Ковальчук С.І., Любінська Л.Г.
Сьогодні все більше і більше осмислюють, що заповідники і природні національні парки (НПП) є найбільш дійовими природоохоронними формуваннями. Дані інституції покликані зберегти унікальні та типові регіональні ландшафти, рослинне і тваринне різноманіття, їх генофонд, виявляти закономірності змін та проводити моніторинг за господарською діяльністю. А ще вони виступають центрами екологічної просвіти та екологічного виховання населення.
У нашу добу цей напрямок діяльності набуває пріоритетності, оскільки антропогенний прес на природу та її ресурси сягнув небувалих масштабів. І від стосунків Людина-Природа залежатиме майбутнє планети. Для НПП екологічна освіта та екологічне виховання мають виключне значення і є вкрай необхідними. Адже територія парку охоплює 196 населених пунктів, у яких проживає 236,1 тис. мешканців (10). А коли врахувати туристичний рух, то ще з більшою очевидністю постає значимість еколого-просвітницької та виховної роботи. Це спонукає до пошуків нових форм і підходів для реалізації еколого-освітянської та еколого-виховної роботи у світлі вимог Конституції України (ст. 50,66) та чинного природоохоронного законодавства. Адже кожен житель регіону має усвідомити, що він є частинкою природи і від того, яке довкілля, такі і ми. Тут доречно привести вислів академіка П. Кононенко: “Приємно усвідомлювати, що мірою всіх речей є Людина, але необхідно зрозуміти, що Вчителем людини є Природа”.
Концепція екологічного освітянства і виховання базується на трьох принципових засадах:
1. Усвідомлення, що НПП є державна установа і її діяльність має відповідати інтересам держави. Митрополит А.Шептицький національні парки називав постулатом честі і престижу нації. Ці слова мають запасти у душу нашої юної зміни. А це означає, що ми не маємо права втрачати народні традиції, звичаї, пронизані споконвічною шаною до матінки-природи.
Виходячи з відповідальності перед державою та міжнародною спільнотою НПП приділяє значну увагу екологічній просвіті та екологічному вихованню населення. Це особливо важливо ще й тому, що екологічне виховання і культура є регулятором успішного вирішення Концепції сталого розвитку, опрацьованої 179 країнами світу в Ріо-де-Жанейро в 1992 році (1,3,5).
2. Поведінка людини, її дії, відношення до скарбів природи мають визначатися рівнем свідомості людей. Адже від сфери розуму – ноосфери залежить наше майбутнє.
3. Система, форма, підходи та методи екологічного освітянства та виховання мають бути виваженими. Саме це стержень, серцевина цієї архіважливої і нелегкої роботи НПП. Формалізм, делетанство та невігластвво мусять відійти у забуття, якщо бажаємо мати національно гідну зміну власної держави.
Нині є найактуальнішою проблемою виступає низка проблем: збереження природного середовища, чистого довкілля, яке так необхідне людині.
У наш час самі тактика і стратегія в охороні природи якісно міняються. Якщо ще десь десять років тому основним була суцільна заборона “не ламай”, “не сміти”, “не йди у ліс”, “не паси” тощо, то зараз вони себе вже вичерпали. Тим більше, що заборонений плід завжди був найдорожчим. Назріла пора не боротися за збереження довкілля, а вчитися жити в гармонії з ним. Тому еколого-просвітницька та еколого-виховна діяльність набувають особливого осмислення, якісних змін і підходів.
Зараз мова про збереження чистого довкілля конкретного району не дає бажаних наслідків. У цьому переконують катастрофи нашого часу, які виникають в різних місцях планети. Саме це і спонукало до того, що проблема екопросвіти і ековиховання з локальної набула глобальної значимості. У нашу добу ми свідки, коли кожний катаклізм так чи інакше дається взнак усім. А їх, на жаль, з кожним роком стає все більше. Якщо протягом десятиліття (1960-1970рр.) їх зареєстровано 14, то вже за послідуюче десятиліття (1970-1980рр.) зафіксовано 70, а нині їх тисячі. ООН дає цифри: протягом останніх 50-ти років дві третини продуктивних земель деградовані, знищено75% запасів морської риби, більшість країн світу розв’язує проблеми питної води. Тому успіх екологічної просвіти та виховання знаходиться у прямій залежності від професіоналізму та відданості справі тих, хто стоїть у витоків небайдужості до творінь Природи. Примазилам-невігласам, які маскують своє неуцтво, тут місця не повинно бути! Якраз це і є основною причиною погіршення екологічної ситуації довкілля. Чи не парадоксально, різних офіційних екологічних служб нині хоч відбавляй, а покращення екологічної ситуації і не видно.
Освітянська просвіта насамперед ставить за мету пробудити у кожної людини творче розуміння у ставленні до цінностей Природи. Хто робить кроки у Храм Природи покликаний її не шкодити, а, навпаки, думати про інших, які теж мають право на відпочинок на лоні природи, на ковток свіжого повітря, напоєного ароматом квітів, на милування красою ландшафтних візерунків, буйноцвітом лісових галявин, мелодією пташні, дзюркотливим струмком, посидіти з вудочкою на чепурному березі річки, озера і тим самим поновити сили, поправити здоров’я та заспокоїти роздратовану буденними неурядицями душу.
Кожний має зрозуміти, що оберемок зірваних квітів для тимчасових розваг, а ще страшніше для ринку заради наповнення гаманців – то велика шкода. Адже зірвана квітка, розорене гніздо, обірване життя пташки, молодняка диких тварин ніколи насолоди не принесе. Від обірваного життя віє не ароматом, а смутком. Як губка вбирає воду, так і наша душа повинна ввібрати в себе розуміння і свідоме ставлення до дарів природи – така кінцева мета еколого-освітянської та виховної роботи. Саме таке завдання ставить перед собою НПП “Подільські Товтри” як осередок екологічного центру регіону.
Нині ніхто не спроможний відповісти, чи загублене життя квітки, птаха, тварини не стали б у пригоді як не нам, то послідуючим продовжувачам людського роду.
Нагадаю усім бодай один приклад. Хіба могли б ми говорити про садівництво, якби не підщепа дичка?! Ось чому ставлення наше до Природи, її ресурсів є найразючішим виразом виховання екологічної культури. Саме такого підходу від нас вимагає Концепція стійкого розвитку. Читач може дорікнути, що дане поняття є щось таке зарозуміле. Ні! Це поняття не нове. Воно було краєкутовим каменем у діяльності наших попередників. Згадайте з якою увагою наші дідусі ставилися до природних цінностей. Їх дії мають стати для нас прикладом для унаслідування. Тоді навіть не говорили про охорону природи, бо ніхто не посягав на її скарби. Діяли за принципом: сім разів відміряй, один – відріж. Ось такі дії відповідали Концепції стійкого розвитку. Сьогодні ми все більше переконуємося, що скільки б разів не повторяли слів про охорону природи та екологічне виховання, ситуація від цього кращою не стане. Нині – ми свідки захаращення довкілля побутовими відходами. І з домівок ми їх крадькома виносимо у ліс, до річки. Захаращуємо все на своєму поступі. Розсіваємо різних збудників захворювань і псуємо навколо себе довкілля. Наші предки ніколи цього собі не дозволяли. Вони переконливо знали, що відходи – чудове добриво після перепрівання. А тому їх ніколи не викидали за межі обійстя. Для цього в кінці городу викопували яму, куди скидали покидьки для їх перегниття, або знаходили їм місце на гноярці. Чому ж ми цього не хочемо робити. Отруюємо себе і оточуюче середовище. Граємось у дику цивілізацію! Це явна деградація!
Мета екологічної просвіти – пропаганда ідей охорони природи та збереження навколишнього середовища. Екологічне виховання формує відношення населення до природи як бездоганного багатства нації.
Таким чином під екологічною освітою і вихованням розуміють наполегливий цілеспрямований систематичний процес формування насамперед відповідального ставлення до навколишнього природного середовища в усіх видах суспільно-трудової діяльності й спілкування з природою. Основа-основ екологічного виховання усіх без виключення верств населення – це виховання людини в гармонійному співіснуванні з природою, психологічній готовності до збереження природних багатств та формування екологічно орієнтованої свідомості підростаючого покоління. Саме це й накладає велику відповідальність НПП за цей напрямок діяльності. Для регіону Поділля він має стати домінуючим та спрямовуючим орієнтиром в екологічному вихованні як для його жителів, так і рекреантів.
Сучасна педагогіка та відповідні галузі психології (педагогічна та вікова) рекомендують на протязі останніх років у виховному процесі дотримуватись невимушених цікавих та нетрадиційних форм роботи, що містять у собі посильне інформаційне навантаження та спонукають до активного сприйняття і осмислення.
Основою добробуту кожної нації є природні ресурси й чисте повітря. І це повинна усвідомлювати кожна людина як часточка самої Природи. Жаль, що про це часто-густо забуваємо і не замислюємося над своїми вчинками у храмі природи. Чи не парадоксально ?! З одного боку, люди хочуть мати добротну чисту воду, життєдайне повітря, милуватися природними ландшафтами і тут же спокійно викидають сміття в ліс, побутові відходи в річку.
А тепер прикиньте, скільки людей на вихідні вирушають у ліс, до річки, щоб відпочити, відключитись від повсякденних клопотів, хоч на мить позбутися стресових ситуацій. І всім підмогою стає Природа. Повертаються додому з незабутніми враженнями, посвіжілі, з поновленими силами, забувши буденні неурядиці. Як це чудово !
Прикро, що місцини, де відновлють сили, перетворюють у смітник з паперу, склянок, пляшок, а на завершення залишають вогнище поряд з понівечиними кущами, деревами.
Всі розуміємо, що жити, ростити дітей, онуків можливо лише в екологічно сприятливому навколишньому середовищі. А щоб це стало реальністю, то необхідно осмислювати кожний крок своїх дій у природі. Бо тільки виваженим чином можна зберегти природу для майбутніх поколінь.
Нам не дано жодного права збиткуватися над витворами природи, бездушно пускати під сокиру, що заманеться, опустошувати землі. Наші батьки і діди ціною неймовірних жертв і зусиль зуміли в жорстоку війну захистити отчу землю в ім’я нас з вами. То невже ми своєю безрозсудністю знищимо основу нашого життя і надії – Природу! Ні, цього не повинно статися! Ніхто нам не простить за спотворення та втрату споконвічних коренів духовної єдності з Природою. Зрештою, сама Природа нам жорстоко відплатить і прощення нікому не буде! Хіба нічому нас не вчать страшні катаклізми нашої доби: чорний Чорнобиль, знівечені Карпати, зсуви і повені, часті землетруси, виверження вулканів, забрудненя навколишнього середовища різними газами, що дихнути на всі груди не дозволяють, мільйони тон різного гатунку відходів. Невже це не повинно нашому поколінню стати пересторогою на віки?!
Сьогодні Україна досягла найвищого рівня антропогенного і техногенного навантаження на природнє середовище серед європейських країн. Щороку викидається 150 кг шкідливих речовин на кожну людину, вилучається з користування близько 60 тис. га орних земель, у водний басейн скидається до 300 тис. л на кожного мешканця бруду (11). У ЗМІ ще більш приголомшеві цифри приводяться. Вдумайтесь. Впродовж року в промисловому та житловому секторах України утворюється близько міліарда тонн твердих відходів, з яких лише 10% переробляється. А площі сміттєзвалищ, сховищ, тереконів займають близько 160 тис. га. Загальний же обсяг накопичених відходів становить майже 25 млрд. тонн. Ось таку “спадщину” екологічної ситуації маємо. То про яку гігієну довкілля і здоров”я може йти мова. У такій ситуації, напевно, кожному стає зрозумілим значення екологічної освіти та екологічного виховання. Екологічна освіта в Україні оцінюється як критична, не сходять з порядку денного ключові проблеми: забруднення атмосфери, водних і земельних ресурсів, нагромадження промислових відходів, що не переробляються і міського сміття, неспроможність зберегти унікальні екосистеми та біологічне різноманіття.
Нині вже замало вигукувати лозунги на природоохоронну тему, чи умовляти люд не шкодити природі, оскільки все більше відчутна дія оберненого зв’язку. Зараз вже очевидь стало, що від стану довкілля безпосередньо залежить здоров’я людей. Ось чому екологія зараз все гостріше піднімає питання, пов’язані із здоров’ям людей, медико-екологічні проблеми у зв’язку з цим набувають пріоритетності. Ніколи ще не було такого сумного часу, щоб люди так масово хворіли і вмирали. Нині смертність стає ніби звичною. І це ті чорні реалії, від яких правди ніде діти. І всі ми з цим жахом миримось.
Не випадково Міністерство охорони здоров’я разом з Міністерством екології та природних ресурсів України розробили Національний план дії з гігієни довкілля на 2000-2005 рр. (7).
Основою добробуту кожної нації є природні ресурси та чисте довкілля. І це має розуміти кожна людина, як часточка самої Природи. Але чомусь про це забуваємо і не замислюємося над своїми вчинками у природному храмі.
А що коїться у колишніх колгоспних лісах, які зараз фактично залишилися без господаря. Сьогодні розпочалась кампанія на знищення деревних насадженнь у містах, селищах, парках, скверах, біля житлових будинків. У Кам’янці-Подільському в реєстрі заповідних об’єктів знаходилось більше сотні цінних екзотичних деревних насаджень. Зараз їх залишилось менше третини. І за це злочинне дійство ніхто не відповідає. При перевірці цієї ситуації виконавці тут же прикриваються фальсифікованими рішеннями місцевих урядовців.
В Україні наявна досить потужна законодавча природоохоронна база. Та якою б дійовою вона не була, не лежить душа до штрафних санкцій до людей, які приїхали бодай на мить відпочити. До того ж штрафи – це не панацея у стосунках з природним надбанням. Ось тут і немає ціни еколого-просвітницькій роботі серед загалу населення. Тому цей архіважливий і нелегкий напрямок роботи є складовою в діяльності НПП на даному етапі. Необхідно, щоб поведінка і дії наші в природі були виваженими. Бо тільки за таких умов можливо зберегти надбання природи як для нас, так і майбутніх поколінь.
Усім нам треба повернути свій погляд до наших предків, які з величезною шаною ставились до природи. Це пояснюється тим, що більшість з них прожили в нестерпно важких умовах того часу, не знаючи лікаря. Чому ж ми такі невдячні онуки ? Погляньте, що ми робимо з довкіллям – колискою нашого життя. Бруд, захаращенність, загазованість. Нині мисливців стало більше, ніж тих, на кого рушницю направляємо. Нівечимо основу нашого життя і надій – Природу ! Ні, цього не повинно статися уже навіть через те, що природа і людина створені одним творцем.
Чимало ще скептиків, які з недовірою, недооцінкою ставляться до еколого-просвітницької роботи серед населення, а вона є чи не найпріоритетнішим напрямком виховання екологічної культури. Це робота не проста. Вона вимагає терпіння, уміння, переконливості, професіоналізму і педагогічної довершеності. Адже десятки літ кожному з нас втлумачували, що людина – всемогутній володар на землі, над природою. І нині ще важко з тіла вигнати цей дух властелина. І чи не найбільшої шкоди у цьому завдав лисенківсько-мічурінський напрям у біології, який дістав офіційне визнання на сесії ВАСГНІЛ 1948 р. А в подальшому міною сповільненої дії в антропогенізації впливу на природні цінності став відомий девіз І. В. Мічуріна: “… ми не можемо чекати милості від природи…”. Делітанти і кон’юктурники його по-своєму сприйняли. І з цими словами на устах подалися шаленіти, опустошуючи природні цінності. Споживацьке ставлення до природи стало небувалим. Дійшли абсурдності, що за розорення цінностей природи видавали нагороди ! Але цей наступ на природу і понині не вщухає, тільки вже під іншими спекулятивними лозунгами. А ще у вогонь масла підливав клич вождя пролетаріату про невичерпність запасів природи. Ось яка психологічна спадщина нам дісталась. Зламати цю рутину свідомості, привити бодай якесь розуміння стосунків у системі суспільство-природа і покликана наука екологія. Тепер стає очевидно, яким нелегким і нешвидкоплинним є завдання екологічної просвіти і привиття екологічної культури населенню. Але воно не безнадійне ! Відрадним є те, що наша наймолодша частина суспільства – учнівство і студенство все більше починає розуміти ціну природи та її надбань (4). До того ж вони мають сьогодні низку доказів вичерпання природних запасів, зокрема Дашавського і Угерського газосховищ на Львівщині, Долинської нафти на Івано-Франківщині, запасів вугілля у регіонах Донецьк-Луганськ, запасів Роздольської сірки на Львівщині, вапняків – на товтрах Подільського регіону.
Людство нині має йти не шляхом соціалізму чи капіталізму. Це безглуздя. А шляхом стійкого, збалансованого розвитку (2,3,11). А це насамперед зміна етичних норм взаємодії і взаємодівношень людей з природою.
Соціальний прогрес може бути забезпечений переходом від екстенсивного до інтенсивного розвитку і нової ноосферної моралі (5). Людина з новою мораллю у сфері стійкого розвитку має сповідувати скромні матеріальні потреби і природозберігаючі норми поведінки. Бо коли людство не буде змінювати свою поведінку відповідно до принципів стійкого розвитку, то його нащадків чекає реальне пекло на Землі. Ось де виключно широке поле діяльності для екологічної просвіти та екологічного виховання людей. І не випадково однією з функцій НПП на даному етапі нашого життя є еколого-просвітницька робота.
Основа-основ екологічного виховання усіх без виключення, незалежно від віку, – це виховання гармонійного спілкування з природою, психологічної готовності до збереження природних багатств та формування екологічно-орієнтованої свідомості.
НПП широко практикує співпрацю з різними державними установами та громадськими організаціями, зокрема з відділом освіти міста Кам’янця-Подільського та району, Чемеровецьким райвно, МЕНЦУМом, держуправлінням екології і природних ресурсів у Хмельницькій області, Дністровською регіональною інспекцією екоприроди, Чемеровецькою та Городоцькою інспекціями екоприроди, установами ПЗФ та історико-культурної спадщини, зокрема з Карпатським біосферним заповідником, Карпатським та Вижницьким НПП, заповідником “Медобори”, НПП “Святі гори”; провідними навчальними закладами – Львівським, Чернівецьким національними університетами, науково-дослідними установами Києва, Львова (Інститут ботаніки, Інститут зоології НАН України, Інститут екології Карпат).
Плідною є співпраця з школами міста, особливо екологічного спрямування (№ 1, 4, 16), гімназією № 14, ліцеєм № 18, школою-колегіумом № 1 смт. Чемерівці, школами смт. Сатанова та Старої Ушиці, дошкільними закладами (№ 17).
Еколого-освітня робота НПП тісно пов’язується і з діяльністю громадських організацій та ініціатив, яким відводиться значна роль (6). Серед них Товариство Подільських природодослідників та природолюбів, Подільське екологічне товариство м. Хмельницького, Хмельницький відділ українського товариства охорони птахів, Хмельницьке обласне товариство охорони природи, товариство “Зелений світ” м. Чорткова, що на Тернопіллі, Сокирянський районний екологічний туристичний клуб “Сталкер”, Тернопільський обласний центр “Медобори”.
Дієвою формою спілкування з природою є організація оздоровчих екологічних літніх таборів. Залучались до них учнівська та студентська молодь. Це виключно дійова форма екологічно-освітянської та виховної роботи. Вона дає реальні можливості збору даних про біологічне різноманіття регіону, дає можливість учням брати безпосередню участь в екскурсіях з вивчення флори та фауни. Заняття проводились під відкритим небом на степових галявинах, у лісі, біля води, що сприяло отриманню знань і задоволення від такої форми роботи. Про ефективність цієї роботи згодом дізнавалися з проведеного анкетування та позитивних відгуків батьків.
Подібне спілкування з природою дає великий морально-екологічний ефект, змушує молодь задумуватися, аналізувати побачене, почуте. Переконаний, що після того, ніхто з учасників табору не дозволить наступити на безневинну маленьку квітку, а тим більше її зірвати, аби через декілька метрів викинути, не зламає деревця, не розорить гніздо пташки, не зруйнує мурашника.
Студентська молодь педуніверситету приймала участь у прибиранні берегів каньйону р. Смотрич в межах міста. Вона стурбована поведінкою жителів, які тут проживають і безсоромно захаращують власне довкілля. Тому міські та сільські громади повинні врешті-решт покласти край подібному свавіллю з боку тих, хто не хоче дотримуватися біля себе належного порядку, до того ж є порушником чинного природоохоронного законодавства. Як хочеться, щоб усі ми жили з пам’яттю про Вчора і з думою про Завтра.
Новинкою в еколого-просвітницькій роботі та екологічному вихованні стало проведення еколого-психологічних тренінгів – “Світ рослин”, “Світ дерев”, “Світ птахів”, які вдалося реалізувати з учасниками екологічного табору. Головна мета тренінгу – підвищити інтерес до оточуючого природного середовища та формувати гуманістичне сприйняття довкілля через усвідомлення себе як часточки природи. Тренінг сприяв навчанню та вихованню в двох аспектах – екологічному й психологічному. Екологічний був спрямований на узагальнення знань біологічного циклу (знання та відомості про лікарські рослини, цінність дерев, їх породний склад, про птахів та їх значення на терені табору). Психологічний напрямок містив у собі навчальний та виховний аспекти і був спрямований на пізнання та вивчення учнівською молоддю самої себе та вироблення уміння використовувати природу для забезпечення внутрішньої гармонії і гарного самопочуття. Ідейне гасло тренінгу – ” з думкою про себе – обличчям до природи”, з акцентом – “людина – природа – гармонія”.
НПП “Подільські Товтри”, як ніяка інша природоохоронна установа, приймає саму активну участь у проведенні міжнародних екологічних акцій: “День Землі”, “Марш парків”, “День охорони довкілля”. Мета їх – привернути увагу громадськості, державних та недержавних громад до проблеми природозаповідних територій, підвищити рівень екологічної культури, пробудити у свідомості людей почуття гармонії та відповідальності за наше національне надбання (6,12,14). Взяти хоч би “Міжнародний день Землі”, який відзначається міжнародною спільнотою 22 квітня. Свято нагадує кожному про необхідність задуматись над проблемою екологічної стабільності планети, всесвіту.
До цієї важливої роботи залучається учнівська молодь, особливо спеціалізованих шкіл міста і районів, таких як колегіуми №№4, 16 м. Кам’янця-Подільського, №1 смт Чемерівці, гуртківці натуралістичного центру (МЕНЦУМ). Це вчить їх самих організовувати еколого-виховну роботу. Учні проводять конкретні практичні справи: організовують вікторини, конкурси віршованих та прозових творів, пісень на екологічну тематику, висаджують дерева, кущі, квіти, як у місті, так і в школах, де самі навчаються.
Ці акції проводяться щорічно, починаючи з 1995 року. “Марш парків” є якісно новим етапом святкування “Днів дерева і Землі”. Він бере свій початок з 40-х років XIX століття, коли засновник природоохоронного руху Джон Стерлінг Мортон переїхав із сім’єю в штат Небраска (США). Тут вони побачили безладдя з рубкою дерев для будівництва. Мортон тут же з дружиною зайнялися посадкою дерев і розгорнули кампанію з пропаганди зелених територій. Зайнявши пост секретаря штату Небраска, на засіданні правління сільського господарства в 1872 році, Мортон запропонував визначити день, присвячений озелененню територій. Ідея отримала схвалення і підтримку. 22 квітня мешканці штату висадили близько мільйона дерев. Ця акція і отримала назву “День дерева”.
Згодом пропагувалась роль не лише озелення територій, а й охорони рослинного і тваринного світу. Як наслідок свято отримало новий зміст і назву – “День Землі”. Починаючи з 1930 року центром і організатором святкування цього свята в США виступають національні парки, а відповідно свято отримало назву “Марш парків” (17-22 квітня). Під час проведення цієї акції відмічається активізація екологічного руху, екологізація навчальних предметів у школах, у душах дітей пробуджується порив до прекрасного. Вони пишуть власні вірші, виступають в екологічних гуртках шкіл.
Найбільш активно-дійова студентська молодь Кам’янець-Подільського педуніверситету, яким небайдужа доля природи краю. Студенти влаштовують вікторини, готують цікаві розповіді про тварин, рослини, птахів для засобів мас-медіа, радіо “ТV-Подолянин”.
У школах проводяться змагання на виявлення ерудованості з питань біології та екології: “Еко-експрес”, “Рослинний і тваринний дивосвіт”. Важливе місце в системі еколого-розвиваючих заходів складають ековікторини. Учні шкіл разом з своїми помічниками та порадниками – учителями біології, географії, психології, історії охоче залучаються до цієї роботи, оскільки це є найреальніший шанс індивідуально продемонструвати рівень власної ерудованості, збагатити багаж знань з екологічної тематики. Та найголовніше, що така робота робиться не вимушено, а від душі, з власного пориву кожного з усвідомленням цінності феномену Природи.
Врешті-решт кожна людина має навчитися жити і працювати згідно з природоохоронним законодавством та Концепцією сталого розвитку (1,3,5,8). Лише за таких умов екологічна ситуація стане сприятливою для нашого життя. Зайвим є переконувати в тому, що наше самопочуття, настрій, натхнення, спроби залишити добрий слід на землі цілком і повністю залежать від гігієни оточуючого середовища, яке в свою чергу залежить від небесного світила – Сонця . Згадайте класичну роль зеленої рослини, яка прокладає місток життя між Космосом і Землею.
Віддача від екологічного всеобучу і виховання екологічної культури можлива лише в тому разі, коли кожна людина пройметься свідомістю, що її життя і діяльність цілковито залежать від стану природи.
Розуміння необхідності захисту довкілля має увійти у нашу душу так, як розуміння таких загальних законів природи, як закон земного тяжіння чи закон збереження і перетворення речовин і енергії. Адже ніхто про них не говорить, проте на них зважають і твердо пам’ятають. Аналогічним душевним надбанням має бути усвідомлення необхідності чистоти довкілля для здоров’я людини і збереження біорізноманіття, яке її оточує. Саме такий підхід до екологічного освітянства і екологічного виховання є пріоритетним у діяльності парку. І справді від сфери розуму – ноосфери залежить наше майбуття (5). Виходячи з відповідальності перед державою та міжнародною спільнотою екологічній просвіті і вихованню в НПП приділяється значна увага як складовим Концепції сталого розвитку.
Адже саме екологічне виховання є важливим чинником забезпечення збалансованого (сталого) розвитку природи (2,9,13,14,15). Тільки глибинне розуміння проблеми реально дозволяє розумно управляти суспільно-політичними, економічними та екологічними процесами. Справа в тому, що осягнення мети сталого розвитку і його реалізація можливі за умов, якщо стануть сенсом життя і діяльності кожної людини. При цьому першочергового вирішення вимагає проблема перебудови психіки та світогляду кожного мешканця території НПП. Бо саме від цього залежатиме успіх екологізації мислення, поведінки та виробничої діяльності, міжнародної співпраці у сфері оптимізації довкілля.
Екологічні закономірності мають стати пріоритетними у вихованні юні з самого садочка. Школа зобов’язана творчо “вмонтувати” у свідомість учнів ці започаткування. Просвітницька робота проводиться і в екотаборах, експедиціях, під час проведення екскурсій, в яких приймають участь учні, студенти вузів міста. Тут доречно прислухатися слів Інни Костенко, що зберегти духовне багатство нації можна шляхом доброго відношення до природи. Бо тільки через це пом’якшується душа дитини. Якщо в душу дитини відношення до природи лягає як традиція, то бажані наслідки екологічного виховання очевидні. Саме тут школа і засоби масової інформації покликані виконати свою благородну справу.
Виховна еколого-просвітницька робота носить різнобічний характер Це лекції, бесіди, консультації з висвітлення напрямків природоохоронної діяльності парку, екологічних питань, організація натуралістичних гуртків у МЕНЦУМі, школах, залучення учнів до наукової роботи з екологічної проблематики.
Перший екологічний табір започатковано в серпні 1998 року в одному з мальовничих куточків парку, де переплелись історія краю з народними обрядами, традиціями на базі Бакотського скельного монастиря. За час його роботи учнівська молодь мала нагоду проводити екскурсії, заняття з туризму, екомоніторингу, бути безпосередніми учасниками дійства традицій – свята Маковея, знайомитися з краєзнавчою роботою населених пунктів у межах парку.
А це зобов’язує НПП виступати екопросвітньою базою регіонального значення. Екологічна просвіта вимагає повсякденної праці й удосконалення в першу чергу тих, хто цю важливу роботу доводить до широкого кола населення. А це сягається за умови постійних контактів з науковими колами, урядовими, неурядовими та громадськими організаціями на наукових, науково-практичних конференціях, симпозіумах, нарадах різних рівнів, колегіях (1998-2001 р.) (6,12,14).
Значним помічником у здійсненні еколого-освітянської та екологічно виховної роботи є діючий при офісі НПП музей природи та наукова бібліотека. Досить сказати, що лише в 2001 році було проведено понад 80 екскурсій, які засвідчили, допоки є така молодь, то природі існувати і людям у ній затишно жити. У Чемеровецькому підрозділі успішно функціонує кімната – візит центр. За погодженням з дирекцією Старо-Ушицької школи виділена аналогічна кімната для візит-центру. Остання форма екологічної просвіти виявилася виключно ефективною і відчутною. Саме вона вселяє натхнення та усвідомлення того, що серед молоді є чимало душевних вболівальників за природні надбання та екологічне довкілля. Така співпраця та постійні контакти з учнівсько-студентською молоддю міста, районів стверджує, що паркова інституція має надійну силу, яка в майбутньому відстояватиме інтереси природи.
А для тих, хто ще не усвідомив своєї місії на Землі або вагається, хочемо просити – прокиньмося! Станьмо кращими, не рубаймо без потреби дерево, а посадімо! Не стріляймо у пташку, а допоможемо їй! Пронесімо світлим своє життя – від чистоти у природі до чистоти в душі! І зробімо це задля себе, власного здоров’я, здоров’я своїх дітей й онуків. Якщо хочемо жити і творити добро в чистому екологічному довкіллі, як найвищому надбанні розуму Людини у тривожну днину нашого буття, то мусимо слідувати принципам сталого екологічного розвитку. От це і буде найвищою пам’яттю про наших предків і думою про завтрадення. А заслугою в цьому має стати екологічно-освітянський процес, який покликаний виховати екологічно свідому людину.