Хмельниччина – казковий і неповторний край України. За площею наша область не дуже велика, а яка багатюща її історія! Які унікальні ландшафти, природоохоронні території, скелі, печери, річки, озера, водоспад, цілющі джерела, різноманітний рослинний і тваринний світ. Є і гори (Велика Бугаїха, Вороняча, Звенигора, Високі Камені, Сокіл, Городисько, Кармелюкова гора, Совий яр) і долини.
Та, мабуть, однією з найкращих на Поділлі є ділянка, яка охоплює поселення Сатанів, Сатанівська Слобідка, Кренцилів, Іванківці. Кожний куточок сатанівської землі, овіяний легендами, переказами і має цікаву історію.
Про найдавнішу історію Сатанова скупо розповідають предмети матеріальної культури, знайдені поблизу селища. Існує багато легенд і припущень про його назву. Одне із них наводить подільський краєзнавець К.Рен-Римський. Легіон під проводом центуріона Тонілія в 105 році нашої ери просувався на північ від Дністра. На високому березі невідомої річки полководець звернувся до своїх легіонерів “Сат ау нон?” (“зупинимось, чи підемо далі”). “Сат!” – одноголосно вигукнуло стомлене військо. З тієї пори, як розповідає легенда, виникло тут поселення, яке назвали Сатанів. Можливо, в цій легенді і є доля правди. Адже тут знайдені римські монети, а також в долині по всій річці Збруч, наприклад, біля села Чорнокозинці.
Але перша літописна згадка про Сатанів відноситься до 1385 року. Народні перекази доводять, що Сатанів названо від слова “сатана”. Неподалік є ще одне місто, яке має подібну назву – Чортків. І що його так назвали турки, яких лісами водили жителі містечка після жорстокої сутички, завівши яничар в дрімучі ліси, оточені високими горами. А міста так і не було. “Сатана” – прокляте місце. Так після цього прозвали це місце турки, гадаючи, що болотами і лісами їх водила нечиста сила.
Не виключено, що назва Сатанів пішла від молдавського “сат” (велике село). Молдаван (волохів) в давні часи тут проживало чимало. На запитання: ” Куди йдеш?”, відповідали: “У Сатанову”, тобто у велике село.
Недалеко від Сатанова збереглися залишки так званого Троянового валу, який проходить між Кремінною і Лісоводами, далі біля Карабчієва, Боришковець, Кульчієвець до Дністра. Його назву іноді пов’язують з іменем римського імператора Марка Трояна (98-117 р. н.е.), який підкорив Данію і поширив свої володіння до Дністра, дійшовши річок Збруч і Смотрич.
У селищі чимало архітектурних пам’яток XV-XVIII століть: замок, міські ворота, синагога, римо-католицький костьол 1876 року. В сусідньому селі Сатанівській Слобідці частково зберігся комплекс споруд сатанівського Свято-Троїцького монастиря. Монастир бере свій початок з 1600 року. Події, які розгорталися в монастирі, частково описані в творі Леся Гоміна “Голгофа”. Тут же проходять Товтри – “Медобори” – неоціненне джерело народних легенд і переказів.
Подільські Товтри – унікальна геолого-ботанічна пам’ятка природи. Вона не має аналогів в Європі. Бо тільки тут зносяться до неба вапнякові гори, народжені в глибинах прадавніх морів Тортону і Сармату. До сьогоднішнього дня на товтровій гряді збереглися окремі рослини, що з’явилися мільйони літ тому. Вони складають окрему групу рослин, що називаються реліктами.
Тісною громадою ці гори обступили річку Збруч: Лазарецька, Воронячка, Липінська, Ближня, Колокольська, Каштанева. Трохи далі на схід, біля с. Кам’янки, – гора Гусикова. На границі іванковецьких і голенищівських земель піднімається конусоподібна гора Звенигора.
Кожна із них має свою цікаву історію, яка не рідко сягає в глибину віків. Так, під Гусиковою горою, при оранці, було знайдено кам’яний молоток, люльку, кам’яне долото. Біля гори Лазарецької була колись велика річкова пристань, а річка Збруч була судоплавною.
Біля підніжжя гори Колокольської, за переказами, знаходилося древньоруське місто Колокольськ. З невідомих причин воно провалилось під землю. На цьому місці знаходили залишки предметів побуту, могили. Неподалік гори Звенигора є урочище, яке називається “Княже Замчисько”. Колись, за переказами, тут стояло давньоруське місто Звенигород. Але воно було спалене ордами Батия в XIII столітті. А на самій вершині Воронячої гори стоїть сатанівський святотроїцький монастир, що надає синім горам особливої таємничості. Крім того, гори Гусикова і Вороняча тут називають братом і сестрою.
Круті схили гір вкриті переважно широколистяними деревами: дуб, граб, ясен, клен, береза, липа, черешня, ліщина. Є бук, зустрічаються хвойні дерева. Багато грибів: сироїжки, лисички, підберезники, опеньки, білий гриб. Тут збереглися рідкісні та реліктові рослин: бруслина карликова (Euonymus nana Bieb. ), зіновать подільська (Chamaecytisus podolicus (Blocki) Klaskova), зіновать Блоцького (C. blockianus (Pawl.) Klaskova), астрагал монпелійський (Astragalus monspessulanus L.), цибуля подільська (Allium podolicus (Aschers et Graebn) Blocki ex Racib), цибуля ведмежа (A. ursinum L.), шиверекія подільська (Schivereckia podolica Andrz. ex DC), сон великий (Pulsatilla grandis Wend.), сон чорніючий (P. nigricans Storck.), горицвіт весняний (Adonis vernalis L.), рутвиця смердюча (Thalictrum foetidum L.), скополія карніолійська (Scopolia carniolica Jacq.), ряд представників орхідних (Orchidacea), суцільні зарості лісової малини (Rubus idacus L.) та ожини (R. caesius L.).
Багатий тваринний світ. Є козулі (Сapreolus capreolus L.), зайці (Lepus europacus Pall.), лисиці (Vulpes vulpes L.), білка звичайна (Sciurus vulgaris L.), ласка (Mustella nivalis L.), хом’як звичайний Сricetus cricetus L.), ондатра (Ondatra zibethicus L.), видра річкова (Latra latra L.), норка європейська (Mustella lupreola L.), їжак звичайний (Erinaccus europacus L.), кріт звичайний (Talpa europaea L.), вуж звичайний (Natrix natrix L.), ящірка зелена (Lacerta viridis L.) тощо.
Безліч птахів: від соловейка (Lusciria megarhynchos C.L. Brehm.) і горобця польового (Pesser montanus L.) – до дятла звичайного (Dendrocopos major L.) і хижого яструба великого (Accipiter gentilis L.) тощо.
І в центрі цього товтрового кряжу, у глибині медоборської пущі заховалося старовинне село Кренцилів. Розкинулося по дві сторони річки Збруч. Правобережна частина має назву Крутилів і належить Гусятинському району Тернопільської області. Дві частини села тепер з’єднує широкий міст через річку, який збудовано недавно.
Західне поселення зовсім невелике, не більше 20 хат. Східне більше. За круті, високі гори, кручі, які обступили село з усіх боків, назвали його Крутилів. Кринцилів – польська вимова цього села. Люди тут заселилися ще з давніх- давен. В урочищі виявлено кам’яні знаряддя праці доби міді та бронзи. Повертаючись з Прутського походу, Сатанівський монастир відвідав російський цар Петро I влітку 1711 року. Як розповідають місцеві жителі, цар побував і в Кренцилові. В 1822 році у Кренцилові був і Устим Кармелюк.
Досі існує легенда про те, що колись хворі люди з Сатанова і його околиць йшли до лісу, в печеру, у якій жив монах. Він лікував їхні недуги цілющими водами, повертав силу і здоров’я. Збирав трави, ягоди, коріння, лісовий мед. Монах Василь походив з багацького роду, жив досить скромно. Оселя була вирубана в суцільній вапняковій скелі, складалася з двох келій. Одна з них правила за капличку, друга – за житло. Тепер біля печери встановлений дубовий хрест. А нижче печери монаха-відлюдника, з-під скель, б’ють чотири джерела, води яких струмком стікають у Збруч. Знаходяться вони на правому березі річки, приблизно за 2 км на південь від с.Крутилів на відстані 100 м одне від одного. Їх тут називають джерелами народної медицини. Одне з них використовують для промивання хворих очей, інше – від сердечних, нервових хвороб, безсоння. Водами цих джерел монах і лікував людей. Біля третього джерела встановлена невеличка статуя Матері Божої з дитиною. Колись тут, за переказами, стояла садиба. Збереглися залишки деяких фруктових дерев, зокрема, старі яблуні.
Але найбільшим багатством краю є чудо-вода, яка принесла Сатанову світову славу. В 5 км від Сатанова на мальовничому лівому березі річки Збруч влітку 1965 року проводилися геологічні дослідження. Під час робіт із свердловини, з глибини 142 м, вдарив водяний фонтан висотою 53 м. За секунду виливалося понад 38 л води. Фонтан вирував майже дві неділі, поки його не вгамували сильним бетонним розчином, привезеним з військової частини. Та навіть і після цього вода продовжувала витікати.
Одного недільного червневого дня 1968 року в урочищі біля с.Сатанівська Слобідка було багато відпочиваючих. Була в той день там Ніна Андріївна Нестерова, фармацевт-провізор Сатанівської аптеки. Її увагу привернули корови, які не те що пили, а смакували воду. До Збруча було всього кілька десятків метрів і на водопій вони чомусь не пішли до річки. Підійшовши ближче, вона відчула слабкий запах сірководню. На смак нагадував знамениту трускавецьку “Нафтусю”. Вода витікала не сильним потоком із покинутої і розкритої геологами свердловини. Зробивши перші аналізи, виявила, що аналогів цієї води не було.
Після власного дослідження води Н.Нестерова відправила зразки на аналіз у Кам’янець-Подільську контрольну лабораторію, де були досліджені хімічні елементи. А потім доставила для аналізу зразки сатанівської води в Одеський науково-дослідний інститут курортології. Дослідження води одеськими аналітиками тривало довго, майже рік. У 1972 році рада Одеського науково-дослідного інституту курортології і фізіотерапії остаточно підбила підсумки досліджень сатанівської мінеральної води. Цими аналізами довели, що сатанівська мінеральна вода – збручанська “Нафтуся” – не має собі рівних за ефективністю. Вона має виражену жовчогінну, сечогінну, протизапальну, дезінтоксикаційну дію.
Скільки віків збручанська “Нафтуся” рятувала хворих завдяки тому, що вона підсилює жовчовиділення, знижує холестерин, сприяє відходженню дрібних конкрементів із жовчних та сечовивідних шляхів. Поговорюють, що ця вода навіть виводить з організму радіонукліди, відновлює склад крові. Н.Нестерова одержала диплом і рішенням колегії Міністерства за відкриття сатанівської води нагороджена знаком “Першовідкривач родовища”.
Збручанська “Нафтуся” – вода прозора, має слабкий запах сірководню. Це гідрокарбонатна-магнієво-натрієва вода малої мінералізації, подібна до трускавецької “Нафтусі”. Але на відміну від неї – сатанівська вода містить йод, бром, мідь, марганець, фтор, двовалентне залізо, метаборну кислоту, фосфор. Із усіх мінеральних вод – Збручанська “Нафтуся” – єдина, яка в своєму складі має фосфор, цінні мікроелементи, що входять до складу мозку і кісткової тканини. Виявилося, що тут залягають величезні запаси мінеральних вод на глибині 25-150 м. Збручанська “Нафтуся” дає належний лікувальний ефект тільки при застосуванні її на місці одразу. Інакше вона швидко втрачає свої лікувальні властивості.
У курортній зоні, правда, в меньшій кількості є інші мінеральні води. На глибині 640 м виявлено хлоридно-натрієво-бромну воду з великим вмістом солей (38 г на 1 л). Це “Солона вода” – ропа. З метою збереження її запасів вона законсервована. Хворі за призначенням лікаря можуть її одержати в чергової медсестри санаторію “Товтри”.
У долині села Спасівка, що поруч Сатанова, є природне джерело під назвою “Панацея”. Вода знього покращує загальний стан організму. Здавна помітили, що корови охоче п’ють цю воду. Тварини, що постійно вживають цю воду, дають більше молока і мають кращий приріст живої ваги, ніж ті, що п’ють звичайну воду.
Джерело під назвою “Залізна вода” є в присілку Горбанівка (частинка села Спасівка). У ній в значній кількості є залізо.
До району курортної зони на правобережжі Збруча пролягає заповідник “Медобори”. Міститься він на землях Гусятинського району Тернопільської області. Біля джерела збручанської “Нафтусі”, яка витікає з кількох кранів, перейшовши через кладку, на правий берег Збруча, знаходиться джерело “Гліцеринова вода”. Вода з нього витікає ледь помітним струмком. Коли вмитися його водицею, то лице і тіло при цьому молодіє. А тому відпочиваючі називають його ще джерелом молодості і краси – джерелом донни Бейжі.
У теперішній час завдяки збручанській “Нафтусі”, цій божій воді, Сатанів перетворився в один із важливих курортних центрів України. Санаторій “Берізка” на 75 ліжок започаткував майбутнє місто-курорт над Збручем. Влітку 1989 року почав працювати лікувально-оздоровчий заклад – санаторій “Товтри”, розрахований на 504 ліжка. Семиповерховий спальний корпус з кімнатами на 1-2 місця, з усіма зручностями, їдальня на 500 місць, кіноконцертний зал на 400 місць, бібліотека – з’єднані галереєю-переходом. Інтер’єри холів танцювального залу та їдальні оформлені з використанням мозаїки з мармуру, граніту, черепашнику, багатьох різновидностей туфа, оздоблені декоративними елементами з дерева цінних порід. Поруч із спальним корпусом працює бювет (місце для одночасного прийняття лікувально-мінеральної води багатьма пацієнтами) збручанської “Нафтусі”, збудований у сучасному стилі. А за ним розміщений лікувально-діагностичний комплекс.
Біля бювета та лікувального корпусу вниз іде цілий каскад сходинок. Закінчується він у мальовничій долині, в центрі якої створено ставок з пляжем та човновою станцією. Береги вкриті старовинним лісом. І все це оберігають товтри, не пускаючи жодного вітерця до водного плеса. Поряд функціонує санаторій “Збруч” – 100 ліжок. Є ще “Зв’язківець” Чернігівщини.
Вступили в експлуатацію 2 санаторія: один з них належить МВС, інший – будівельникам. Між ними завершується блок харчування та інших побутових та і розважальних служб. За рік тільки в санаторії “Товтри” буває 7-8 тис. відпочиваючих. Можна сказати, що Сатанів вже став містом-курортом і перетворився в лікувальну Мекку.
Читайте також статтю: Н.О. Крюченко. К истории открытия Збручанского месторождения минеральных вод