Ушиця є промислове скупчення бентонітових глин (Пижівське родовище).
2.3. Лландоверійський ярус (S1l). Нижній силур – має дуже складний літологічний склад. Він ви явлеий сірими та зеленуватими аркозовими пісковиками, сірими й зеленими сланцями або сланцюватими глинами, піщанистими, слюдистими різнозабарвленими сланцями, з якими пов’язані поклади фосфоритів. Поширені світло- або темносірі, рожеві, зеленуваті пісковики з численними рештками трилобітів, коралів і брахіопод. Основними для цього горизонту є : bіlobіtes bіloba, strophomena antіgnata, pentamerus lіnguіfer, P.podolіcus, spіrіfer togatus, atrupa thіsbe, A.cordata.
2.4. Венлокський ярус (S1w). Відклади цього ярусу представлені пісковиками і сланцями з фосфоритовими конкреціями. В верхній частині в сланцях з’являються проверстки щільних вапняків сірого кольору і у найвищій частині виявлено виключно вапняки. У вапняках зустрічається рясна фауна. З брахіопод є: Atrupa retіcularіs, pentaremus podolіcus, sperіfer togatus. Досить часто знаходять рештки трилобітів Phacops, Calumehe, Praetus.
2.5. Лудловський ярус (S2ld). Відклади представлені сірими щільними вапняками й тентракулі товими,глинястими сланцями у верхній частині. У вапняках цього ярусу є багато решток коралів. Часто трапляється брахіоподи. З коралів найбільш поширені: Favosіtes gothlandіca, Halusіtes catenularіa, Surіngopora. З брахіопод зустрічаються: Pentamerus vogulіcus, P.optatus, Spіrіfer schmіdtі. З наутілоїд часто знаходять Ortoceras podolіcum.
Між сілурійськими відкладами та крейдовими осадконакоплення в районі Поділля припиняється, і тому в районі Дністра, від смт. Стара-Ушиця до села Окопи більш ніяких відкладів палеозою немає.