Будзей О., Любінська Л.
“Подолянин” від 14 лютого 2003 року
Як підсніжник узнає, що прийшла весна? Адже будильника в нього немає…
Сімейний лікар – у кожну оселю
Комарніцький В.
Газета “Подолянин”, №17(662) 2003 р.
Саме так називають ехінацею пурпурову в усьому світі. В Америці і Європі ехінацея міцно утримує репутацію однієї з найпопулярніших рослин, вживаних в медицині. Що це за рослина і при яких захворюваннях вона дієва?
Лікарські рослини – це рентабельно
Комарніцький В.
“Подолянин”, №6(651), №7(652) і №8(653) 2003 року
З давніх давен вважалося: лікуватися потрібно зіллям, що під твоїми ногами. Збирати там де живеш. Щоб і ти і рослина одним соком живилися. Ця прописна істина дійшла до нас від наших далеких предків. І дуже жаль що ми її забули.
Прояви негативного впливу на стан флори Смотрицького каньйону та охорона фітоценозів
Смотрицький каньйон – це невеличка смужка долини р.Смотрич на отчій землі Кам’янецького Придністров’я. Його стрімкі мальовничі береги привертають увагу багаточисленних туристів.
Квіти дикої природи – пісенна мудрість народу
Березень – мiсяць великих надiй i сподiвань. З його приходом започатковується найблагодатнiша пора оновлення – її Величнiсть Весна. I як би зима не намагалась протистояти, оповиваючи землю снiгом, але нiяк їй не устояти блаженнiй порi вiдродження нiжних чарiв весни. Весна все бiльше завойовує простiр i час. Ось-ось i зима остаточно здасть свої позицiї. I весь час цiй порi радiють. Тож недарма на початку весняної доби все людство вiдзначає найповажнiше свято, присвячене чарiвним берегиням – творцям всебуття.
Продовжити читання “Квіти дикої природи – пісенна мудрість народу”
Свідки історії людства
Нинi незаперечною є думка, що квiти – це частка iсторiї люду. Пiдтвердження цьому – бiблiя, у якiй згадується близько 150 видiв рослин, з якими пов’язується сотворення свiту, дiї первiсних людей, служителiв господнiх та iншi iсторичнi подiї у жанрi оповiдань, поезiї, пiсень, легенд. У нашу добу навiть важко перерахувати тi рослини, яким народ сплiтав пiсенний олiмп поваги i любовi.
Господиня Пониззя – вiльха
Полiсся i вiльха – наче сестри. Порiднилися так, що важко уявити собi цей регiон без цього древнього дерева. Потихенько вiльха просувалась i в сусiдню зону – Лiсостепову. Тiльки жаль, що тут вона зрiдка зустрiчається. А її присутнiсть у лiсах звеличує їх, робить бiльш привабливими.
Його величність – ліс
Лiс – одвiчна симфонiя природи, її храм. Лiс – це особливий, безкiнечно добрий, безкiнечно щедрий органiзм, який нiчого не просить для пiдтримки свого iснування, навпаки, вiн бере пiд захист всi живi iстоти.
Тополенько моя, доленько твоя
“…по дiбровi вiтер вiє,
гуляє по полю, край дороги
гне тополю до самого долу…”
Так вже повелося,з тополею пов’язувати жiночi долi. В Українi це дерево з давнiй давен плекали. Саджали на садибах, навколо ставкiв, берегах рiчок, вздовж дорiг. Садiвники й понинi нiчого кращого не знали як “окутувати” квартали садiв насадженнями тополi.
Віщунка весни і тепла
Як тiльки сонечко на весну поверне i пригрiє, одразу ж на верболозах бiля рiчок, ставкiв, на узлiссях з’являються нiжнi пухнастi котики. Це цвiт верби – символ весни i тепла. Виходить, весна вже не за горами, невдовзi оновлююча пора повсюдного зелен-квiту.