Ковальчук С.І., Кльоц О.М.
Український ботанічний журнал, 1987, т. 44, № 2
Збереженню представників родини Orchidaceae останнім часом надається велике значення (Гладкова, 1982; Черевченко та ін., 1984). Це єдина родина у флорі СРСР, всі види якої підлягають охороні, ось чому неабиякий інтерес викликають нові місцезнаходження дуже рідкісного виду Cypripedium calceolus L.
У ході інвентаризації (1978-1983 pp.) видів флори Хмельницької обл., що охороняються, нами виявлені два нові локалітети С. calceolus у грабових і дубово-грабових лісах Подільської височини. Перше місцезростання виду знаходиться в урочищі Кошарна поблизу с. Чорниводи Городоцького р-ну, друге – в державному ландшафтному заказнику республіканського значення “Совиний яр”, підпорядкованому Приворотському лісництву Кам’янець-Подiльського лісгоспзагу Кам’янець-Подільського р-ну. Згідно з геоботанічним районуванням дані лісові урочища належать до різних геоботанічних областей.
Урочище Кошарна розташоване в південній частині Теофіпольсько-Ярмолинецького (Північно-Подільськогo) геоботанічного округу Подільсько-Придністровської підпровінції Європейсько-Сибірської лісостепової області (Білик, 1977). Тут грабово-дубрві й дубові ліси збереглися в основному на схилах долин річок і лише подекуди на вододілах. У свою чергу, урочище Совиний яр займає найбільш теплу й суху південну частину Вінницького (Центрально-Подільського) геоботанічного округу Подільсько-Бессарабської підпровінції Європейської широколистянолісової області (Шеляг-Сосонко, 1977). Ця частина округу, на відміну від попередньої, відзначається поширенням дубовограбових та дубових лісів субсередземноморського характеру. Популяція С. calceolus в урочищі Кошарна, яке належить колгоспу “Більшовик”, виявлена тільки в одному місці, на нижній частині похилого схилу балки північно-західної експозиції. Грунти – світло-сірі лісові суглинки. Лісове насадження – грабовий молодняк віком 25 років, заввишки 10-12 м. Зімкнутість крон – 0,3-0,4. До основної породи поодиноко домішані Тіlіа cordata Mill., Quercus robur L., Ulmus scabra Mill. триває два (інколи – три) роки. В імматурпих рослин листки поліморфні, з різним ступенем розсіченості. Окремі сегменти їх у одних особин завдовжки 10-11 мм, завширшки 1-1,5 мм, в інших – відповідно 16-19 і 2-2,2 мм.
Будова листків віргінільних особин характерна для дорослих рослин. Вони перистоскладні з тричі перисторозсіченими листочками, завдовжки 25-35 мм, завширшки 30 мм, мають добре сформований каудекс завдовжки 25 мм, діаметр – 5-7 мм. Головний пагін розеточний, наростає моноподіально. У рослин віргінільної групи розпочинається розвиток бокових бруньок. Даний стан триває один рік.
У генеративних рослин Із пазушної бруньки розвивається спеціалізований квітконосний пагін. Молоді генеративні особини формують один такий пагін, середньовікові – два – вісім. У результаті відмирання окремих пагонів можлива часткова партикуляція. Старі генеративні особини розвивають до шести квітконосних пагонів, партикуляція в них інтенсивніша.
Сенільні рослини здебільшого не утворюють генеративних пагонів. У них спостерігається кілька партикул. Укорінення і їх самостійне існування не виявлене. Листки помітно дрібніші, ніж у генеративних рослин, зменшується кількість коренів.
Вивчені морфологічні відмінності вікових груп дають можливість визначити вікову структуру популяції.
Досліджувана нами популяція P. grandis нормальна (табл. 1). У ній переважають дорослі особини, ювенільних та імматурних – небагато.
Потенціальна і фактична насінна продуктивність та процент семініфікації по роках відрізняються незначною мірою, лише в більш вологому та холодному 1987 р. насінних зачатків і насіння утворилося менше, ніж у сприятливіші 1985 і 1986 pp. (табл. 2).
Високий коефіцієнт варіації насінної продуктивності пояснюється тим, що молоді генеративні рослини продукують мало насінних зачатків і насіння.
Життєздатність насіння низька. Лабораторна схожість його в рік утворення – 38-50%, весною наступного року – 5-8 %.
Кількісний склад популяції скорочується насамперед унаслідок скошування рослин у період плодоношення та наприкінці літа, що призводить до знищення проростків і ювенільних особин. При дотриманні охоронного режиму популяція відновлюється задовільно.
Знання біології виду дозволяє встановити зміни, які відбуваються при інтродукції рослин, та вивчити стан і динаміку виду в природі.
При спостереженні за ростом і розвитком P. grandis в умовах Кам’янець-Подільського ботанічного саду різких відміностей між культивованими і дикорослими рослинами одного вікового стану не відмічено. За морфологічними параметрами віргінільні, імматурні та ювенільні особини в природі і в ботанічному саду варіюють в однакових межах. У генеративних рослин збільшується генеративна сфера, на що вказувалося раніше (Люблінська, 1987).
В умовах культивування відбувається прискорений перехід рослин із одного вікового стану в інший, цвітіння і плодоношення розпочинаються на третій рік.
Ця високодекоративна ранньоквітуюча рослина використовується в озелененні. Однак для успішного культивування треба добре знати біологічні особливості виду, зокрема особливості проростання насіння.
Охорона популяції P. grandis у природному місцезростанні сприятиме збільшенню кількісного складу її та збереженню генофонду.