Ковальчук С.І., Любінська Л.Г.
Неподалік м. Ізяслава на відстані 17 км у лісі (кв. 3,8) розмістилось дивне й загадкове озеро під назвою “Святе”. Це водойма природного походження. Територія, де розкинулось озеро, належить Міхельському лісництву Ізяславського держлісгоспу. Площа складає 8,2 га. Глибина – 3-4 м, а в так званих “ямах” до 9 м. Більшість досліджувачів природи краю сходяться на тому, що воно вулканічного походження. Ніби переконують у цьому форма, розміри та глибина озера. Живиться озеро за рахунок власних донних джерел Поверхневого стоку. А ще багато води вливається в нього під час сильних злив, танення снігу.
Рівень води протягом року лишається однаковим. Його регулюють болотисті береги, які, наче губка, убирають, а потім відпускають воду назад в озеро.
Вода в озері тепла. Воно прогрівається добре, бо витоку з нього немає і тепло нікому віддавати. До того ж з усіх сторін прикрите лісом.
Ні одна річка не впадає в озеро і не витікає з нього. Вода в озері чиста і прозора, за що його і нарекли “Святим”. Проте про його святість зараз важко сказати. Посеред озера – острів, на якому збереглися старі дерева: берези та сосни, кілька видів кущів і трав’яна рослинність.
В озері розвилося чимало дикої риби, зокрема, є карась, лин, окунь, що між іншим є однією із загадок для науки: якщо озеро – замкнута водойма, то звідки в ньому взялась риба?
Озеро Святе овіяне легендами. За кілька кілометрів від озера розкинулось село Голики Славутського району. Місцеві жителі розповідають, що вдавнину тут водилися дивні червоні звірі, які хапали в нетрі людей і худобу, тоді вирішили священнослужителі висвятити озеро і хижаки щезли. Між іншим, “висвячеенням” пояснюють і м’якість води. Але причина – в іншому. На м’якість води впливають як глинисті донні грунти, так і велика кількість болотних рослин та коренів дерев, що опущені у воду з усіх його боків.
Народ склав про нього чимало інших легенд. Про його красунь – білі лілії, яких так багато влітку, про настояну на різному корінні червонувату воду, про напоєне лісовими пахощами повітря, про мелодію хвилі, яку можна почути у передсвітанковий час.
Оскільки регіон розташування озера знаходиться на межі Українського Полісся (Широколистяна зона) і Подільсько-Середньо-Придністровського лісостепу (Лісостепова зона), це робить його цікавим у науковому відношенні з багатьох точок зору, особливостей флори та рослинності.
Враховуючи оригінальність, загадковість, особливості флори і рослинності, гніздування багатьох птахів фахівці лісового господарства , науковці, природолюби та небайдужа громадскість, виступили перед Хмельницьким облвиконкомом з пропозицією про надання озеру статусу заповідності. Пропозиція схвально була сприйнята. І так Озеро “Святе” з 1970 року рішенням облвиконкому оголошено гідрологічною пам’яткою краю місцевого значення. З 1990 року йому надано статус комплексної пам”ятки природи загальнодержавного значення “Озеро Святе”. До речі в цій зоні (Шепетівський і Полонський райони) функціонує заповідний об’єкт “Мальованка” площею 16 тис. га.
З метою вивчення стану озера, його екологічної ситуації, флори і рослинності ботаніками м. Кам’янця-Подільського та фахівцями Хмельницького краєзнавчого музею була організована експедиція (11-15 червня 1989 року). В результаті проведеної недовготривалої роботи вдалося отримати чимало цікавої інформації про цю водну перлину Полісського краю Хмельниччини, особливо більш повне уявлення отримали про рослинний світ.
Рослинний покрив характеризується унікальними флористичними особливостями. Тут поширені лісова, болотна, прибережно-водна, вибірково-лучна рослинність , а також цікавий фауністичний комплекс.
На території озера Святе зустрічаються сосново-орлякові, дубово-сосново-орлякові та березові лісові діляянки. Сосново-орлякові лісові ділянки відрізняються трав’янистим ярусом, який представлений орляком звичайним (Pteridium aguilinum (L) Kuhn), високого до метра і більше (100-120 см.). В даному ярусі ростуть купина пахуча (Polygonatum odoratum (Mill.) Druce), перлівка поникла (Melica nutans L), костриця велетенська (Festuca gigantea (L.) Vill), грушанка круглолиста (Pyrola rotundifolia L.).
З рідкісних видів ростуть: чорниця (Vaccinum myrtillus L., Avror.), брусниця (Rodococcuv vitis-idaea (L.)Avror.), діфазіаструм сплюснутий (Diphasiastrum complanatum (L) Holub).
Дубово-сосново-орлякові лісові ділянки ростуть на більш сухих і родючих грунтах. Трав’яний ярус складає орляк із супутніми йому видами: квасениця звичайна (Oxalis acetosella L.), молінія голуба (Molinia caerulea (L) Mocneh.), перестріч гайовий (Melampyrum nemorosum L.), конвалія звичайна (Convallaria magalis L.), веснівка дволиста (Majanthemum bifolium (L) P. W. Schmidt.), рідкісна чорниця.
Березові ліси найбільш світлі і утворюють невеликі масиви, які сформувались, в основному, на місці соснових лісів. Підлісок відсутній. Цим лісам підстилають такі трав’янисті рослини як: орляк звичайний, чоловіча папороть (Dryopteris filix-mos (L) Schott), дзвоники розлогі (Campanula patule L), злаки – молінія, стоколос безостий (Bromopsis inermis (Leyss.) Holub.), перлівка поникла (Melica nutans L.). В найбільш зволожених місцях ростуть чорниця і верес звичайний (Callurna vulgaris (L) Hull.).
Найбільш цікавими виявилися болотні масиви навколо озера. Вони виражені декількома угрупуваннями. Насамперед це угрупування кореневищих осок, які характеризуються однорідністю травостою, і ростуть у найменше зволожених місцях. Це такі види осок: осока гостра (Carex acuta L.), осока пухирчаста (C. versicaria L.), осока чорна(C. nigra (L) Reichard), осока жовта (C. flava L.), осока багнова (C. limose L.), осока пухнатоплода (C. lasiocarpa Ehrh.), калюжниця болотна (Caltha palustris L.).
Із червонокнижних видів тут зустрічаються представники орхідних: коручка болотна (Epipactis palustris (L.)Cranfz), пальчато-корінник бузиновий (Dactylorhiza Sambucina (L.) Soo).
На болотах розміщені виключно цінні соснові сфагнові ліси. Це найбагатший трав’янисто-чагарниковий ярус. Саме тут росте найбільша кількість рідкісних видів: багно звичайне (Ledum palustre L.), буяхи, чорниця, брусниця, верес, осока багнова, журавлина болотна (Oxycoccus palustris Pers.), образки болотні (Calla palustris L.), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata L.).
На водному плесі озера своєю ніжною красою ваблять види з Червоної книги України (1980, 1996): латаття біле (Nymphaea alba L.) і глечики жовті (Nuphar lutea (L.) Smith), Їх супроводжують теж такі рідкісні види як: вовче тіло болотне (Camarum palustre (L)), гірчак земноводний (Polygonum amphibium L.),ситник розлогий (Juncus effusus L.), ситник тонкий (J. tenuis (L) Willd). Таким чином, біля озера знайшли притулок понад 150 видів вищих рослин і 15 видів мохів і лишайників.
Своєрідним сюрпризом виявилася знахідка реліктового виду з дольодовикового періоду (з плаунових) – діфазіум плоский (Л. Г. Любінська) та плауна булавовидного, які утворюють невеликі куртини.
Безперечно, що відведеного часу на експедицію замало, щоб достеменно вивчити цей неповторний гідрологічний витвір в усіх його проявах. Але і ці отримані відомості стверджують, що це природне формування має виключну наукову цінність і загадковість. Вже навіть для цього ми маємо його, як зіницю ока, оберігати. Хто зна, може озеро відіграє роль сенсибілізатора води в даному регіоні. Є здогадки про його зв’язок з басейном річки Горинь. Та й сам генезис озера чекає на свого дослідника в майбутньому. Загадковим тут залишається і тваринний світ, зокрема водоплавних птахів.
І хоч озеро має статус заповідності, але природоохоронний режим його вимагає бути значно кращим, ніж ми його побачили.
До речі, подібне озеро з такою ж назвою ще є на границі Литви з Латвією. Це озеро Швянтас – “Святе” – в перекладі з литовського, за площею воно набагато більше. Але за відношенням людей до цього скарбу, то воно справді святе.
Гірко, що наша перлина з такою ж назвою на отчій Землі виявилась не вдячною з боку наших жителів. Спричиняємо багато йому прикростей і гріхів у час спілкування з ним.
Нині озеро стало об’єктом інтенсивного туризму. Дикі туристи засмічують його береги, розводять вогнища. Нами ще в ту пору було нараховано 50 вогнищ. А для цього вирубують кущі, дерева поруч з озером. А щоб утаїти збитки, завдані озеру, то вирубують дерева подалі від води, а це веде до зміління озера. Водойма засмічується банками, пляшками, сміттям.
Поруч з озером є село Голики Славутського району. Жителі села тут випасають худобу, яка витоптує рослинний покрив, особливо в негоду. До того ж озеро стало водопоєм худоби. Тому південно-західний його берег практично зруйнований, перетворився у суцільне місиво. А це веде до замулювання і стає розсадним синантропної рослинності, яка згодом витіснить традиційні природні види.
На совісті працівників лісу Ізяславського лісгоспу за долю озера залишається суцільна вирубка цілого виділу соснового лісу, вік яких сягає більше сотні літ. Суцільна рубка змінює гідрорежим, екологічну ситуацію довкілля, що неодмінно відіб’ється на біорізноманітності території, особливо ці негативні зміни торкнуться рослинності, зооценозів та самого водоймища.
А ще на мілководдях вода влітку добре прогрівається, особливо в прибережній зоні. Це сприяє активному росту вищої водної рослинності. Поряд з позитивним впливом на екосистему озера – аерацію води, зайва фіто маса сприяє заболоченню. У разі міління озера починається наступ рослин на нього і останнє замулюється, погіршується його санітарний стан, і скорочується його водна вання.
Отже, озеро постійно вимагає до себе дбайливості і господарського ставлення. Тільки за таких вимог ми залишимо цей неоціненний дар Природи для прийдешніх поколінь невтраченою красою краю.
“Святе Озеро” стало відоме лише завдяки мас-медіа, а саме з тої мізерної кількості публікацій, в основному поетичних, І це дуже добре, оскільки поетичне слово значно швидше входить у храм душі людської, ніж проза, особливо скупа наукова. Проте без останньої не обійтись. Справді, “Святе Озеро” є неординарним витвором природи регіону, який волає мати про себе значно більше наукової інформації. Тому воно й далі манить до себе різних за фахом дослідників: гідробіологів, геологів, географів, ботаніків, зоологів, краєзнавців, істориків, майстрів поетичного слова, художників, праця яких має значно поглибити наукову інформацію про озеро.
І досі непокоїть питання генезизу озера. За попередніми здогадками вважають, що озеро вулканічного походження. Тоді виникає питання, чому ж воно з”явилось на плакорі, коли ж поруч розташований болотний масив (між селами Лютерка і Михля). У зв’язку з цим повстає немаловажне питання щодо водних джерел – його наповнювачів. Чи справді водний баланс озера регулюється власними джерелами, чи запасами води згаданого болота, а , можливо до цього причетна ріка Горинь з її притоками. Хто кого живить водою- питання архіважливе в практичному відношенні. Адже в зоні розташування озера діє ХАЕС, яка для свого функціонування споживає величезний забір води басейну ріки Горинь. Його водою користується інша Рівненська АЕС. Виникає питання, який вплив робота названих АЕС виявлятиме не тільки на басейн ріки Горинь і “Святого Озера”. але й регіон в цілому. Прогнозування тут є вкрай необхідним, аби не допустити водних катаклізмів у поліській зоні.
Цікавим є встановлення взаємозв’язку між “Озером Святим” та Шацькими озерами Волині стосовно водопостачання. “Озеро Святе” розташоване посеред лісового масиву, в основному в сосновому бору. Рано чи пізно працівники держлісгоспу проводитимуть суцільну рубку зрілих деревостанів сосни. А це, звісно, істотно мінятиме екологічну ситуацію довкілля. В першу чергу зміниться інсоляція середовища, яка впливатиме не тільки на фітобіоту і фауну території, а й посилить випаровування води озера. Як це відіб’ється на подальшій його долі, зуміє воно вистояти і чи збережетьсґя у ньому існуючий баланс води? На всі ці питання і мають дати вичерпну відповідь наукові пошуки. Проблема долі озера і регіону в цілому виключно серйозна і має бути спрогнозованою, адже йдеться про нарощування потужності ХАЕС, яка вимагатиме величезної кількості води.
Та поки наука на всі поставлені питання дасть чітку відповідь, а вже сьогодні природоохоронний режим озера вимагає бути значно кращим ніж він є. І знову великі надії покладаються на мас-медіа, яка повинна активізувати еколого-просвітницьку та виховну роботу серед широкого загалу населення. Кожний житель цього терену і турист з гординею мають ставитися до цього Божого творіння, яким є “Озеро Святе” на отчому шматочку землі краю – Малого Полісся Хмельниччини.
Ідея створення НПП “Святе Озеро” є не тільки схвальною, але й конче необхідною. У світовій практиці це буде єдиний національний природний парк в зоні діяльності згаданих двох атомних електростанцій. Однозначно, що ядром національної мережі регіону має стати саме “Озеро Святе” та прилегла до нього територія. Із створенням НПП “Святе Озеро” Хмельницька область завершує з допомогою екологічних коридорів зв’язок з іншими областями: на сході з Рівненською, півночі – Житомирською, а завдяки НПП “Подільські Товтри” на заході з Тернопільською, а на півдні з Чернівецькою областями.
Хотілося б побажати ідею створення НПП “Святе Озеро” реалізувати якомога швидше, поки антропогенний прес ще до кінця не сплюндрував неповторний поліський край.
На завершення організаторам НПП “Святе Озеро” необхідно врахувати гіркий досвід НПП “Подільські Товтри”, який протягом 5-річного терміну не може навести лад відносно організації його території. Тому самим пекельним питанням при організації НПП “Озеро Святе” необхідно до самих тонкостей продумати його територіальну доцільність і цілісність. Бо саме від цього залежатиме успішність його функціонування та вирішення природоохоронних проблем і екологічного стану регіону Мале Полісся.