Смотрицький каньйон – це невеличка смужка долини р.Смотрич на отчій землі Кам’янецького Придністров’я. Його стрімкі мальовничі береги привертають увагу багаточисленних туристів.
Головна цінність цього витвору Природи – його геологія та біорізноманіття карнізів, берегів та прибережної зони. Каньйон – відкриті сторінки геологічних формувань, зокрема древньої доби – силуру.
У древніх скелях каньйону закарбовані в камінь вимерлі рослини і тварини. Ось чому цей витвір має наукову цінність, оскільки в його утвореннях бачимо залишки життя минулих геологічних епох.
Саме це і послужило поштовхом до надання йому статусу пам’ятки природи загальнодержавного значення (Постанова РМ УРСР №139 від 21 березня 1984 року). Площа його сягає 80 га. Користувачами є 4 господарі. А можливо повести мову про одного єдиного користувача і господаря. І це негайно слід вирішити, оскільки ставлення жителів, відвідувачів, туристів вимагає бути значно ретельнішими, ніж насправді маємо.
Окремі його місцини перетворені у стаціонарні сміттєзвалища. Не загоєні рани йому спричиняють кар’єрні розробки. Тільки в межах міста, яке іменуємо “місто на Камені”, функціонує три потужні кар’єри: Пудлівецький, Кубачівський та Зюбрівський.
Повстає питання, чи справді фатальними є аж три кар’єри на смужці каньйону в 9 км. Чи раціонально використовується цей ресурс прадавньої історії Придністров’я?
Якщо найближчим часом не відрегламентувати кар”єрну індустрію, то “Квітка на Камені” втратить свій сенс. Зрозуміло, що сам витвір і без того зазнає природним чином змін під впливом абіотичних та біотичних екологічних факторів. Від цього діватись нікуди і з цим мусимо миритись, бо це закономірний природний процес (геологічна природна ерозія). Він не йде в жодне порівняння з тими руйнівними процесами, які здійснює людина. Антропогенна руйнація його цінностей нині на очах стає небезпечною. Хто може спрогнозувати долю вод Дністровського басейну взагалі, і річки Сморич зокрема, порушуючи біологічний закон гармонізації?
Нині маємо низку чудових офіційних документів як України, так і Європейських держав, про нагальне збереження біорізноманіття. Це виключно важливі застережливі документи для людства. Опустошення довкілля – індикатор загибелі людської цивілізації, оскільки пустота і життя – не сумісні.
Прилегла територія до каньйону і його суворі скелі навіть при надмірному антропогенному пресі залишаються пристанищем багатого генетичного банку рослинного і тваринного світу.
За результатами біглих флорінвентаризаційних досліджень 1975-1980 рр. тут було зафіксовано зростання понад 250 видів рослин (5). За даними більш детального обстеження флори протягом 1996-2000 років, проведеного Л.Любінською та І.Ковтун зареєстровано 480 видів, що належать до 262 родів, 71 родини та 4-х відділів. З них 56 видів рідкісних з 26 родин та 45 родів. (7) Проте і ці показники не є остаточними. Так, за матеріалами інвентаризаційних досліджень фахівцями Інституту екології Карпат О.Кагало та Н.Скібіцькою на території пам’ятки виявлено 835 видів з 381 роду і 94 родин, з яких 23 види з Червоної книги України. (3) Не дивлячись на ці показники, питання про кількісний флористичний склад не можна вважати остаточно з’ясованим, оскільки автори у конспекті флори приводять низку сумнівних видів. Тому подальші флористичні дослідження повинні кінцево пролити світло на це питання. Одне лиш залишається фактом, що якісний склад флористичних елементів каньйону є досить мозаїчним і не однозначним.
Найбільш цінними є ще чудом уцілілі невеличкі ділянки, де ростуть степові і кальцепетрофітні природні угрупування рослин. Саме на них росте найбільше рідкісних видів рослин та рослин з Червоної книги України. (8) Серед них ковила волосиста (Stipa capillata L.), ендемічний вид – цибуля подільська (Allium podolicum (Aschers et Graebn) Blocki ex Racibor.)
На кам’яних стінах, скелях, ніби заховуються од людей представники папоротеподібних – аспленій муровий (Asplenium ruta muraria L.), аспленій волосовидний (A. trichomanes L. ), пухирник ламкий (Cystopteris fragilis (L.) Bernh.).
На степових схилах берегів річки можна зустріти куртини з реліктовим видом сеслерія Хефлерова (Sesleria heuflerana Schur.), угрупування якої занесено до Зеленої книги України. (2) Серед кущів – релікт гордовина (Viburnum lantana L.). А поміж ними де-не-де на вершині схилів манить інший релікт – ясенець білий (Dictamnus albus L.).
У скверах на території каньйону культивуються рідкісні берека (Sorbus torminalis (L.) Crantz), декоративні чужеземні види: гібіск сірійський (Hibiscus syriacus L.), гіркокаштан звичайний (Aesculus hippocastanum L.). В березні, наче пухнасті тваринки, висуваються рідкісні сон-трава чорніюча (Pulsatilla nigricans L.), сон-трава велика (Р. grandis Wend.). Обидва види з ЧКУ (8), а сон великий ще й у списку Бернської конвенції (9). Нині ці два види тут на грані зникнення.
У кінці квітня на прямовисних скелях виграє золотистим цвітом типовий кальцепетрофіт – авринія скельна (Aurinia saxatilis (L.) Desv.). На карнізах каньйону в цю пору ніжиться білими кучерями її родичка – шиверекія подільська (Schivereckia podolica Andrz ex DC) з ЧКУ (8) та списку Бернської конвенції (9). На території НПП “Подільські Товтри” – це третє місцезростання виду (Китайгородський ліс -стінка, Вільховецька товтра).
В другій половині травня на зволожених кам’янистих уступах вздовж потічка, що впадає до Смотрича, ростуть куртини рослини з синьо-фіолетовими дзвіночками – скополії карніолійської (Scopolia carniolica Jacq.) з ЧКУ (8).
Прикро, що на каньйоні нині вже не знаходимо таких надзвичайно гарних диких квітів як рябчик гірський (Fritillaria montana Hoppe), лілія лісова (Lilium martagon L.), півники злаколисті (Іris graminea L.) та ін.
Таким чином, територія пам’ятки природи загальнодержавного значення “Смотрицький каньйон” має важливе флоросозологічне значення. Тому потрібний систематичний контроль за його станом з метою відвернення та запобігання негативних антропогенних впливів.
На каньйоні є і своєрідний фауністичний комплекс, серед якого чимало представників рідкісних та з Червоної книги України і Списку Бернської конвенції видів (ящірка зелена, видра, боривітер, сова вухата, летючі миші і ін.). До 40 видів орнітофауни має на каньйоні оселище або харчується. Інформація про тваринний світ каньйону передбачена окремо.
На перший погляд все ніби гаразд, а коли безпосередньо стикаєшся, то стає моторошно і мимоволі читаєш ненаписану етикетку, а чому ж ми такі невдячні природі за ту мальовничість і біологічне різноманіття, які вона віками ткала і ще й нині намагається донести нам її неповторну вишивку.
Нині цей витвір природи несе на собі непоправні рани антропогенного впливу. Це діючі три кар’ єри. Втішаємо себе модним слівцем – рекультивація. Але, повірте, це чистої води – фікція! Погляньте на Пудлівецький кар’єр і все проясниться стосовно рекультивації.
В окремих місцях каньйону його колись життєдайна, буйноцвітна прибережна смуга навічно закована в бетон гаражного містечка (район цукрового заводу). Замість аромату, відпочинку – задовільняємося “пахощами” мазуту, а береги самої річки стогнуть од захаращень.
Несанкціоновані сміттєзвалища затьмарюють унікальну пейзажність каньйону, викликають неприємне враження. Важко повірити, що у таку цивілізовану пору могла дійти людина такої жорстокості у стосунках з таким унікальним витвором Природи давньої геологічної епохи.
Немалої шкоди трав’яному покриву завдає нерегламентований випас худоби, особливо овець і кіз у дощову погоду. До цього додається нерегульована рекреація, до якої ми взагалі не підготовлені. На відпочинок приходимо як люди, а коли покидаємо облюбовану ділянку, то не віриш, що тут люди перебували: банки, склянки, пляшки, папір і всякий інший бруд.
Значної шкоди завдає екологічно необгрунтоване будівництво доріг, забудов, гори побутових сміттєзвалищ. Щодо побутових забруднень, то їх більше 200, тобто кожна хата – це забруднення.
Посилились ерозійні процеси. Там, де колись були бодай невеличкі степові прибережні ділянки – нині орються землі аж до крайки берега річки, що є недопустимим, оскільки засмічується і замулюється дно Силуру. Значну прикрість каньйону завдають зливові стоки, техногенний водопад приладобудівного заводу біля мосту “Лань, що біжить”. А хіба тільки тут ?! Усі ці неподобства – пряма дорога до витіснення історично сформованих флористичних елементів, їх популяції і заміна природних локалітетів синантропними та адвентивними видами. Не хочуть рости природні види рослин серед сміття, а дикі тварини не бажають пити брудну воду.
Така сумна екологічна ситуація природного витвору “Смотрицький каньйон” рано чи пізно мусила звернути увагу на ті аномалії, які коятося з ним з боку людини. Тому зовсім закономірно, що останнім часом про нього так багато мовлено і приділяється багато уваги засобами масової інформації. Загал людей має знати, куди вони крокують, і що чекатиме їх у разі бездумного ставлення до надбань Природи.
Відрадно, що до цього тривожного питання не залишились байдужими органи місцевого самоврядування, зокрема міська мерія на чолі з її головою Олександром Мазурчаком. За його ініціативою з участю НПП “Подільські Товтри” розроблено програму “Смотрицький каньйон”, яка була схвалена та прийнята до дії. На її основі організований оргкомітет, який здійснював акцію очистки каньйону та прилеглої її території. За розпорядженням міського голови була назначена на 25 квітня 2002 року акція “Смотрицький каньйон”, яка перетворилася у толоку великої очистки каньйону з наведення належного порядку. До цієї акції були залучені екологічні громадські, державні і недержавні служби, учнівська та студентська молодь навчальних закладів міста, партія “Відродження Кам’янця-Подільського” кількістю понад 1500 чоловік. За наслідками акції проведено відповідні підсумки. Виконано великий пласт роботи. Час переоцінки цінностей настав. Акція переконливо засвідчила, що хворий каньйон під наглядом. Після чого за ініціативи О.Мазурчака 26-27 травня 2002 року в офісі міськвиконкому була проведена Міжнародна конференція під егідою Українського комітету Ради з питань пам’яток і визначних місць (ІКОМОС). В її роботі взяли участь обласна, міська Ради, НПП “Подільські Товтри”, НІАЗ “Кам’янець” та міжнародні експерти (Польща, Ізраїль). Мета конференції – визначення цінності пейзажу каньйону “міста на камені”. Експерти та учасники конференції всебічно роздивилися “Смотрицький каньйон” із землі й висоти польоту на повітряній кулі. Похвально, що дане питання всебічно підтримується головою міста Олександром Мазурчаком. Загальний висновок конференції: каньйон та історико-культурний комплекс Старого міста мають загальнолюдську цінність і конче потребують захисту та збереження.
Конференція одностайно ухвалила з піднятого питання резолюцію та подальші плани роботи щодо включення каньйону і Старого міста до Списку пам’яток світової спадщини. Створено робочу групу, яка продовжує з даного питання працювати.
Є всі сподівання, що з допомогою місцевої влади та небайдужих до оточуючого краю громадських, державних та недержавних структур в очах нащадків вдасться звеличити “Смотрицький каньйон” підняттям його до рівня Світової пам’ятки ЮНЕСКО.
Кожний житель округи і міста, відвідувач чи турист має реально відчувати, що “Смотрицький каньйон” – це візитка древнього міста на камені.
У руслі проведеної конференції “Товариство Подільських природодослідників та природолюбів в офісі НПП “Подільські Товтри” 6 червня 2002 року провело семінар, присвячений завершенню Проекту “Громадська екологічна експертиза стану Смотрицького каньйону та розробка і впровадження заходів збереження”.
У роботі семінару взяли участь учасники Проекту, члени Товариства Подільських природодослідників і природолюбів, представники ЗМІ, гості з Києва – віце-президент Всеукраїнського комітету підтримки Програм ООН щодо навколишнього середовища О.Крижанівська та провідний спеціаліст Мінекоресурсів України В.Федюк. Жаль, що не було представників міської та районних Рад. Не відреагували на запрошення. Невільно подумалось: нині природу потрібно захищати не тільки від зловмисників браконьєрів, але й деградованих душ, які мають багато прав і ніяких обов’язків. Семінар проходив у руслі як аналізу започаткованої спільної праці, так і на послідуючій праці з наведення порядку на каньйоні.
“Смотрицький каньйон” по-справжньому має стати візитною карткою не лише для нас з вами, але й для гостей, які за різних причин перебуватимуть на нашій отчій землі Поділля. Лиш тоді можна бути впевненим, що цей унікальний витвір увійде до Списку світової спадщини ЮНЕСКО, що зробить місто більш знаним для світової спільноти.
Ми ж врешті-решт маємо право і можемо всьому світові показати приклад дбайливості і гуманності наших людей у стосунках з природою та традицій поколінь подільського краю. Це й буде найвищою відплатою нашим попередникам і проявом глибокого патріотизму до прадідівської землі.