Ковальчук С.І., Любінська Л.Г.
Не розтрачайте скарбiв природи.
Пам’ятайте за тих,хто йде за вами.
С.Жемайтiс
У пiвденно-захiднiй частинi Подiлля поблизу р.Днiстер на Кам’янеччинi природа розпорядилась створити свою казку – державний ландшафтно-ботанiчний заказник Совий яр. Цей унiкальний витвiр природи складає площу 827 га (квартали №№20-32). Його господарем виступає Подiльське лiсництво Кам’янець-Подiльського держлiсгоспу. Розташований заказник на шляху Кам’янець-Подiльський–Стара Ушиця за 30 км вiд древнього мiста на каменi.
За свою унiкальнiсть та живописнiсть Постановою Ради Мiнiстрiв Української РСР за №383 вiд 03.08.1978 року Совий яр отримав статус державного ландшафтно-ботанiчного заказника.У багатьох його крутосхильних куточках володарює первозданнiсть природи. I саме це найбiльше вабить тих, хто закоханий у природу,є її часткою.
В час лiтнього ранку та осiннього колориту кожний вiдвiдувач може побачити всю щедроту краси природи та вiдчути її могутню та всевладну дiю.
У сонячному сяйвi вiдкривається захоплююча панорама ландшафту цього витвору природи. Насамперед подив викликає вузька, звивиста долина гiрськоподiбної рiчки Студеницi, яка нiби-то стуснута в долонях високих та крутих схилiв. Ця дивна рiчка є лiвою притокою побратима Днiстра. У поспiхах зустрiчi з ним вона обмиває товщу корало-рифового бар’єру Сового яру, що постав з дна теплого i мiлководного стародавнього Сарматського моря. Вiд цього захоплюючого видовища створюється враження, що ми нiби-то в гiрському краї.
Злiва i справа вiд рiчки нависли кам’янi громаддя схилiв, покритих густими лiсовими нетрями. Лише по найвищих мiсцях бiлiють щербатi вистяганi вiтрами, обточенi дощами вапняковi останцi. Жорсткi умови життя не дозволили гордим дубам, ясеням й iншим лiсовим породам зайняти їх. Тут знайшли притулок лише витривалi чагарники та чiпкi кальцеофiльнi травянистi рослини.
Вся територiя заказника пронизана горбами-щовбами.
Заповiдна територiя урочища Совий яр тягнеться вузькою смугою з пiвночi на пiвдень по каньйоноподiбних схилах долини рiчки Студеницi.
Заказник є одним iз найкрасивiших та найбагатших на рослинне i тваринне розмаїття витвором Хмельниччини. Ландшафт урочища має велику рекреацiйну принаду, не дарма жителi прилеглих сiл називають його за крутi горбистi схили “Маленькою Швейцарiєю”.
Все це багатство приманювало до нього не тiльки любителей природи, але й професiоналiв – науковцiв рiзного фаху.
У дореволюцiйний час Совий яр рiзнобiчно дослiджували вченi – ентузiасти Кам’янець-Подiльського товариства природодослiдникiв та любителiв природи пiд керiвництвом професора П.Бучинського. Ще тодi їх приваблювало вивчення тваринного i рослинного свiту, геологiї та грунтiв цього куточка. Згодом бiльш глубока характеристика була дана геологогеоморфологiчнi будовi Середнього Приднiстров’я, в тому числi i територiї Сового яру в працях видатного вченого геоморфолога В.Д.Ласкарева.
В наш час природу Середнього Приднiстров’я почали вивчати комплексно, всестороннє з одною лише метою – бiльш рацiонально використати, зберегти i примножити її багатства. Найбiльший внесок у вивчення та збереження Сового яру зробив подiльський дослiдник – ботанiк М.М.Круцкевич, який був беззавiтно вiдданий природi рiдного краю.
Це ж фактично на основi його матерiалу та клопотiв Совиноярської лiсової дачi в 1978 роцi офiцiйно було надано статус державного ботанiчного заказника республiканського значення.
Совий яр – це не лише заказник. Вiн є досить складною системою, що складається iз конкретних елементiв тiсно взаємозв’язаних i взаємодiючих: рельєф, геологiчнi формування, грунти, живий свiт тварин i рослин. Все це разом складає окремi роздiли великої Книги природи, цiкавої, захоплюючої i далеко ще до кiнця не вивченої i невпiзнаної.
Досить цiкавим i своєрiдним є геологiчний роздiл цiєї книги. Так, на крутосхилах урочища, його численних ярiв, пiд тонким шаром грунту, немов пiд палiтуркою складенi в строгiй послiдовностi “Кам’янистi листи” лiтологiчних порiд – “Архiву” геологiчної iсторiї нашої планети.
При цьому дослiдженням встановлено чiтку закономiрнiсть: чим вище розмiщена порода по вiдношенню до ядра земної кулi, тим вона молодша. Урочищi найбiльш свiжеописаним “листом” є породи четвертинного перiоду, тобто сучаснi. Складенi вони в основному кварцевими пiсками, пiсковиками, багряновими та лiтотанiєвими вапняками. Останнi беруть участь у будовi мiоценового коралового рифу, широко вiдомого в народi пiд назвою Товтрового кряжу, який перетинає Совий яр з пiвнiчного заходу на пiвденний схiд. Далi, в низ по схилу, залягають породи крейдового перiоду мезозойської ери складених кварцево-глауконiтовими пiсками, що мiстять ядроподiбнi жовна пiсчаних фосфоритiв, бурих залiзнякiв. I, на кiнець, найдревнiшою “сторiнкою” геологiї Сового яру є вiдслонення силурiйських лагуних (доламiтовi мергелi) та морських теригенно-карбонатних утворень. Вони розташованi у нижнiх частинах обривистих ярiв “пiдошви” схилi. Саме по них протiкає швидкоплинна рiчка Студениця. Утворилися вони у морських пучинах силурiйського перiоду – 420-440 млн. рокiв тому.
На територiї заказника, по його схилах трапляються камнi породи кремнiю. Саме з кремнiєм пов’язане значне поширення палеолiтичних стоянок людини, вiдкритих археологами на Приднiстров’ї.
В тiсному взаємозв’язку з гiрськими породами знаходяться грунти, якi тiсно успадкували вiд них хiмiчнi та фiзичнi властиваостi. Пiд дiєю складних комплексних процесiв мертвi породи перетворюються в якiсно новий елемент бiосфери грунти – субстрат життя живих органiзмiв рiзних рiвнiв органiзацiї. Рослиннiсть довершує роботу, визначає, змiнює характеристику грунту в залежностi вiд наявних екологiчних умов. Основна частина грунтiв сформувалася пiд зiмкнутими лiсовими насадженнями, а тому бiдна на поживнi речовини внаслiдок переважаючого пiдзолистого процесу грунтоутворення. Це в основному ясно-сiрi i сiрi опiдзоленi грунти, якi приуроченi до найбiльш пiдвищених та розчленованих дiлянок урочища. Найменш поширеними в урочищi є дерново-карбонатнi грунти. Лише в мiсцях вiдкритих сонцю i вiтровi лiсовi галявини на спадистих схилах по вершинах високих щовбiв та бровках коритоподiбної долини рiчки Студеницi зустрiчається зелений ворс степового рiзнотрав’я, а пiд ним вiдчуваєте твердiсть вапнякових уламкiв. Саме тут i поширенi дерново-карбонатнi грунти. Вони сформованi у досить складних, жорстких умовах: щебенистiсь грунтового профiлю (20-40 см), близьке залягання щiльної вапнякової породи, постiйна нестача вологи через крутосхилiсть мiсцевостi i поганий механiчний склад, бiднiсть на поживнi речовини. На таких дiлянках не рекомендується випасати худобу та проводити розорювання. Завдячуючи задернiлостi трав’яним килимом дуже рухомого i пiддатливого ерозiйним водним процесам вапнякiв рiзко зменшується змив i розмив схилiв, полiпшується водний режим дерев, кущiв, трав нижче по схилу, iстотно впливає на гiдрологiчний режим рiчки Студеницi.
Слiдуючим захоплюючим роздiлом Книги природи Сового яру є його флора i рослиннiсть. Основною таксомонiчною одиницею флори є конкретний вид, а рослиннiсть – асоцiацiя або рослинне угрупування iз своїм складним механiзмом взаємовiдносин, зв’язкiв мiж самими рослинами та рослимами i оточуючим середовищем у серединi даної асоцiацiї.
Флора Сового яру багата i рiзноманiтна за видовим складом, iсторiєю формування. У нiй переплилися види рослин рiзних геологiчних епох, рiзного географiчного походження як застигла, зафiксована “фотографiя” тих складних клiматичних перипетiй, якi вiдбувалися в урочищi, Приднiстров’ї i всього Подiльського регiону.
За попереднiми пiдрахунками Совий яр зрiднився з 550-600 видами вищих судинних рослин,якi зростають у рiзних екологiчних умовах i належать до рiзних ботанiчних родин та родiв.Однi зростають масово i всюди,iншi трапляються дуже рiдко. Тiльки ретельнi пошуки на крутих кам’янистих схилах у колючiй терногущавинi або в сутiнкових, ирих прiрвах ярiв дають змогу зареєструвати:так,цей вид ще не зник з лиця землi нашого краю,або констатувати сумний факт про його втрату.
У заказнику зростає до 40 видiв рiдкiсних та зникаючих видiв рослин,хоча ця цифра вимагає подальшого уточнення та вивчення. З них 16 видiв вписанi на сторiнки Червоної книги України. Водночас треба пам’ятати, що кожний вид – це найнадiйнiший генофонд природи. Ось чому нинi особливо актуальний є питання охорони рослин як складової i виключно життєважливої ланки бiосфери, генератора кисню, органiчних речовин, надiйного i безцiнного резерва в селекцiї та генетицi.
Коли оглянути Совий яр з найвищої його точки – найживописнiшої гори Сливової, то злiва i справа по крутосхилах меандруючої долини рiчки Студеницi темнiють рiзьбленою зеленню дубово-грабовi лiси. Його величнiсть лiс оволодiв не тiльки лобастими схилами, але й пiдкорив вузьку долину рiчки. Опистив над нею нiжносалатове мереживо гнучких верб, крислатих в’язiв, оточив буйними кучерявими заростями дубчастої бузини вперемiшку з пахучою малиною та заростями високих трав: див’ясилу високого, розрив трави, лаватери торiнгської, сiдачу коноплевого.
Серед деревних порiд в урочищi зростають добре вiдомi нам граб, дуб черешчатий, липа серцелиста, ясень звичайний та гостролистий, клен-явiр та клен гостролистий, береза бiлокора, черешня, груша i яблуня лiсова.
Та окрiм цих звичних, типових, добре знайомих лiсових порiд тут зростає ряд видiв, яких на пiвночi Хмельниччини нiколи не зустрiнемо. Так, однi зеленi мандрiвники завiтали до нашого краю з теплого Середземномор’я, iншi прийшли вслiд за вологим та теплим клiматом з дощових гiрських районiв Карпат, третi з’явилися пiсля холодних подихiв зими материкових злиденiв. На кручах спекотливого пiвденного схилу на уламках вапняку в щебенистий грунт мiцно вцепилися могутнiми корiннями кущi дерену справжнього (Cornus mas L.). Їм не страшнi нi спека, нi засуха. Це ксерофiти, якi пристосованi до таких умов зростання. Тут же можна зустрiти ще одного “земляка” дерену – пришельця з гiрських районiв теплого Середземномор’я-дуба скельного (Quercus petraea(Mattuschka/Liebl) з гарними тонкорiзбленими глянцевими листочками i сидячими на кiнчиках гiлочок в плюсках-мисочках жолудями. Сьогоднi цей вид зустрiчається дуже рiдко.
Нам потановило в 1980-1981 роках вiдшукати дуже цiнну лiсову породу – береку звичайну або горобину-глоговину (Sorbus torminalis(L) Crantz.). Чудовими властивостями володiє i лiкарська, i деревина її високо цiниться у меблчрiв та рiзьбярiв по дереву, i харчовi якостi плодiв подобаються не тiльки птахам i звiрам, а й людина iз задоволенням їх смакує. Та одна бiда – все менше i менше стає її в лiсах Подiлля. Гине при рубках лiсу, заглушується пiд крислатими деревами, обламується “любителями” плодiв. Потребує захисту.
В урочищi можна помилуватися ще одним представником середземноморської флори – кущиком або навiть деревцем – клокичкою перистою (Staphylea pinnata L.). Найбiльше вражає цей вид в осiнню пору своїми плодами. Наче гiрлянди звисають китицями жовтувато-сiрi кульки пухирчастих плодiв. Справжня краса i незвичайнiсть. Рiдкiсна рослина i вимагає особливого ставлення до неї та охорони.
В урочищi i трави “середземноморцi”. Пiд зрiдженням деревостану на тих же теплих пiвденних схилах зростає осока парвська чи короткошия (Carex brevicollis DC.). А серед вапнякового безладдя височать масивнi стебла з широкими майже в двi людськi долонi щитки-зонтики лазурника трилопателого (Laser trilobum (L.) Borkh. Тут же на сонячному сяйвi розгойдується тендiтний, схожий на мiнiатюрну ялинку, холодок тонколистий (Asparagus tenuifolius Lam.), а на вiдкритих мiсцях його старший брат тiльки грубiший – холодок заячий.
Але серед рослинного розмаїття в урочищi зростає група видiв рослин – старiйшин. Це найдревнiшi серед оточуючих їх видiв. Називають їх релiктами. Релiкти нашої флори представляють собою нiби кiнцеву стадiю еволюцiї, яка триває мiльони рокiв. Не всякий пам’ятник може зрiвнятися з такими релiктами Подiлля як яловець звичайний (Juniperus communis L.), шиверекiя подiльська (Schivereckia podolica Andrs. ex DC.), бруслина карликова (Euonymus nana Bieb.) . Цi види пережили всi негоди, що пiдготувала їм наша планета, стiйко витримали крижанi обiйми епох зледенiнь. До таких рослин, що зростають у Совиному яру, належать лунарiя оживаюча (Lunaria rediviva L.), листовик сколопендровий (Phyllitis scolopendrium (L.), Newm.), скаполiя карнiолiйська (Scopolia carniolica Jacg.), сеслерiя Хейфлерева (Sesleria heufleriana Schur), плющ звичайний (Hedera helix L.).
Для всiх них характерною є одна риса в поширеннi: ростуть вони лише втаких мiсцях урочища, яким притаманна особливiсть мiкроклiмату. Так, лунарiю оживаючу, скополiю корнiолiйську та листовика сколопендрового зустрiчаємо тут на днi i бокових стiнках глибоких сутiнкових ярiв, як правило, з потiчками струмкiв, де вони себе привiльно почувають.
В урочищi i серед кам’янисто-степового рiзнотрав’я є релiктовi рослини. Так, на монолiтному щербатому каменi вапняку, що наполовину вилiз iз землi в шпаринах зачепились i висять золотисто-жовтi подушечки квiту рослини-скалолазу – авринiї скельної (Aurinia saxatilis (L.) Desv.). А поруч, на виступах скали з тонким шаром дрiбнозему стiйко витримують спеку густi свiтло-бузковi “вусатi” суцвiття цибулi подiльської (Allium podolicum (Aschers.et Graebn.) Blocki ex Racib.) – ендемiчної рослини Волино-Подiльської височини. А внизу пiд скалою, серед жорстви вапняку росте рiдкiсна легендарна рослина неопалима купина-ясенець бiлий (Dictamnus albus L.), а поряд весела куртинка дволисткових рослинок конвалiї травневої (Convallaria majalis L.)
Цiкавою на рослинне багатство є найвища гора урочища – “Сливова”.Тут рiдкостоячi низькi i корявi дерева дуба звичайного та в’яза пробкового оточенi густими заростями посухостiйкого терену колючого (Prunus spinosa L.) та шовковистим руном рiзнотрав’я.
У зрiджених мiсцях чiтко видiляються компактнi приземистi кущики – зiноватi,яких тут кiлька видiв.Кущик з голiвчатими жовтими суцвiттями зiноватi Блоцького (Cytisus blockianus (Pawl.) Кlaskova) – ендем Пiвденного заходу Европейського регiону,а бiлоквiта – це зiновать бiла (C.albus (Hacq.)Rothm), що занесена в Червону книгу України.Значно рiдше трапляється зiновать подiльська (C.podolicus (Blocki) Klaskova) – едем Волино-Подiлля.
Вздовж кам’янистого обриву вузькою стьожкою тягнуться кучерi густих заростей спiреї середньої (Spirea media Franz Schmidt) – рiдкiсного на Приднiстров’ї рослинного угрупування.
Серед рiдкiсних фiтоценозiв Сового яру треба назвати фрагменти угрупування дуба скельного з пiдлiском дерену звичайного та сеслерiю Хейфлерова в трав’яному покривi,чистi дереновi угрупування на пiвденних схилах долин.Для них усiх властивi певна своєрiднiсть у наборi видiв рослин,зумовлена специфiчнiстю життєвих умов.
Але серед усього розмаїття зеленої скарбницi Сового яру є унiкальнi види за своєю рiдкiстю, бiоекологiчними особливостями i просто – красою. Заради них, в першу чергу створено заповiднiсть режиму.Це види найбiльшої в свiтi ботанiчної родини – орхiдних (зозулинцевих) – Orchidaceae.Переважна бiльшiсть представникiв цiєї родини є мешканцями екзотичних тропiкiв та субтропiкiв.
В наших, помiрноконтинентальних умовах, прижилися лише найбiльш стiйкi до рiзних негод орхiдеї. У ходi iнвентарiзацiї (1978-1983 рр.) видiв флори Хмельницької областi, що охороняється, нами в Совому яру виявлено один з двох локалiтетiв королеви квiтучої флори-венеринi черевички (Cypripedium Calceolus L). Рослина незвичайна. Її оригiнальнi свiтло-жовтi квiти справдi нагадують туфельку. За свою неземну красу нинi цей вид знаходиться на гранi винищення. Не випадково вiн вiднесений не тiльки до Червогої книги України, але невiть Червогої книги Мiжнародного Союзу по охоронi природи (МСОП). Тут рослина росте лише в одному мiсцi – на лiвому придолинному схилi р. Студеницi.
На крутосхилах, серед зрiдженого лiсового намету трапляються родичi венериних черевичок – коротколистi рослини булатка великоквiткова (Cephalantera damasonium (Mill.)Druce), яка теж знаходиться на гранi вимирання та булатка довголиста (C.longifolia (L)Fritsch). Поруч з названими в урочищi ростуть ще такi орхiдеї як гнiздiвка звичайна (Neottia nidus-avis(L.) Rich.), коручка морозниковидна (Epipactis helleborinas(L.)Crantz),та коручка темно-червона (E.atrorubens(Hoffm.ex Bernh) Schult), любка дволиста (Platanthera bifolia (L.)Rich.), зозулинi сльози яйцевиднi (Listera ovata (L.) R.Br.).
Таким чином, з 14 видiв родини орхiдних, якi ще чудом збереглись в межах областi, вiсiм з них знайшли своє мiсце зростання у заказнику Совий яр.
З iнших ботанiчних родин у Червону книгу України занесенi лiлiя лiсова (Lilium martagon L.), сон великий (Pulsatilla grandis Wend.), горицвiт весняний (Adonis vernalis).
Досить рiдкiсними рослинами Подiлля, що ростуть на територiї урочища є аконiт Бессера (Aconitum Besseranum Andrz.), аконiт строкатий (A. variegatum L),аконiт шерстистовустий (A.lasiostomum Reichend), омела бiла (Viscum album L.), чебрець блошиний (Thumys pulegioides L.), вовчi ягоди звичайнi (Daphne mezereum L.), бiдснiжник бiлоснiжний (Galenthus nivalis L.).
У весняну пору, коли лiс ще не поспiв одягнутися в пишне смарагдове вбрання, особливо в її погожу днину, вiдкривається неповторна картина массового строкато-барвистого шумовиння бiлого, нiжно-голубого, свiтло- i темно- бузкового, соковито-зеленого, кремово-жовтого кольорiв. Таким є синузiя ранньо-весняної квiтучої флори, серед якої, у певнi промiжки часу переважає пiдснiжник бiлоснiжний (G. nivalis L), ряст ущiльнений (Corydalis solida (L.) Clairv), ряст порожнистий (C. cava (L) Schuveigg et Coerts), зiрочки жовтi (Gagea lutea (L.) Ker-Ganl), анемона жовтецева (Anemone ranunculoides L.) пшiнка весняна (Ficaria verna Huds.), зубниця залозиста (Dentaria glandulosa Waldst et. Kit), печiночниця звичайна (Hepatica nobilis Mil.). Ось той далеко не повний перелiк видового розмаїття рослин – мешканцiв заказника Совий яр. А над усiм цим – цiлющий дух молодої зеленi, прiлого листя, ванiльний запах квiтучого килиму лiсових рослин. Запах життя такий близький i рiдний для кожного з нас. Дорослого повертає в дитинство, молодiй людинi вкладається на все життя.
Совий яр є природною домiвкою для багатьох представникiв тваринного свiту. Хто з нас до сходу сонця не милувався тут солов’їними трелями, чи спiвом невгамовного голосистого жайворонка, а неподалiк роздається стук санiтара лiсу – дятла, а тут про себе дає знати екскурсовод сойка, яка порхає з гiлки на гiлку нiби вказує маршрут. Неначе вартовi спостерiгають за нашими кроками сороки. Чимало тут мешкає вiвсянок, зябликiв, щиглiв, лазiрiвок, поповзнiв, синиць (велика, сiра, голуба), а з рiдкiсних сич волохатий, пугач i iншi види сов.
В лiсових хащах натрапляємо на стежки, проторенi дикими свинями, а на сонячних галявинах приходилось милуватись грацiозними козулями, а чимало тут хижин хитрої лисицi. У трав’яному килимi можна бачити прудких ящiрок, вужiв, багато iншої живностi тваринного свiту.
В котрий раз ми бували у цьому чаруючому храмi Природи i при кожному його вiдвiдуваннi враження таке, що бачимо це диво вперше. I справдi, кожний раз черпаємо новi вiдомостi, все бiльше дiзнаємося про притаманнi його чари.
А що нам вiдомо про “Молочний камiнь” та “Темник”, з якими пов’язане цiкаве iсторичне минуле цього куточка землi Подiльського краю. “Молочний камiнь” – то печера, яка знаходиться на правому березi рiчки в найкрутiшому урвищi. Добратись до неї важко, бо має глибокi провалля. На шнурку треба туди опускатися. У тiй печерi є камiнь, з-пiд якого бiжить бiла юшка, на молоко схожа. Таємниця, яка чекає свого дослiдника.
З лiвого боку берега iнша печера “Темник” повiдають старожили цього терему, що в нiй часто бував Устим Кармелюк i тiєю дорогою пробирався на бессарабськусторону до своїх побратимiв. Що ж цiлком ймовiрно, що i через Совий яр стелилися стежки народного месника. Проте i тут конче потрiбне вивчення спадщини наших пращурiв, бо то iсторiя краю, яку достеменно мусять знати їх нащадки. Адже задля них їхнiми попередниками зроблено неймовiрно багато.
Ось i завершується наша коротка мандрiвка по державному заказнику Совий яр, а разом з нею i скромна iнформацiя про цей неповторний храм Природи Подiлля. Нинi урочище Совий яр, як i решта заповiдних мiсцин Подiльського Приднiстров’я, вiдноситься до сильно рекреацiйних районiв. На таких територiях охорона природи,i зокрема,залишкiв флори та рослинностi набуває виняткової актуальностi.
Наукова цiннiсть збережених рослин з хвилею iнтенсивного використання природних ресурсiв набуває виключного значення. З цих мiркувань найперше охоронi пiдлягають рiдкiснi, ендемiчнi та релiктовi рослини, рослини на межi свого поширення, рослини, якi мають важливе народно-господарське значення. А їх чимало в заказнику.
Їх охорона є вкрай необхiдною ще i для пiзнання формування флори територiї, втановлення її вiку, генетичних зв’язкiв, шляхiв мiграцiї, клiмату минулого та господарської цiнностi на майбуття. Нинi ця проблема вимагає невiдкладних пошукiв i нагальних дослiджень.
А сам державний заказник Совий яр у складi нацiонального природного парку “Подiльськi Товтри” має стати народною академiєю з виховання вiдданих охоронцiв природи – надiйних помiчникiв тих, хто присвятивцiй справi все життя.